Незважаючи на численні протести, влада м. Радимно Ярославського повіту Підкарпатського воєводства РП увечері 20 липня таки провела реконструкцію «Волинської різні». Щоб закріпити в свідомості певної частини свого суспільства образ українця-бандита, організатори та виконавці цієї провокації подбали про все: і стріляли в беззахисних дітей та жінок із вогнепальної зброї, і мордували безневинних поляків з допомогою сокир та кіс, і палили їхні хати. І все це – справа рук безжальних різунів із тризубами на кашкетах і в вишитих хрестиком сорочках…
Охочі до театралізованих перевтілень артисти з Польщі, Словаччини та Чехії за гроші місцевої влади та багатьох спонсорів саме в такий спосіб вирішили вшанувати пам’ять про понад 100 тис. поляків, які під час Другої світової війни загинули на теренах Волині і так званої «Східної Малопольщі». Реконструкцію назвали «Волинь. 1943-2013. Не про помсту, а тільки про пам’ять волають жертви». Потратили на спорудження 8 деревяних хатинок понад 10 тис. злотих (менше 30 тис. грн).
Як повідомляє «Газета Виборча», бургомістр м. Радимно Вєслав Пірожек (не плутати з керівником фракції партії «Свобода» в облраді Олександром Пирожиком! – авт.), вітаючи VIP-гостей заходу, сказав, що ця реконструкція «має вшанувати пам’ять про сотні тисяч жертв, замордованих на Волині 70 років тому»:
«Вона має зворушити серця та розворушити думки, щоб більше ніколи не сталося нічого подібного».
Ну, а щоб сучасне польське суспільство сприймало за правду кривобоке висвітлення подій минулого, то сценарій «реконструкції» закрутили за всіма законами фільму жахів. Спочатку показується мирне польське село. Жінки бавлять дітей, перуть білизну, печуть хліб. Чоловіки – на косовиці. Один із поляків запитує сусіда-українця, чи не буде в них різні, як в інших селах. чує запевнення, що поляків ніхто не зачепить. Усі втішилися і пішли спокійно спати. Але настали сутінки, і село оточили безжальні нападники. Спочатку запалили стодолу, а потім. при світлі вогню, почили винищувати поляків: карабінами, сокирами, серпами, косами і навіть палицями. Інсценізація тривала приблизно 40 хв. Закінчилася ця химера літургійним піснеспівом, а потім організатори та їхні попутники пішли на вечерю.
Серед почесних гостей заходу, до речі, виявилося й чимало до болю знайомих читачам «Волинської газети» діячів.
Насамперед – ксьондз Тадеуш Ісаковіч-Залєвскі, про якого ми написали 18 липня в статті «Освєнцім. Катинь… Волинь?». Це він 11 липня в м. Ясна Гура проводив богослужіння під час світового зібрання «кресовяків» (так себе називають уродженці українських земель, які в 1921-1939 рр. були силою включені до складу Другої Речі Посполитої) і, всупереч спільній заяві ієрархів Римсько-католицької та Греко-католицької церков закликав не до взаємного прощення та примирення, а до визнання подій на Волині такими самими, як фактів масового душогубства в нацистських концтаборах.
У Радимно, на фоні палаючих халуп та артистів, що зображали замордованих поляків, цей «святий» отець більше нагадував реваншиста в сутані, коли сказав присутнім таке:
«Здавалося, що після 1989 року так, як почали говорити про Катинь і пакт Молотова-Ріббентропа, то так можна буде говорити й про Волинь. Але так не сталося. Тепер волинські родини трактуються так само, як латинські родини за часів комуни. Не можна сказати, не можна пам’ятати, бо є військові союзи, є природний газ, тягнемо Україну до Європи. Шкода, що в Україні немає пам’ятників замордованим, але є монументи Бандері і Шухевичу».
Був там і композитор Кшиштоф Дембські, автор музики до кінофільму «Вогнем і мечем». Це він був у свиті Президента РП Броніслава Коморовські під час його недавнього візиту на Волинь (див. «Тягар відповідальності і крила надії» у «Волниській газеті» від 18 липня ц. р., – авт.) і, зокрема, побувала ця творча особистість у с. Кисилин Локачинського р-ну. Саме в цьому селі українській стороні було озвучено ідею «кресов’яка» Дембські: проводити біля зруйнованого костьолу з нагоди чергових річниць Волинської трагедії концерти класичної музики. Думається, що після участі цього музично-політичного діяча в радим енській провокації наша влада сім разів подумає, чи сприяти йому в організації якихось публічних заходів.
Підлив оливи в вогонь і президент сусіднього м. Стальова Воля Анджей Шлєжак, який гаряче підтримував ідею реконструкції та всіляко сприяв її реалізації. «Газета Виборча» наводить такі слова цього градоначальника:
«Цей захід нагадає нам усім і про українців, замордованих своїми братами, бо мали вони відвагу боронити своїх сосідів-поляків. Вони в Україні не дочекаються меморіалу. Але ці українці захистили гідність та честь своїх співвітчизників. Тому ми вирішили, що в Стальовій Волі поставимо їм монумент, щоби одна ненависть не породжувала другої ненависті».
Судячи з того, що пан Шлєжак нічого не сказав про власних співвітчизників, які в 1943 р. оберігали українців, то це може означати одне з двох: або він вважає, що таких поляків, що рятували братів-українців від убивць із Армії Крайової взагалі не було, або він переконаний, що воздавати шану полякам за порятунок українців просто не потрібно, бо це ніяких не героїзм, а якась помилка.
Відтак, радимненська бутафорія таки відбулася. А «демократична влада» в сусідньому Підкарпатському воєводстві тим самим продемонструвала подвійні стандарти щодо ставлення до громадян Республіки Польща різних національностей. Полякам, які надумали провести «реконструкцію», надала всіляку підтримку. А керівнику Об’єднання українців у Польщі Петрові Тимі, який закликав не проводити це провокативне та глибоко вороже справі налагодження добросусідських взаємин дійство, навіть не дала відповіді…
Роман УСТИМЧУК.
На фото з «Газети Виборчої»: «реконструкція» «різні» у м. Радимно.