19 лютого 2014 р. в м. Луцьку було захоплено обласні органи влади, а також заблоковано роботу силових структур. Наступного дня з території України втік Віктор Янукович. Так відбулася перемога Революції Гідності. Що змінилося за 5 років і яка доля судилася основним учасникам цих подій?
Насамперед, про безповоротні втрати на столичному Майдані.
Олександр Бадера, Сергій Байдовський, Едуард Гриневич, Василь Мойсей, Юрій Сидорчук, Іван Тарасюк, Віктор Хом’як: саме ці прізвище Героїв України назвав на урочистостях із нагоди відкриття пам’ятника «Героям «Небесної сотні» 24 серпня 2015 р. Луцький міський голова Микола Романюк, зазначивши:
«Революція гідності розвінчала міф про псевдодрузів України та виявила справжніх братів по духу. Але вона не могла б відбутися без справжніх українців, воля котрих була та є сильнішою від ворожої кулі, сильнішою від страху смерті».
Кожного з цих славних волинян люди шанують, поважають і ставлять у приклад жертовності та мужності навіть зараз.
На щастя, на Волині обійшлося без кровопролиття. Ще наприкінці січня 2014 р. голова облдержадміністрації Борис Клімчук внаслідок масового пікетування «Білого дому» підписав угоду з лідерами Євромайдану Володимиром Бондарем (на той момент – керівник громадської організації), Ігорем Гузем (був депутатом облради) і Євгеном Мельником (нардеп від «Свободи» «Народною радою Волині» був проголошений новим головою облвиконкому): він подає заяву про відставку, а ці добродії забезпечать громадський правопорядок на території області.
Але залізо кувалося, доки було гарячим. Відтак, під тиском вулиці написав заяву про відставку голова облради Володимир Войтович (наразі відійшов від активної громадсько-політичної діяльності) та його перший заступник Юрій Лобач (на цей час – депутат Підгайцівської ОТГ Луцького р-ну від «Громадянської позиції»). Всю повноту влади в органі місцевого самоврядування області взяв на себе представник «Батьківщини», заступник голови облради Валентин Вітер, який перебував на посаді аж до осені 2014 р. (наразі відійшов з публічної площини).
5 лютого того ж року розлючений Віктор Янукович підписав заяву про відставку Бориса Клімчука (помер під час хірургічної операції 2 вересня 2014 р.) і призначив замість нього Олександра Башкаленка – до того першого заступника губернатора та керівника облорганізації Партії регіонів. Зараз Олександр Костянтинович, до речі, продовжує займатися бізнесом, а на минулих виборах керував штабом екс-регіонівського «Опозиційного блоку».
Оскільки й начальник УСБУ, генерал-майор Володимир Мельникович узимку 2014 р. також відмовився виводити озброєних підлеглих на боротьбу з майданівцями, то замість нього президент-утікач призначив слухняного та готового на все полковника Юрія Гетала (після втечі своїх патронів із Києва так само непомітно виїхав на рідну Чернігівщину). Володимира Антоновича в. о. Президента України Олександр Турчинов у березні 2014 р. поновив на посаді, але восени того ж року новий глава держави Петро Порошенко на підставі люстраційного законодавства знову відправив Володимира Мельниковича у відставку, де генерал-майор запасу зосередився на активній громадській роботі.
Завершуючи тему силовиків, які перебували на ключових посадах станом на 20 лютого 2014 р., то прокурор Волинської області Андрій Парака взагалі розчинився в часі та просторі, ніхто його за переслідування активістів не покарав, і тепер низькорослий лже-правоохоронець нічим не видає свого існування.
Натомість екс-начальник УМВСУ у Волинській області Олександр Терещук – голова Київської облдержадміністрації.
Це – так би мовити – основні представники влади по «той бік» барикад, хоча поділ був умовним і тоді, і тепер. Бо важливе значення в доленосних процесах відігравали і рядові громадяни, і керівники місцевої влади.
Міські голови Петро Саганюк (м. Володимир-Волинський), Віктор Сапожніков (м. Нововолинськ) і Олег Кіндер (м. Ковель) і в 2014 р. залишилися на посадах, і на виборах 2015 р. підтвердили повноваження на новий п’ятирічний термін. А от очільник м. Луцька Микола Романюк передчасно відійшов у Вічність, тож зараз виконує його повноваження секретар Луцької міськради періоду діяльності Миколи Ярославовича та голова облдержадміністрації в березні-липні 2014 р., представник «Батьківщини» Григорій Пустовіт.
З протилежного боку перебували основні спікери та співорганізатори Майдану, котрі мобілізовували людей на масові акції протесту на лише в області, але й возили активістів на столичний Майдан, де, зрештою, 7 волинян загинули, а чимало зазнали важких тілесних ушкоджень. Щоправда, постраждали далеко не всі.
Керівник волинського «Правого сектора» Павло Данильчук – депутат Луцької міськради від «Народного контролю», але ніде офіційно так і не працевлаштований. Саме йому належить ідея 19 лютого 2014 р. штурмувати будівлю УМВСУ та приковувати до сцени Театрального майдану Олександра Башкаленка, а потім ставити на коліна «беркутівців», що повернулися зі столиці, деякі – з вогнепальними пораненнями невідомого походження.
Депутат облради від «Свободи» Олександр Пирожик, який неодноразово бував і на столичному майдані та ледь там не загинув, після Революції гідності і досі – перший заступник голови облради.
Екс-мер Богдан Шиба, який днював і ночував на луцькому Майдані, лише через кілька років отримав посаду держслужбовця – гендиректора Волинського науково-виробничого центру стандартизації, метрології та сертифікації».
Ігор Гузь став народним депутатом України від Володимир-Волинського округу №19 (фракція «Народний фронт») і навіть заснував Благодійний фонд «Прибужжя».
Володимир Пащенко, який вів усі мітинги в незмінній червоній куртці, повернувся до підприємництва і передав в інші руки медіа-проект «Телеканал 12».
Володимир Бондар, вигравши вибори на Ратнівщині, очолив фракцію «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» в облраді та працює в. о. Голови Держлісагентства України.
Майя Москвич пішла добровольцем на фронт, а недавно стала національною героїнею, вигравши цілий букет золотих медалей на «Іграх нескорених».
Юрій Савчук як був народним депутатом, так ним і залишився, тільки замість «УДАРу» перейшов формально в «Народний фронт».
Євген Мельник, так і не дочекавшись створення облвиконкому та програвши вибори на рідному окрузі Ігореві Гузеві, повернувся в бізнес, але не полишає намірів ще раз прийти в парламент…
Завершуючи тему подій п’ятирічної давності, слід нагадати: починаючи з кінця 2013 р. і аж до 20 лютого 2014 р. на столичному Майдані лунали постріли. Внаслідок вогнепальних поранень загинуло майже 100 активістів (серед них 7 волинян) та щонайменше 13 міліціонерів.
Досі не знайдено та не покарано винних у цих масових злочинах. Лише Віктора Януковича, який утік тоді в Росію, недавно заочно засудили на 13 років позбавлення волі, але хто ж зуміє його депортувати в Україну для відбуття покарання?
То який висновок треба робити не лише з однієї революції – Гідності, але й попередньої Помаранчевої, котра починалася 15 років тому? Кожен нехай сам знаходить відповідь. Тим паче, що в обох подій – «круглі дати»…
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Богдана ГОНЧАРУКА і автора: прикутий Олександр Башкаленко на Театральному майдані; місце вбивства Василя Мойсея; річниця Помаранчевої…; два боки протистояння; барикади в столиці; Алея героїв на вул. Інститутській; Володимир Пащенко, Ігор Гузь, Володимир Бондар, Павло Данильчук та Олександр Пирожик, 19 лютого 2014 р., м. Луцьк.