Історію
розповів мені знайомий. Він, до речі, нині успішний підприємець і живе геть
безбідно. А колись. Словом, було таке…
Гульдебанив він десь із друзями
до смерканку, а потім викликав таксі. Хто їздив додому після всенічної «зміни»,
знає, як наші таксисти полюбляють здерти з такого «втомленого» пасажира три
шкури.
Так-от. Їде він собі. Сума, котру
озвучили за проїзд, – кругленька. А навколо ніч. Голову туманить недоспаний
світанок та алкоголь, котрий не вивітрився. Темно. Під’їжджають вони до рідного
дому Сашка. Багатоповерхівка. І тут хлопцеві закралася в голову хитра думка: «А
чи не злиняти мені, не заплативши? Будинок великий: у під’їзд забіг – і шукай вітра
в полі!». А що п’яному?
Словом, «ламанувся» він із машини
щосили! Спочатку добряче грюкнувся об стійку машини. Потім спіткнувся об бордюр
і навернувся через лавку. Поки вставав, розірвав штани об цвях, що стирчав із
лавки. Півхвилини істерично намагався відчинити залізні двері в під’їзд…
Весь цей час таксист дивився на нього
величезними очима й активних дій не робив.
«У шоці людина», – думав Сашко.
Але все було набагато простіше!
Потім, уже в під’їзді, різко протверезілий від таких подій Саша згадав, що
заплатив, коли сів у машину…
А з синцем на лобі довелося
ходити більше тижня. І штани новенькі він теж купив.
Світлана
ГАВРИЛЮК.