Щойно переступаєш поріг цього закладу –
і ніби в казці опиняєшся!.. Бо тут тобі і млин із лозоплотом, і віз
декоративний біля Дядька Лева зупинився. А квітів скільки, ще й вазонів! На
стінах рушники. Відразу видно: у с. Ворончин Рожищенського р-ну школа до
Великодня готується.
Ще
більше в тому переконують відвідини учнівської майстерні, де у куточку
примостилися пасхальні кошики. Одні вже квітами прикрашені, стрічками
різнобарвними. А інші чекають дитячої руки, котра навчилася тонку лозу
перетворити на корисну річ.
– Плетінням
кошиків сільську дитину не здивуєш, – зауважує на таке вчитель трудового
навчання Олександр Демчук. – Бо ця традиція у нас із покоління в покоління
передається. А от що учні дійсно вперше відкривають на заняттях – так це роботу
по дереву й металу. Бо її, не маючи спеціальних верстатів, удома не виконаєш.
Ведучи
від одного агрегату до іншого, Олександр Іванович не приховує: такі
дороговартісні верстати – і його заслуга. Бо коли 15 років тому прийшов
учителем трудового навчання, то в майстерні лише молотки і цвяхи були та ще
станок зламаний.
– Щоби
хоч чимось дітей на уроках зайняти – ножами ложки вирізали. Але хіба це діло?
От і поїхав я до Луцька, – пригадує оповідач. Звісно, в успішність поїздки мало
хто вірив. Та, як потім виявилося, – дарма. Бо додому вчитель повертався з уже
підписаними документами про надання школі с. Ворончин аж чотирьох верстатів на
суму близько 50 тис. грн!
– Найдорожчий
серед них – свердлильний – це ось той маленький, – показує педагог. – Маємо
також токарні, що призначені для роботи як із деревом, так і з металом. Тому
вважається, що нашу школу найкраще в районі забезпечено для занять трудовим
навчанням.
Що
це означає на практиці – більш ніж красномовно розповідає сама майстерня,
оздоблена виробами учнів. Чого тут тільки немає! Підставки і підсвічники,
полички й кашпо, рамочки й картини, ложки й нарізні дощечки.
– З
дітьми молодших класів стараюся виготовляти речі, якими вони потім обдарують
близьких людей чи собі на згадку залишать, – продовжує екскурсію Олександр
Демчук. – Наприклад, до свята мам готуємо з дітьми фоторамки. Та не просто
вирізаємо їх, а зверху малюнок випалюємо. І позаяк цей день припадає на першу
неділю травня, то вже можемо заняття проводити на свіжому повітрі і не вдихати
диму випалювача.
А
от великодні яйця ефектно виглядатимуть у візерункових тарілочках, теж виготовлених
на уроках праці. Під пасочки учні виготовляють хлібниці. А щоби домівку до
свята заквітчати, дівчата охоче беруться за оформлення ікебани.
– Гарна,
погодьтеся, вийшла композиція, – взявши одну з ікебан до рук, зауважує
Олександр Іванович. А собівартість такого виробу мінімальна: рамочка – з
відходів дерев’яного плінтуса, у центрі композиції – корінь куща. Єдине, що
довелося купляти, – штучні троянди.
– Складові
для майбутніх робіт шукаємо в лісі чи й у садку під ногами. Потім на уроці
пропоную: «Подивіться, діти, на цей корінь і скажіть, що він вам нагадує».
Дитяча фантазія настільки бурхлива, що на ось цей підсвічник перетворила
стовбур і корінь старого дерева, – показує вчитель. – А он той Дядько Лев у
минулому був пеньком липи, по боках якого проросли гілки.
«Якщо
все так просто, навіщо ж тоді дороговартісні верстати?» – запитаєте ви.
– О!
Це речі дуже потрібні! – зазначає Олександр Демчук. – Із їх допомогою учні
виготовляють так ось щітки. Складники – виключно натуральні: дерево та кінська
грива. А застосування широке. У майстерні, приміром, ми ними станки чистимо від
стружки. Вдома теж усе, що хочеш, можна підмести.
Розповідаючи
про величезну роль трудового навчання у житті вихованців, Олександр Демчук не
втримується, аби не познайомити із найбільш здібними учнями:
– Покажи,
сину, який ти стілець виготовив, – запрошує до розмови 11-класника Олега
Вінніка. – Це, зауважте, не елементарна табуретка з дошки й чотирьох лапок!
І
на прохання вчителя Олег демонструє, як той стілець складається-розкладається.
–З
таким виробом і корови добре пасти, і на рибалку ходити, – жартує Олександр
Демчук та знайомить зі ще двома майстрами: 11-класником Валентином Дубчуком і
на два роки молодшим Дмитром Созонтюком.
– Ану-но
перед журналістами похваліться булавою! – підбадьорює наставник. – Ось такий
конус до булави, що хлопці тримають, не кожен випускник технікуму зробить, – із
досвіду знає Олександр Іванович. – Чим не відповідь на запитання, для чого у
школі верстати.
Паралельно
з трудовим навчанням передає Олександр Демчук ази креслення. Бо щоб із точністю
до міліметра виготовити деталь, її треба спершу на рисунку зобразити.
– Не
тяжко в такого вимогливого вчителя займатися? – запитую хлопців.
– Навпаки:
цікаво! Ми навіть після уроків до майстерні просимося. Бо часом так кортить до
кінця річ доробити, рідним показати, – зізнається Валентин Дубчук.
–І
оцінку гарну в журналі побачити, – сміється Дмитро Созонтюк.
Перейнявши
в Олександра Демчука любов до праці, його учні і після закінчення школи
застосовують знання, здобуті на уроках. Хтось іде навчатися у технічні вузи, а
потім дякує вчителю за найкращі на паралелі навики із креслення. А хтось стає
популярним у районі столяром, чиї вікна, двері, меблі десятками літ слугують
землякам.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.
