Ковельські патріоти відзначили сторіччя
Соборності України у меморіальному музеї-квартирі Самійла Підгірського
Перейнявшись
розумінням, що тільки в єдиній Самостійній Соборній Українській Державі в Українців
буде «своя Воля і своя правда», мільйони людей 21 січня 1990 року, у день
71-річчя Злуки УНР і ЗУНР, взялися за руки, з’єднавши Івано-Франківськ (через
Львів) і Київ, створивши «живий ланцюг» єднання. Учасники тих подій у 100-річчя
Злуки знову зібрались на урочисту академію у меморіальному музеї-квартирі
Самійла Підгірського.
З
важливою для України ювілейною датою зібрання привітав голова Волинського відділення
Українського фонду культури, власник приватного меморіального музею-квартири
Самійла Підгірського Геннадій Сарапін.
–
Як і сто років тому ми потерпаємо від того ж ворога – Росії, – наголосив
Геннадій Іванович. – Вона знову намагається поневолити наш нарід, ділить українські
землі на схід та захід.
Восьмидесятирічний
ветеран визвольного руху Василь Тимофійович Козак згадав буремні дні своєї
молодості, поділився власними роздумами про Україну та єдину Українську церкву.
Володимир
Потапчук згадав, як власним запорожцем їздив під Житомир, щоб поєднати людську
вервечку єднання України. Тоді п’ять волинян стали вздовж траси, допомігши місцевим
патріотам ліквідувати розрив у шерензі єднання. Міжнародні перевізники просили українські
прапори, щоб повезти вістку про цю подію у свої країни. Як їх роздали, настала
черга нарукавних жовто-блакитних пов’язок «Ковельського краєзнавчого товариства
«Підкова», що і нині діє при Українському фонді культури. Таке велике
піднесення було, що й годі словами передати.
Своїми
спогадами і міркуваннями про українську дійсність поділились також заслужений
працівник культури України Іван Сидорук, Іван Панасюк, Василь Скулинець, Ярослав
Гаврилюк, Петро Вільчинський.
Світлана СЛОБОДЯНЮК.
На фото Валерія Пневського: Геннадій Сарапін серед жителів с. Кошари на пленері художників.