Бориса
Клімчука в останню путь провели гідно.
Фотогалерея http://www.volga.lutsk.ua/review/62/
Віддати
останню шану Борисові Петровичу люди йшли навіть на милицях, а дехто – з
немовлятами в колясках.
Сум,
сльози і невимовна туга… Їх демонструють волиняни різного віку, соціального
статусу та віросповідання. Аби передати все, що минулої п’ятниці відбувалося на
Театральному майдані обласного центру, а також у приміщенні облмуздрамтеатру, де
було встановлено труну з тілом покійного, слів замало. Тож люди прощаються
мовчки. Одні цілують руки, інші низько вклоняться. Плачуть навіть чоловіки…
Тут – тисячі
людей. Як хтось підмітив у соціальних мережах, у цьому – теж волинський
феномен, адже ще на початку січня приблизно така ж кількість людей пікетувала
облдержадміністрацію і закликала Бориса Петровича до відставки, а коли він
пішов і з посади, і з життя, то так само дружно прийшли, щоб подякувати та
попросити прощення… Тоді, в січні, він став на коліно перед громадою, щоб у такий
спосіб підтвердити своє небажання посилювати конфронтацію та ненависть, а зараз
люди схиляють свої голови перед його світлою пам’яттю…
В якийсь
момент до домовини підходять колишні та нинішній керівники виконавчої влади
області. Це – Володимир Блаженчук, Юрій Ленартович, Микола Романюк і навіть
Олександр Башкаленко, який дуже довго був у Бориса Петровича першим
заступником, а 5 лютого на короткий час узявся покерувати Волинню, розпочавши
трудову діяльність із… капітального ремонту кабінету голови облдержадміністрації…
Героя України Анатолія Француза, який у червні 2002-го теж дуже несподівано
заступив Бориса Петровича, традиційно нема: як залишив Волинь у розпал
Помаранчевої революції, так тут більше і не з’являється. Власне, не було і ще
одного екс-керівника виконавчої влади нашого краю, який прийшов на посаду в
розпал Революції гідності – Григорія Пустовіта. Але як потім пояснив сам
Григорій Олександрович, саме на 5 вересня в Києві було призначене засідання
Політради партії «Батьківщина», волинський осередок якої він очолює. «Явка була
обов’язковою. Тому, на жаль, на похоронах не був», –
деталізував Григорій Олександрович. А от Володимир Бондар, який із народним
депутатом від «Свободи» Євгеном Мельником та колишнім опозиціонером, а зараз заступником
голови облради Ігорем Гузем домагався від Бориса Клімчука заяви про відставку в
обмін на припинення насильницьких дій із обох боків, на траурну процедуру
прощання прийшов. Був тут і Володимир Гунчик, який призначений на посаду голови
облдержадміністрації новообраним Президентом України Петром Порошенком, який у
співчутті з приводу смерті Бориса Клімчука зазначив: «Відомий державний діяч та
видатний дипломат, він самовіддано служив Україні. Його особистий внесок у
розбудову і становлення нашої держави, формування її дипломатії є неоціненним».
Власне,
в останню путь Бориса Петровича прийшло провести дуже багато відомих людей і
простих волинян. Із Києва, наприклад, спеціально прибув народний депутат
України Григорій Смітюх, а також багаторічний керівник у різних структурах
влади та особистий товариш Бориса Петровича Володимир Яцуба. Знайшов час
схилити голову в журбі і колишній парламентар, згодом – керівник опозиційної
фракції «Батьківщини» в облраді Олександр Свирида…
Тож процедура
прощання, розрахована на 2 години, затягнулася ще майже на годину. А люди все
йшли і йшли… Владика УПЦ Ніфонт відправив траурне богослужіння, розповів, як
перед від’їздом на лікування в Німеччину Борис Петрович попросив благословення
саме в нього, а невимовні нотки скорботи в приміщенні, на фасаді якого написано
Шевченкові слова «Обнімімося, брати мої, молю Вас, благаю…», доповнюються
натхненною грою «Кантабіле» під керівництвом народного артиста України Товія
Рівця…
– Він
любив свою землю… Він умів відгородити її навіть від найбільших збурень. І
найяскравіше це показали лютневі події на Київському майдані. Саме тоді, аби
уникнути кровопролиття, Борис Петрович преклонив коліно перед своїм народом. Перед
земляками, заради яких він жив, – вважає митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП
Михаїл.
– Він
часто звертався до мене – «Учителю». Але я завжди казав: «Якщо так, то дуже
радий, що ти, мій учню, зумів перерости свого вчителя», – розповідає Володимир
Блаженчук, який працював Представником Президента у Волинській області, а Борис
Петрович у цей період – головою облради.
– Смерть
прийшла до нього раптово. Страшний діагноз ми виявили позаминулої суботи. І
хвороба, як не прикро, виявилася сильнішою. –Людина, на жаль, умирає. Але її
справи продовжують жити! – каже головний лікар обласної клінічної лікарні Іван
Сидор.
Тим
часом труну з тілом Бориса Петровича винесли на майдан і встеленою квітами
дорогою занесли в автомобіль, який на чолі величезної процесії рушив на Ковельщину.
Після
велелюдного прощання з багаторічним керівником виконавчої влади Волині,
Надзвичайним і Повноважним Послом України в Литві та Азербайджані, депутатом
облради усіх скликань періоду Незалежності України, а віднедавна – ще й
кандидатом географічних наук (Борис Петрович таки встиг реалізувати мрію своєї
молодості та оформити багаторічні дослідження в наукову працю!) за масштабами
не бачена раніше процесія рушила в с. Воля Любитівська Ковельського р-ну, в
село, де Борис Петрович жив із батьками та родиною в молоді роки і де заповідав
його поховати.
О 14.00
розпочалося відспівування новопреставленого. Панахида проходила у вщерть
заповненому людьми храмі, збудованому за допомогою Бориса Клімчука. Обряд
провело духовенство УПЦ, яке традиційно опікується парафіянами цієї території.
Потім
понад 2000 людей пішою ходою рушили від храму до сільського кладовища, тому
співробітникам ДАІ на якийсь час довелося зупинити рух автотранспорту на цій
ділянці траси Ковель – Луцьк.
Поховали
Бориса Петровича поряд із батьками – Петром Івановичем, який помер 2004-го, і з
мамою – Ольгою Архипівною, яка відійшла у Вічність 2007-го. На пам’ятниках
батьків написано «Пам’ятаємо. Любимо. Сумуємо», але на першому фраза «Спасибі
батькові за життя», а на другому – «Спасибі, мамо, за любов, ласку та твоє
добре серце»….
Попрощатися
з Борисом Петровичем загалом приїхали та прийшли як гості села, так і його
корінні мешканці. Найбільше горе переживала родина: дружина (вже вдова),
сестра, доньки, зяті, внуки Бориса Петровича, а також величезна маса людей, для
яких він був рідною та близькою людиною. Особливо слід відзначити голову
облдержадміністрації Володимира Гунчика, нинішнього та попередніх голів облради
Валентина Вітра, Володимира Войтовича та Василя Дмитрука, Генерального консула
РП у Луцьку Беату Бживчи, народного депутата України Степана Івахіва,
багаторічного народного депутата та нині відповідального працівника в КМУ
Сергія Шевчука, Луцького міського голову Миколу Романюка, голову Апеляційного
суду Волинської області Петра Філюка, начальника УСБУ у Волинській області
Володимира Мельниковича, фактично всіх керівників райдержадміністрацій періоду
перебування Бориса Клімчука на посаді, а також нинішніх очільників районів та
міст, інших шанованих на Волині та за її межами людей.
Лунають
останні слова молитви… До труни з тілом покійного назавжди попрощатися
підходять лише найближчі рідні та близькі. Останньою цілує Бориса Петровича
старша донька Юлія…
Обійшлися
без промов та клятв. Власне, про що говорити? Борис Петрович своїм життям
сказав уже все… Навіть рівно рік до смерті, 2 вересня 2013-го, він проводив
чергову оперативну нараду в облдержадміністрації, де основну увагу було
зосереджено на необхідності подальшої розбудови освітньої галузі і де він
наголосив, що «за останні три роки на Волині зведено, відбудовано,
реконструйовано шкіл і дитсадків більше, ніж у попереднє десятиліття», тим
самим підтвердивши, що з усіх посад, які він займав, найголовнішою для нього
було одна-єдина – вчителя.
Вічная
пам’ять!
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото Оксани БУБЕНЩИКОВОЇ та Петра КРИВОШЕЯ: