Знову надворі купальний сезон. Тож, звісно, втомлений
холодом і життям люд згадує про пляж. Лучани ж безпосередньо – про центральний,
той, що у парку ім. Лесі Українки. Ну, якщо чесно зізнатися і навіть не по
секрету, то така назва для того шматка берега Стиру аж надто гучна. Бо наш центральний
пляж тепер – більше гарна згадка про те, як колись…
Під час 60-ї сесії Луцької міської ради бютівець Аскольд
Пекарський озвучив запит. Мовляв, маємо місце, але не маємо толку. І щороку
наче наступаємо на болючий мозоль.
– У такі складні економічні часи це стало особливою
необхідністю, – пояснював свою позицію Аскольд Георгійович. – Протягом останніх
5 років туди не вкладали жодної копійки. А в місті має бути пляж, хоча б один.
Аскольд Пекарський
Не посперечаєшся. На сайті «Волинської газети» протягом
останнього місяця весни тривало опитування якраз із такого приводу. Ми
поцікавилися в людей, куди вони цього року збираються податися на відпочинок.
Пропонували 5 варіантів: нікуди, на місцеві водойми, Світязь, Крим та закордон.
З’ясувалося, що сезон відпочинку 2014-го для звичайного лучанина стане більш
домашнім. Тобто ситуація складається майже анекдотична: мріяв про курорт, а отримав
зарплату і раптом зрозумів, що не так вже й втомився…
– Колись пляж був дійсно живим, – пригадує Аскольд
Пекарський. – Туди приїздили сім’ями і мали умови.
А ентузіаст Геннадій Вайнер, заслужений працівник
фізичної культури і спорту України, заслужений тренер України з боксу, котрий очолює
громадську організацію моржів зимового плавання і фізичної культури, додає ще
більше. Мовляв, за союзу там діяла водна станція, були човни, котрі можна було
за 50 коп. узяти напрокат і поплавати водами Стиру, діяв буфет, звідки діти
носили морозиво, води і солодощі.
– Вода у нас непогана, не надто забруднена. Це ж
прекрасно, що маємо такі блага, подаровані природою. Треба ще трішки праці і
грошей – і будуть умови, – каже Аскольд Пекарський. – От я й нагадав про це на
сесії. Мене як депутата, наприклад, хвилює, чому так. Тож попросив надати
інформацію, які роботи на пляжі велися, починаючи із 2012 року. Там же небагато
треба – хоча б провести косметичний ремонт. А ще – очистити берег від очерету,
поремонтувати східці для спуску у воду, які зараз похилилися і стали дуже
небезпечними, особливо взимку – для тих, хто полюбляє такий вид плавання. Ті
ентузіасти самі зробили на сходах поручні. Звісно, людям потрібно – от і мусять
старатися. Там необхідно просто почистити очерет, завезти пісок, поладнати
грибочки, смітники, місця для переодягання, поставити якісь лавочки, смітники.
Комунальники вже розпочали певні роботи – побачимо, що там потім буде. А торік
сезон розпочався на місяць пізніше. Це зараз недопустимо. Крім того, цікаво, як
там працюватимуть рятувальники. Якраз пора брати все це на контроль.
З ентузіастами громадської організації моржів зимового
плавання і фізичної культури, котрі й звернулися до Аскольда Георгійовича з
проханням допомогти у пляжній справі, ми зустрілися дощової пори. Було досить
холодно, правда, тільки мені, бо люди сміливо переодягалися у купальники,
пірнали і жартували. Тоді й прогулялися пляжем.
Комунальники там уже попрацювали. Правда, як могли. Місця
для переодягання пофарбовані, причому навіть зберегли пам’ятні для кількох поколінь
пляжників дельфінчики. Траву скосили, а там, де має бути піщаний пляж, – лише
вичистили очерет.
Активісти громадської організації моржів зимового плавання і фізичної культури.
– Ото коли хтось із влади чи наших депутатів прийде
покупатися, то ми їх попросимо тим спуском у воду зайти, хоча б у шкарпетках! –
жартує один із засновників організації Петро Лєонтьєв.
Петро Петрович багато розповідає – він на цей пляж ходить
ще із 60-х. Ех, ностальгує, був пісочок, спортивне обладнання, гарні спуски у
воду. А тепер… Хіба дельфінчики лишилися.
– Комунальники лише фарбують грибочки і траву косять –
більш нічого, – каже Петро Лєонтьєв. – А уявляєте, якби на цьому березі Стиру
облаштувати спортзал просто неба, як благодійники зробили в окремих школах.
Скільки б людей ми залучили до здорового способу життя!
На думку спадає приказка про те, що вода камінь точить.
Розумію: ентузіазму в цих людей вистачить на весь прекрасний пляж. У близькому майбутньому.
Але є «але». Людям самим треба більше долучитися, бо ж влада сюди купатися не
прийде – знайде кращі місця для відпочинку.
Кажу активістам «До побачення», йду у напрямку
центрального виходу з пляжу і раптом згадую про… туалет. Запитую, мовляв,
підкажіть де.
– Он там, – показує рукою Петро Петрович. – Геть у кінець
пляжу йдіть. Знайшла. Звісно, туалет – вуличний, але побілений, чистенький і
хлорований. Постаралися-таки. А через тижнів зо два, коли повітря добряче
набереться спекою і сюди точно посуне чимала вервечка відпочивальників,
навідаюся повторно – просто подивитися. Чомусь упевнена, що «пахнутиме» тут
геть не хлоркою. Та й смітники, котрі зараз вичищено і вимальовано, навряд
такими ж лишаться, як берег, що тепер без жодного папірця. І то вже,
погодьтеся, питання не до влади…
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора.
