Що кому лишилося у спадщину від совєтсько-колгоспної доби: кому бронзові леніни чи гіпсові щорси, кому руїни ферм, кому тільки спогади… А у с. Бобли Турійського р-ну досі стоїть пам’ятник першому голові колгоспу Олексієві Панасюку. Його не вважають спадком комунізму, а сприймають як данину пам’яті про земляка. Бо все, що досі є у Боблах із хорошої інфраструктури, зведене в часи Панасюка. Асфальти, клумби, Будинок культури і навіть готель…
Олексій Панасюк – із місцевих. До сьогодні жителі Боблів згадують, що голова їхнього тоді славетного колгоспу-мільйонера міг ходити вулицею… босим. Нарівні з іншими селянами. 46-го партія доручила йому «піднімати» колективне господарство у цьому селі на Турійщині. Хоча сьогодні колгоспна правда – дещо різниться від тієї, якою годували радянські пропагандисти простий люд чимало літ. Правда присипана порохом історії, у людській пам’яті лишилося тільки краще.
«Я коли в Дублянах у сільськогосподарському інституті вчилася, то так гордилася тим, що на стенді в одному з корпусів була інформація і про передовий тоді колгосп у Боблах», – згадує секретар Боблівської сільської ради Лариса Хом’як. Жінка пам’ятає і самого Панасюка. Бо той, каже, часто любив перепинити сільську малечу, яка стрімголов летіла вулицею, аж курява здіймалася, зі своїм коронним: «Ну що, бахурі?!». І було оте «бахурі» зовсім не образливим, а якимось простим і народним…
Народився Панасюк 1906-го. А отже, пройшов крізь дві війни. Мав тільки три класи за плечима. Хоча зажив слави голови колгоспу-мільйонера, жив незаможно. Хату мав невелику, проте донькам освіту пристойну забезпечив. Потім партія віддячила і званням Героя соцпраці. Кажуть, що секрет Панасюка – у вмінні тонко відчувати простяцьку душу. Мовляв, «умів із людьми працювати» і «тримав дисципліну». Після «колгоспної революції» місцеве СВК назвали його іменем. Змінювалися керівники і статуси, а все майно мало не пішло прахом. Легше стало, коли тамтешні землі стало орендувати підприємство «Волиньагрохолдинг». Мовляв, і людям платять добре за оренду і село підтримують. Реанімовують і старий… колгоспний готель.
Про що свідчить пам’ятник Олексієві Панасюку? Аж ніяк не про те, яким славним було совєтське повоєння цього села, бо хіба від доброго життя голова 46-го по селі босим ходив? Чи хіба не пішло мало не все набуте совєтами прахом? А радше про те, що знаменитостей далеко шукати не треба, вони й досі – серед місцевих господарів, які трудяться вже не на колгоспних, а на своїх полях. От тільки: яка ціна цієї праці?.. Мозолі. Пам’ятників вже не будують.
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: пам’ятник голові колгоспу Олексієві Панасюку у Боблах.