Під куполом: парламент очима волинян

Фотограф газети «Дзеркало тижня», заслужений журналіст України Василь Артюшенко (а це був саме він) ходить до ВР уже 25 (!) років поспіль. Переконаний, сесійна зала – це згусток негативної енергії. І недарма ж над нею – «НЛО»! Тим часом у залі стояв неймовірний гул. Обранці змінювали регламент, Конституцію, а мені все це дуже нагадувало сцени з якогось фільму про турецьку Кафу і ринки, де рабів продавали. Якось так, виходить, відбувається і законотворчість. Прикро.

Завдяки парламентській програмі USAID «РАДА» «ВГ» отримала нагоду два дні поспіль спостерігати за роботою народних депутатів у стінах комітетів, Верховної Ради, і навіть у «домашніх» умовах досить скромного готельного нардепівського номера. А все тому, що народний депутат України від Волині Ігор Гузь увійшов до тих семи обранців, що відібрані програмою для реалізації різноманітних ініціатив у рамках глобальної місії перетворення українського парламенту у європейський (коштом США). Власне, 19-й виборчий округ Волині, в якому й обраний Ігор Гузь, вважається модельним. Одна з ініціатив – візит до Верховної Ради журналістів обласних медіа і тих, які функціонують у районах, що входять до так званого «модельного» округу. Ми не стали нехтувати нагодою і спробували подивитися на парламент очима пересічного українця. 

28 січня 2016-го. Можливо, то був один зі знакових днів українського парламентаризму. Не тому, що група волинських журналістів створила певні незручності охороні ВР і мимоволі спровокувала навіть чергу перед одним із бокових входів до будівлі. А власне, тому, що цього дня відбулося як мінімум два визначних голосування. В усьому іншому рада була такою ж буденною, як і завше. Отож, кілька постів охорони – і мені вже з посмішкою згадується, яке обурення викликала недавня спроба керівництва Волинської облради запровадити «пропускний режим» для журналістів у сесійну залу місцевого, волинського, парламенту. 

У кулуарах – по десять журналістів на один квадратний метр. Колеги чатують на обранців у всеозброєнні (із камерами та мікрофонами). Для нардепів – окремий вхід (центральний), але теж традиційна рамка. Активно працює прес-поінт: місце, де обранці у режимі брифінгу мають нагоду звернутися до українців. Для прикладу, цього дня майданчик для звернень Ігор Гузь використав, аби заявити про намір спільно зі ще одним нардепом від Волині та своїм однопартійцем Ігорем Лапіним ініціювати створення тимчасової слідчої комісії ВРУ, яка розслідувала б обставини участі у війні на Сході 51-ї окремої механізованої бригади. Ясно: доля однієї бригади – навряд чи питання усієї країни. Хоча… саме цей підрозділ ЗСУ першим кинули у горнило війни. Його бійців (а не командирів) досі судять, а в історії про таємниче зникнення комбата Півоваренка – більше запитань, ніж відповідей. Згодом Ігор Лапін додасть: із проханням ініціювати створення ТСК щодо 51-ї до нього як до народного депутата звернувся… голова Волинської обласної ради Ігор Палиця. 

Намагаюся знайти у будівлі ВРУ щось «волинське». Ну от легендарна картина «Державотворення» Олексія Кулакова в кулуарах. Десь тут має бути народний депутат 1-го скликання Андрій Бондарчук (хоча, як дізнаюся потім, зображено на ній лише найактивнішу групу, що готувала Акт проголошення незалежності України). Ще одне волинське обличчя на полотні, на фоні якого люблять давати інтерв’ю політики, – Леся Українка… Галерею нардепів художник доповнив знаковими постатями. 

Доки дістаємося до балкону, вчергове проходимо пости охорони. «Просять» не лише перепустку, а й паспорт. Причому не тільки на вході, а й на виході. У «ложі преси» – тісно. Під куполом – шум і гам. Оператори і фотографи полюють за вдалим кадром. Колеги, притуливши до вух мікрофони, з нудним виглядом щось нотують у записники. А гам стоїть такий, що голову ВРУ майже не чути. Мало хто з обранців уважно слухає. Таке враження, що доки Гройсман озвучує порядок денний, нардепи вирішують своє. Хтось веде перемовини, бігаючи між рядами, хтось говорить по телефону, але найпопулярніше «чтиво» тут не порядок денний чи матеріали сесії, а… планшети з фейсбуками і добіркою улюблених сайтів. 

Над усім цим справді загрозливо височіє купол ВР та розкішна люстра, виготовлена на одному з російських (!) заводів та встановлена нещодавно. Білий та кольоровий кришталь, рубіни, замість колишнього орнаменту з радянською символікою нині – рослинний… Важить – 4 т. Одна з її попередниць, до речі, падала у сесійну залу. Під час Другої світової у купол парламенту втрапила авіаційна бомба (на щастя, не розірвалася), в результаті величезна люстра упала донизу, а будівля зазнала руйнувань. По війні у столиці збиралася комісія, щоб вирішити, чи будувати нову споруду, чи відновлювати цю. От і відновили. Тоді до ВРУ добудували корпус із внутрішнім двором. Екскурсовод, щоправда, про НЛО не згадувала, а щиро переконувала, що композиція, яка увінчала будівлю, за задумом мала нагадувати квітку… Що цікаво: купол освітлюється уночі прожекторами і можна тільки уявити, скільки енергії на це витрачається.

…З волинських, окрім нардепів Гузя та Лапіна, у залі помічаю Степана Івахіва та Сергія Мартиняка. Перший згодом зникає, другий іде пізніше, трохи попрацювавши по праву руку від Володимира Литвина. Юрій Савчук, очевидно, у першій половині цього дня працював поза межами парламенту. 

…Залишали стіни парламенту, не переступивши його поріг. Як? НЛО тут ні до чого. Під будівлею ВРУ – підземні коридори, що дозволяють вийти назовні на різних вулицях, зокрема, й у будівлі комітетів ВРУ безпосередньо. Тому для чого активісти іноді проводять показові акції і ганьблять обранців на вході до ВРУ чи блокують вихід, не зрозуміло. Хто хоче – і вийде, і зайде непоміченим. Правий був Василь Артюшенко, коли говорив про погану ауру: за кілька годин у парламенті страшенно розболілася голова. Тепер я розумію, чому держава так піклується про нардепів)))