Увічнив подвиг Федори Хлуд із с. Грабове земляк Андрій Бондарчук.
Пам’ятник повстанській матері постав на кладовищі в с. Грабове Старовижівського р-ну. Відкрили та освятили його 10 травня. Як інформують у прес-службі Волинської єпархії УПЦ КП, «монумент на її могилі спорудив своїми стараннями голова Братства Апостола Андрія Первозваного (Луцького Хрестовоздвиженського) Андрій Бондарчук». На граніті викарбували імена матері та її загиблих на війні рідних, а також напис: «Майбутнє нації – в руках матерів». У заході взяли участь голова Старовижівської райдержадміністрації Анатолій Бринчук, родичі героїв, ліцеїсти та ін.
Федора Онищук (Хлуд) втратила у Другу світову війну чотирьох дітей і чоловіка, які пішли в УПА і загинули від рук ворога. Важко переживала самотність, жила поруч із родичами і нічого від держави не мала – навіть пенсії.
Ось як про це пише Андрій Бондарчук, уродженець Старовижівщини, народний депутат Верховної Ради України 1-го скликання:
«Не витримало її серце важкого тягаря. Відтоді жінка схилила голову, потупила очі, поселилась сама у маленькій хаті–мазанці своєї племінниці, зі сторонніми не розмовляла, жила з невеличкого городу. Однак горе душі не зламало, вона загартувалась, мов криця. Навіть у 60-і — на початку 70-их Федора Євсеївна вірила в Україну. Ніколи не плакала, не нарікала на долю, не картала себе, що не вберегла дітей, чоловіка. Вважала, що загинули вони за святу справу, яка ще восторжествує. Дивно це було тоді, коли щодень лунали слова гімну УРСР: «Під стягом радянським ми дужими стали // І в світ комунізму велично ідем»…
Але про неї згадали ще раз. Одної ночі у хатинку навідались люди у повстанській формі. Зав’язали очі, вивезли у якийсь ліс. Розвели велике багаття і давай випитувати. Жінка здогадалась, які це «повстанці», «друзі її чоловіка». Подумала: «Чому це вони розвели такий вогонь, коли треба маскуватись?». Нічого їм не сказала. Її нібито відпустили. Але куди йти? Вона ж не знала, де знаходиться. І от одного прорвало: «Отуди її, у вогонь!»… Усе-таки її вивезли з лісу, вона знайшла дорогу додому.
Велике чорне горе надломило її здоров’я, і вона потрапила до психіатричної лікарні. Підтримували родичі. Хоча жінка давно була пенсійного віку, влада не платила їй жодної копійки. В 1977–му її не стало. Поховали її на рідній землі, у Грабовому. За її скромною могилкою доглядає племінниця Єфросинія Мартинюк».
Тривалий час він виношував намір поставити пам’ятник Федорі, але ніхто з представників влади цей задум не підтримав, тому монумент на її могилі він збудував власним коштом: «Такого родинного подвижництва, вочевидь, не було в Україні, – вважає Андрій Бондарчук. – Це водночас буде данина пам’яті усім повстанським матерям, які благословляли дітей на святу справу. Адже великий гріх — забувати тих, хто свідомо йшов на смерть заради Батьківщини».
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото прес-служби Волинської єпархії УПЦ КП: під час відкриття пам’ятника.
Пам’ятник повстанській матері
