Підприємство-воїн
– на захисті України
«Кромберг енд Шуберт» – місце, де починаються легендарні
автомобільні бренди Mercedes, Volkswagen, BMW, Audі. Це підприємство на 100 відсотків з іноземними
інвестиціями. Тут виготовляють електричні
бортові кабельні системи для автомобілів світового класу.
«Волинська газета» не раз розповідала про його нові
проєкти, директорів, керівників середньої ланки, працьовитих ітеерівців і
робітників. Тут – все за найвищими соціальними стандартами: і навчання, і
гарантована зарплатня та преміальні, відпустки, медичне обслуговування, здорове
харчування.
Знаково, що підприємство у жорстокий час війни, маючи
сотні мобілізованих до ЗСУ, не припинило діяльності, а й наростило свої
потужності, отримало високі оцінку своїх європейських колег і, що важливо, дало
їм надію й переконання у Перемозі українського народу над агресором.
Не забуваймо, що з початком повномасшщтабного віроломного
втргнення багато хто з сильних світу цього не вірив, що Україна протримається
бодай тиждень-два. Посол України в Німеччині Андрій Мельник якось зі сльозами
на очах розповів, як його колега з Німеччини закривав очі і не хотів навіть із
ним говорити.
До речі, головна штаб-квартира всесвітньої мережі «Кромберг
енд Шуберт» знаходиться у Німеччині. З початком війни там також було багато
хвилювань і розпачу, та волиняни своєю подвижницькою працею, якістю продукції
дали такий сильний меседж, що керівництво повірило в свій найпатріотичніший
завод і зробило все від них залежне, щоб він працював, а люди мали все
необхідне.
Журналісти «Волинської газети» днями знову побували на
підприємстві і переконалися, що з часу останніх відвідин підприємство значно
наростило свої потужності, зросло чисельно і має ясну і гарну перспективу. Її
працівники боронять Україну на фронті, а «Кромберг енд Шуберт», як справжній
воїн, змагається за перемогу в далекому тилу.
Втім, наша розмова
з начальником відділу з управління персоналом Мариною Кущенко розпочалася з
розвінчування певних сумнівів частини наших співгромадян.
– Хтось розпустив
чутки, що наше підприємство має закриватися, що підготовляємо для вивозу на
інші підприємства обладнання, а також готуємо наших працівників для
відправлення на роботу за кордоном, – заклопотано мовить пані Марина. – До того
ж такі чутки поширюються не тільки в нашій області, а й за її межами. З цього
приводу мали і ряд запитів з боку наших працівників, які цікавилися правдивістю
такої інформації. Такі чутки за посередництвом вашої газети ми хочемо
спростувати, оскільки на підприємстві «Кромберг енд Шуберт» в Луцьку маємо два
великі плани. Зокрема, в цьому році у нас додатково планується набрати ще
вісімсот людей. Вважаю, це немало. У нас стартує новий проєкт У-10 і на роки
24, 25 та 26-ий також є великі плани щодо нових проєктів.
Ви ще поспілкуєтеся з нашим начальником виробництва, він,
можливо, детальніше скаже про технічні потужності підприємства, яке
розвиватиметься і в подальшому. Мушу у цьому всіх запевнити. Слава Богу, що
нема ніяких активних дій на території Волинської та суміжних областей. Ми поки
що працюємо стабільно, виконуємо всі наші плани. Звичайно, це тільки один Бог може знати, що може трапитися через
місяць, через два. Що станеться з нашою землею. Сподіваємося, що статус кво
збережеться і ми дійсно рухаємося до перемоги, виженемо наших ворогів, які не
зайдуть сюди ні пішки, ні на танках, ні з повітря. Це такий короткий, скажімо, меседж
від мене.
– Як
зародилися оці нові плани-задуми, про які Ви сьогодні розповідаєте журналістам
«Волинської газети»? Це ж не може бути лише бажанням вашого підприємства.
Основоположною, якщо так можна сказати доктриною, має стати база замовлень.
– А я вам розкажу. Оскільки в нас клієнт БМВ дуже
серйозний і мусить мати план А, план Б на випадок, якщо тут дійсно будуть
передбачатися військові дії, вони прагнуть убезпечити свої проєкти від
будь-яких випадковостей, тобто мати резервні шляхи для випуску продукції в
інших країнах. Для цього їм необхідно було знати, скільки наших працівників
мають закордонні паспорти, щоб в разі необхідності можна було виїхати за
кордон. Безперечно, що без заводчан таке опитування ми провести не можемо.
Довелося зробити відповідне опитування, аби прояснити всі нюанси. Секрету
ніякого ми абсолютно не розкрили. Усе в рамках правового поля. Через те серед
них почалася паніка: куди ми збираємося та коли закриваємося? Зрозуміло, що
працівників мусили заспокоїти. До слова, подібні чутки стали ширитися два
місяці тому. Але така незрозуміла хвиля пішла і вона почала обростати сніговим
комом і серед родичів наших працівників навіть у сусідніх областях. Інформацію
ми від працівників отримали, подякували, відзвітувалися нашому клієнту, стільки-то
людей, як би щось трапилося, могли б виїхати.
– Пані Марино, не приведи, як кажуть,
Господь, але якби надзвичайна ситуація виникла насправді, то куди і на яке
споріднене підприємство їхали б ваші працівники?
– На всякий випадок маємо кілька варіантів. Це – ближня
Європа, розглядаються варіанти відносно Румунії й Македонії, також інших країн.
Тобто проєкт БМВ здійснюється не тільки в Україні, але й в інших державах.
– Слухаючи
Вашу розповідь, робимо висновок, що фірма досить солідна й потужна. При
необхідності вона може працювати, зберігаючи основу штату, будь-де, незважаючи
на складність умов. Хоча впевнені, що такого надзвичайного стану завдяки нашій
перемозі вдасться уникнути.
– Ми також на це дуже сподіваємося.
– Ми неводнораз писали про ваше підприємство.
Знаємо, коли почалася війна, добавилося проблем, але вам вдалося порівняно
швидко акліматизуватися. Як минув для вас цей перший лиховісний воєнний рік?
– Ви знаєте, на
початку не те, що стало страшно, стало набагато важче. У стані, так би мовити, невизначеності
ми не знали, що станеться з нами, з нашими постачальниками. Чи зможемо ми і
надалі виготовляти продукцію в необхідних обсягах та отримувати таку ж
кількість замовлень? Як
розраховуватимемося з людьми? Чи старчить палива, аби довозити своїх
працівників до підприємства? Виникло надзвичайно багато питань, на які не так
просто знайти відповіді керівництву підприємства. Перші два-три тижні керівники
збиралися регулярно, всі ці питання обговорювали, моніторили та виробляли якісь
конкретні рішення. Через військову агресію росіян підприємство зупинилося
всього лишень на якийсь десяток робочих днів, далі знову стало до роботи. І я
дуже вдячна нашим працівникам, які подолали власний страх, що сюди щось може
прилетіти. Вони щоденно збиралися і їхали на роботу, бо були свідомі свого
громадянського обов’язку. Та настільки віддавалися роботі, що ми від нашого
клієнта БМВ отримали спеціальну нагороду за бездоганну роботу. Напевно, наші
клієнти навіть не очікували, що ми так можемо мобілізуватися у складний для
країни період військової агресії. Усі зміни працювали у звичному трудовому
ритмі та випускали якісну продукцію. Щоправда, напруга певна була, оскільки
деякі наші жінки виїхали за кордон. Окремі з них там і досі. Решта через місяців
два-три повернулися, побачили, що на Волині, слава Богу, якихось аномальних
явищ військового характеру нема. Надіюся, що їх не станеться і в майбутньому.
Звичайно, тривоги трапляються, але тут ми безсилі. Мусимо реагувати,
евакуйовувати працівників в укриття.
– МариноЛеонідівно, оця відзнака від ваших партнерів за
бездоганну роботу засвідчила, що у вас і керівництво професійне, і колектив
патріотичний. Завдяки цьому ви не тільки втримали виробництво, а й розпочали
працювати над новими проєктами. Наскільки вони важливі і для вашого
підприємства і всієї компанії в цілому?
– Наявність нового проєкту – це якась гарантія завтрашнього дня. Це гарантія
збереження робочих місць для працівників. Ви самі знаєте, що кожен автомобіль
проходить певні стадії життя. Моделі постійно оновлюються. Проходить п’ять-сім
років і якась із них стає не актуальною. Впроваджуються сучасніші технологічні
розробки і з’являється новий проєкт. Отримання нового замовлення для Луцька –
неабияке визнання нашого професіоналізму. Ми дуже горді, що серед наших
підприємств нам вдалося виграти ці тендери.
– Скільки
таких новітніх програм нині треба буде вам реалізувати?
– У минулому році, як я вже зауважувала, стартував проєкт
У-11. Цьогоріч – У-10. Ще розраховуємо на нові проєкти від компанії БМВ. Про
них більш детальніше може розповісти начальник виробництва, бо названі мною проєкти
фактично нічого не говорять. Це суто технічна назва, а як воно виглядатиме в
реальності і що це буде за автомобіль, уявити чи сказати важко.
Так склалося, що ми належимо за територіальним принципом
до Боратинської громади, і є одними з найбільших платників податків у скарбницю
громади, та й у державну.
– Знаємо
керівника цього товариства Сергія Яручика та активно співпрацюємо,
сподіваємося, на взаємовигідних умовах. Він і про вас добре слово мовить.
– Дякуємо йому за це. Коли на вулиці ожеледиця і я
проїжджаю через Рованці, то кажу, що тут можна було б посипати золотим піском.
Це так для жарту, але вони стараються. Стараються і оперативно реагують на наші
прохання.
Що вас ще цікавить? Запитуйте.
– Марино Леонідівно,
Ви сказали, що маєте намір набрати ще вісімсот робітників. З чим це пов’язано?
З новими програмами чи розширенням виробництва?
– Скорш за все – це планове розширення виробництва, яке
відбувається поступово. Спершу одна лінія починає працювати, згодом – інша. Так
у клієнта розроблений план виробництва. Не штука відразу стартонути на всю
потужність. Ми поки вчимося. Починаємо працювати і клієнт дивиться, наскільки
швидко та якісно відбуваються виробничі процеси. Можливо, десь є технічні
нюанси, які первинно не прорахували. На це треба звернути увагу та зробити
відповідні зміни. Усе має відбуватися поступово. Я вам скажу, що над проєктом
У-10 працює тільки невеличка зміна. Нині її чисельність сягає якийсь десяток-другий
першопрохідців, а на кінець року ця цифра зросте в рази і становитиме понад
сімсот працівників.
– Який
підхід у вас до підбору людей?
– Підхід, вважаю, стандартний. Насамперед подаємо оголошення. Зараз використовуємо
найсучасніші шляхи: фейсбук-сторінка. На неї заходить багато бажаючих
працевлаштуватися. Люди інформують і родичів, і своїх знайомих. Працюємо і
через сайт. Претендент на роботу має заповнити анкету і вислати її нам. Коли ми
їх передивляємося, то бачимо, що за віком бажаючий може працювати на нашому підприємстві.
Тим, кому вже виповнилося 60 чи 65 років, просто важко стояти на лінії.
Відібраних кандидатів запрошуємо на співбесіду, де вони проходять відповідний
тест. Майбутній працівник має чітко розрізняти кольори, хоча б трохи орієнтуватися
в математиці, знати, що тридцять – це менше, аніж п’ятдесят. Чому? Бо в нас доводиться
працювати з різними величинами. Якщо січення проводу – п’ятдесят, то від
тридцяти воно відрізняється. Якщо десь схибити, то проводка може згоріти. Ті,
хто витримав цей нескладний екзамен, проходять медогляд і приступають до
навчання. Воно триває в нас два тижні.
– Ні для
кого нині не секрет, що багато чоловіків, особливо середнього віку, пішло на
фронт. Хто приходить їм на зміну? Тим паче, що минулого року Ви збільшили
кількість працівників.
– Це так.
– На
скільки?
– Ми набрали за цей період майже тисячу сто працівників.
Щодо наших захисників, то на сьогоднішній день з нашого колективу у різних
формуваннях перебуває понад триста тридцять чоловік. Але зізнаюся відверто, що
чоловіки і тепер приходять до нас на підприємство. У нас є такі робочі місця,
де жінкам трохи важкувато. Треба піднімати ящики з проводкою, вага яких
двадцять сім кілограмів. Там потрібно мінімум п’ять жінок. І все-таки робити це
цілий день важко. Це суто чоловіча робота. Тому намагаємося якось виходити з
цієї ситуації, щось оптимізовувати, де це можливо. Раніше на складі працювали
лише мужчини. Жінок використовуємо там, де не потрібно піднімати надто важкий
вантаж.
– Тобто
проблему, яка виникла в силу сьогоднішніх реалій, пов’язаних з російською агресією, вам вдалося вирішити?
– Звичайно. Хоча, у зв’язку з сьогоднішніми подіями, а мова
йде про наш контрнаступ та ротацію військових, військкомати значно
активізувалися і шлють нам листи щодо перевірки даних наших працівників та
проходження ними медичного огляду. Це для підприємства додає певних труднощів.
Важко усвідомлювати, що, можливо, завтра доведеться шукати нових
співробітників.
– Скажіть,
будь ласка, а які кадри Ви б хотіли бачити? Молодих дівчат чи людей старшого
покоління?
– Знаєте, у нас працюють люди різного віку, у тому числі
й старшого.
– Але кого
Ви більше чекаєте?
– Напевно, від вісімнадцяти і до сорока п’яти, а може й п’ятдесяти
років. Усе залежить від особистісних фізичних можливостей та навиків людини.
– Марино Леонідівно,
на Вашу думку, чому «Кромберг енд Шуберт» найкращий?
– Кращий тим, що в цьому році нам все-таки вдалося
підвищити заробітну плату. В середньому вона зросла на двадцять відсотків. На
мою думку, це не мало. Рівень зарплати дає можливість нашим працівникам
нормально почуватися в умовах ринкових цін, які постійно зростають.
– Дякуємо за відверту і щиру розмову і бажаємо Вам
особисто, всім вашим працівникам та нашій Україні Перемоги і добра.
Володимир
ПРИХОДЬКО,
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
Фото Віктора
РАЙОВА.