Унікальний фоторепортаж із лігва сепаратистів, зроблений професійним фотокореспондентом Миколою Мулярчуком. Щоправда, він показує війну з іншого боку…
Правду кажуть: гора з
горою не сходиться, а людина з людиною… Власне, з колишнім однокурсником по
факультету журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка
Миколою Мулярчуком ми і не бачилися, і не чулися з 1990-го, коли отримали
дипломи про вищу освіту і роз’їхалися хто куди. Микола Антонович – на далекий
Донбас. Я – на рідну Волинь…
Аж недавно в одній із
соціальних мереж (от вона – всемогутня сила «Всесвітньої павутини»!) натрапляю
на персональну сторінку Миколи Мулярчука… О, Боже! Виявляється, наш колишній
однокашник (вчилися ми разом, наприклад, із гендиректором телеканалу «1+1»
Олександром Ткаченком, заступником головного редактора «Урядового кур’єра
Леонідом Самсоненком, недавнім прес-секретарем Голови Верховної Ради України
Ольгою Чорною (Дмитричевою), директорм Сумської телерадіокомпанії Юрієм
Дараганом, на жаль, уже покійним телеведучим «5 Каналу» Ігорем Слісаренком та
багатьма іншими достойними людьми) сьогодні створює літописну хроніку війни на
Донбасі! Причому показує, що там відбувається з боку бойовиків! Власне, як
колись Савік Шустер працював на закордонні інформаційні агенції та постачав для
них фотохроніку війни в Афганістані з боку душманів…
Микола Мулярчук зразка
1984 р., він же – зразка 2014 р. (титульне фото)
Зрозуміти, пояснити чи
виправдати те, чим зараз займається Микола Мулярчук, немає ні бажання, ні
потреби. Кожен вибирає свій життєвий шлях… Він, закінчивши престижний столичний
вуз та отримавши журналістську кваліфікацію, існує в донецькому Торезі та
околицях. Судячи з фотосесій, бував і на початковій стадії сепаратистського
руху, і в зоні бойових дій, і в Маринівці, Степанівці та Нікішино, котрі зовсім
недавно захопили «колоради». Й звідтіля, по той бік лінії фронту, він фіксує на
фотокамеру те, що бачить довкола. І тих, із ким спілкується…
Нам, волинянам, як і всім
громадянам України, буде легше зрозуміти прірву в свідомості та способі життя з
бунтівними регіонами Криму та Донбасу, якщо переглянемо хоча б кілька
фотографій Миколи Мулярчука «з того світу», що деградує з кожним днем свого
«автономного плавання» в жорсткому фарватері путінського режиму.
А для повноти картини – одна
недолуга спроба ще одного місцевого «творця», який у віршованій формі пояснює,
чому вони вбивають нас із вами…
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото автора (з власного
архіву) та Миколи МУЛЯРЧУКА (із соціальних мереж).
«Хроники поэзии войны-2014
Если я убью двух фашистов,
Значит, жизнь свою прожил не
зря.
Они пришли в Донецк из Киева,
Сепаратистом нарекли меня.
А я, вины своей не зная,
Вновь ухожу в дозор зари,
В руке свой автомат сжимая,
Со мною братья все мои:
Степан – он сталевар донецкий,
Иван – торезский же шахтер.
Они, как я, воюют здесь же,
Со мной идут в ночной дозор.
Закат спустился над полями,
Иду и думаю: не зря
Господь, я знаю, здесь и с
нами,
Все остальное маета.
Пусть завтра город мой
проснется,
И будет слышен щебет птиц,
И школьник маме улыбнется,
И утро будет мирным лишь.
«Если я убью двух фашистов,
Значит, жизнь свою прожил не
зря», –
Сказал Иван Степану
И сепаратистом обозвал меня.
Виталий БОЖЕНКО».
Так споряджають магазини для
автоматів, із яких стріляють у наших бійців АТО.
Один із будинків, пошкоджених унаслідок бойових
дій.
Меморіальні комплекси на честь борців із фашизмом
сепаратисти шанують, бо фашистами тепер вважають усіх громадян України.
Донецькі бойовики вважають 9 Травня
своїм святом.
Теплий прийом тих, хто штурмує Донецький аеропорт і
стріляє в українських «кіборгів».
Чергова група сепаратистів вирушає на фронт.
Ось такі побутові зручності
тепер на Донбасі.
Діти, які стали заручниками незаконних збройних
формувань.
Зустріч членів місцевої
«комендатури» з російським репортером.
Місія ОБСЄ на території, підконтрольній терористам.
Наслідок обстрілу системами
«Ураган».
Передова позиція «воїна ДНР», розташована на
подвір’ї житлового будинку.
Залишок мінометної міни.
Знищена ворогом українська бронетехніка.
Місцеві сепаратисти біля конфіскованих автомобілів,
серед яких – «Волинянка», зроблена в Луцьку, але з написом «Россия».
На фронт наш противник посилає навіть комбайни.
Місцеве населення в період
правління Януковича.
Перші сепаратистські мітинги.
Початкові вимоги до Ріната
Ахметова.
На одному з блокпостів:
«ополченець» із карабіном, в оточенні прапорів – «триколора», комуністичного і
«православного».
Ці «борці за незалежність
ДНР» – родом зі Слов’янська.
Батюшка з московської церкви освячує
найманців із інших країн.
Фото бойовиків для російських газет і журналів.