Президенту та полоненим українцям написали листи колишні в’язні нацизму та луцькі школярі.
Керівник літературної студії Луцької ЗОШ І–ІІІ ст. №3, вчитель української мови і літератури, позаштатний кореспондент «Волинської газети» Олена Романюк емоційно та влучно назвала це дійство так: «Прострілені душі… Лист крізь віки…».
Унікальність у тому, що воно проходило за участі членів Луцької МГВО «Спілка в’язнів – жертв нацизму» у рамках міського семінару учителів, темою якого була «Позакласна робота з української мови та літератури – обов’язкова складова навчально-виховного процесу ЗНЗ».
Неординарний захід розпочався з перегляду виставки «Немов ковток свіжого повітря». Голова спілки в’язнів Валентина Лазарук у рамках програми «Місце зустрічі: діалог в Україні» представила для огляду портрети жертв нацизму з описом їхнього життя на окупованих територіях. Це дуже розхвилювало не тільки школярів, але й учасників семінару.
Олена Романюк навела приклади літописних джерел про полон, наголосила, що більшість колишніх бранців не хотіли й не хочуть розповідати про те, що пережили. Багато з них не залишили свої історії для нащадків. Різні причини були для мовчання: страх перед владою, сором за приниження, травма душі. Але часи змінюються, і ми розуміємо, що неволя – це найгірше, що може статися з людиною, адже там знищують у людині особистість, силу опору, волю до життя, викорінюють націю. І не можна про це мовчати…
Літстудійці ознайомилися з інформаційними та фотоматеріалами про злодіяння нацистів, перебування малих дітей за колючим дротом під наглядом есесівців, долю остарбайтерів, силоміць вивезених на примусові роботи у Німеччину, переглянули документальне відео про концтабір «Майданек».
Члени спілки Олександр Ніколаєв, Марія Батраченко та Євгенія Данилюк розповіли свої вистраждані історії життя, запропонувавши для перегляду фото, документи воєнних років.
Після спілкування з колишніми в’язнями, літстудійці поділилися власними роздумами про неволю.
Ірина Гордійчук:
«Полон – це безпомічність, наруга, приниження гідності, знущання, каліцтва, допити, вбивства. І хто там був, вижив і повернувся, ніколи цього не забуде. «Злам» душі, криза внутрішнього «я» супроводжує цих людей протягом усього життя. Мало кому вдається відновити свій психологічний стан. І це важка доля в’язнів будь-якого століття, минулого чи теперішнього. Але нашим гостям вдалося переступити цей тяжкий поріг і через небайдужість до народного горя, любов до Вітчизни привела їх сьогодні до нас».
Дар’я Проневич:
«Тема полону дуже нелегка і наболіла в історії нашої держави… Це й часи 16 століття, коли у турецькій неволі гинули полонені козаки, а дівчат та юнаків, викрадених з України татарами, продавали на невільницьких ринках Стамбула для непосильної роботи на чужині. Це і в’язні гестапо, жертви нацизму, з долею яких ми тільки ознайомились. Це і сталінські табори, де гинули політичні в’язні, так звані «вороги народу». Це і полонені українці в Афганістані, котрі за рішенням тогочасної влади воювали у далекій країні під прикриттям «інтернаціонального обов’язку»… І, врешті, саме неймовірне, що, здається, неможливо усвідомити – полонені українці на території України, взяті у неволю українцями-запроданцями, російськими бойовиками та військами колись братньої, а тепер держави-агресора».
Протягом останніх 10 місяців не звільнено жодного полоненого на окупованій території Донбасу, тому літстудійці і в’язні концтаборів вирішили провести акцію на підтримку українських бранців. Для цього написали листи до полонених сьогодення та звернення до Президента України Петра Порошенка з проханням прискорити процедуру їхнього звільнення.
Дорогі полонені українці, наші діти, внуки!!!
У ці нелегкі для усіх нас та України часи ми, в’язні концтаборів, жертви нацизму, остарбайтери, по-батьківськи відчуваємо вашу біль і те, наскільки вам важко. Адже тернистий шлях полону нам відомий із дитинства. Ми пройшли тортури, знущання, жорстокість, допити, катування, бачили смерть. Якби ви тільки знали, як боляче нам усвідомлювати, що мир, який так тяжко виборювали ціною свого життя наші батьки в минулому столітті, знову порушила війна. І те, чого боялись миролюбні українці найбільше, знову переживає країна – згарища, руйнацію, загибель та полон. Як страшно, що ми, люди похилого віку, пройшовши пекло нацизму, проживши достойне життя з вірою в краще майбутнє свого народу, усвідомлюємо, що боляче саме тим, хто і є нашим майбутнім – дітям, внукам, правнукам! Так хотілось для вас кращої долі, щасливого майбутнього, та судилися вам чомусь наші тернисті шляхи… Ми щиро підтримуємо вас, гордимося вами, адже ви зараз там, де найважче, де вирішується доля держави, нації, народу. І ніхто з вас не стоїть осторонь подій, які принесла війна! Ви – патріоти, ви – захисники, герої України.
Ми пам’ятаємо про вас, молимось за вас, чекаємо вас!
Члени Луцької МГВО «Спілка в’язнів – жертв нацизму».
Шановний пане Президенте!
Ми, члени Луцької міської громадської ветеранської організації «Спілка в’язнів – жертв нацизму», просимо Вас як гаранта Конституції та правової держави України прискорити звільнення полонених,які перебувають в тюрмах на Сході України, захопленій ворогом території незалежної вільної країни. Нам, людям похилого віку, які колись пройшли все жахіття тортур у концтаборах «Майданек», «Освенцім», «Бухенвальд», «Алітус», «Штрасгоф», колишнім малолітнім в’язням, народженим під наглядом гестапо, а також дітям остарбайтерів, насильно вивезених у Німеччину в роки Другої світової війни на примусові роботи в нелюдських умовах, як нікому, відомо, що таке пекло полону… І болить душа за те, що тепер у полоні наше молоде покоління…
Пане Президенте, чужих дітей не буває!!! Просимо Вас припинити це свавілля на рідній землі! Воля – понад усе! Життя – безцінне! Майбутнє не повинно бути за колючим дротом! Прийміть до уваги лист-підтримку полоненим українцям.
В’язні Другої світової війни.
Шановний пане Президенте!
Ми, учні Луцької ЗОШ №3, приєднуємося до акції підтримки полонених на окупованій території Донбасу. У зв’язку із подіями на Сході України, нас хвилює доля бійців, які там воюють, і бранців, які знаходяться в неволі.
Діти – майбутнє держави, але, щоб воно було світлим, нам потрібні батьки. Ми дуже хочемо миру, а для цього треба, щоб припинилися військові дії на Сході.
Пане Президенте, просимо прискорити процедуру звільнення полонених та швидкого їх повернення додому.
З повагою члени літстудійці «Ми – патріоти».
– У зв’язку із подіями на Сході України літстудійці на своїх заняттях часто звертаються до тем патріотизму та героїзму воїнів, гіркоти полону, – наголосила для колег-учителів керівник цього незвичного літпроекту-акції Олена Романюк. – Діти пишуть вірші, листи, твори-роздуми, або ж, як сьогоднішні читці Мирослава Савенюк, Софія Лукащук, Анна Абраменко, Олена Шмаровоз, декламують присвяти новітнім героям.
Чи не найболючішою, втім, залишається тема полону, духовна підтримка бранців. Щоб стати справжніми патріотами, потрібно знати своє минуле, вміти осмислювати сучасне, «чути» біль, який терплять теперішні бранці і вірити у щасливе майбутнє.
– Відкритим для осмислення залишається не лише тема повернення полонених з окупованої території Донбасу, – констатували присутні, – але й їхня адаптація у суспільстві, яка залежить від того, як приймуть їх у сім’ї рідні, друзі, колеги, інші громадяни України.
Цей діалог поколінь, зокрема, й полонених різних часів і воєн, на думку організаторів, допоможе дітям вирости гідними громадянами своєї країни, навчить цінувати тих, хто боровся і бореться за майбутнє України, а ще – поважати старших і піклуватися про них.
Наш кор.
Фото Ірини БУБЕЛИ.