32-річний Микола Горбач добре знаний не тільки у
своєму селищі – Колки, що на Маневиччині, а й за його межами, адже він – пасічник,
хорист і дзвонар місцевого храму, а ще захоплюється популярним нині
брейк-дансом.
Із дитинства Микола допомагав
батькові доглядати за бджолами, але тоді ще не думав, що це стане справою життя.
Ще з діда-прадіда чоловіки в його родині були пасічниками, тож зрештою вирішив
і собі спробувати виробляти «рідке золото». Зараз у нього 36 вуликів, догляд за
якими потребує його постійної уваги, на допомогу вже приходить старший син
Миколи Ілля, якого батько вчить премудростей спадкогово ремесла. Чоловік розповідає,
що пасіка для нього – і хобі, і заробіток, а ще – естафета від предків, щоб
бджільництво в їхньому роду не пропало.
Микола радо ділиться
досвідом, прагне розвивати співпрацю з пасічниками інших сіл району та передає
свої знання новачкам у цій справі. Наприклад, допоміг своєму кумові в с.
Карасин Маневицького р-ну створити пасіку, де вже зараз є 10 вуликів, а в
майбутньому планують збільшити їхню кількість до двадцяти. Ще допомагав початківцю
із с. Носачевичі Рожищенського р-ну, в якого зараз уже 15 вуликів. Свою пасіку теж
планує розвивати і збільшувати, адже заробітку з неї вистачає лише до осені, а
далі потрібно думати, на які кошти утримувати сім᾽ю.
Микола розповідає, що в наших
краях у негоду з вулика можна отримати 3 л меду за сезон, а в хорошу ‒ 14. Найкорисніший
мед, отриманий весною, адже він зібраний із кульбаби, мати-й-мачухи, верби,
фруктових дерев, тож має і лікувальні властивості. Два роки тому чоловік почав
вирощувати малину, бо це – добрий медонос, та ще й додатковий прибуток. Микола
розповідає, що колківчани мед купують мало, адже у багатьох є свої бджоли, та й
вартість його вища, ніж південного соняшникового меду. Приваблювати покупців
допомагають аккаунти в соціальних мережах «Однокласники» та «ВКонтакті», а
також рекламні оголошення в газетах. У продажу в нього не тільки мед, а й
прополіс, перга (бджолиний хліб), роївниці, рамки, вулики, рої.
– Я не шкодую, що зайнявся
бджільництвом, адже працюю поруч із природою, сама атмосфера на пасіці
лікувальна. Крім того, це завжди свіже повітря. В моїй сім᾽ї мед дуже люблять,
через це діти менше хворіють та й легше переносять хвороби, – розповідає
пасічник.
Щоб навчитися професійно
займатися цим ремеслом, вистачить трьох років, головне – не боятися бджіл. Велику
увагу звертає чоловік на популярні нині новинки, із захопленням розповідає про
біовулики, які допомагають при порушеннях кровообігу та нервової системи і
планує запровадити таке і в себе. Крім цього, думає над тим, щоб збирати
маточне молоко, яке дуже цінне.
– Коли бджоли дуже покусають,
то й мед гіркий, – сміється чоловік, проте думок про те, аби займатися чимось
іншим, у нього, зізнається, не виникає.
Але розмовляли ми з Миколою
не лише на медові теми. Виявляється, він також цікавиться популярним танцем брейк-данс
(англ. break dance), яким почав займатися ще коли навчався в місцевому училищі.
Тоді він та декілька хлопців селища створили свою команду «Boys foot-up» і
виступали на змаганнях у Луцьку та Рожищі. Згадує, що всі були працьовитими,
хотіли навчитись – і в них це виходило, тож команда була сильна. З посмішкою
розповідає про те, як виступали з іншими бі-боями області на одній сцені із
Сашком Положинським. Проте захоплення відійшло на другий план, коли пішов в
армію – після неї погляди на життя змінилися, тож танці залишилися лише хобі.
Зараз на це часу не вистачає, але все ж таки заняття думає відновити, адже хоче
навчити своїх дітей та займатися спортом уже разом із ними.
А ще щонеділі зранечка Микола
із сім᾽єю вирушає до церкви, де він спочатку був пономарем, згодом – помічником
старости, а зараз – хорист і дзвонар.
І нема у його тоні нарікань
на складне життя. Та й як воно може видаватися важким, якщо поруч – найрідніші
люди, заради котрих ти можеш і мусиш створювати гарний світ?
Тетяна ЛІТВІНЧУК.
