Віктор Вербич: Відлуння
російсько-української війни 2014 – 2022 років
*
І
знову рев сирени та благання дзвона.
Війна
– час ночеднів, смертежиття.
Із
лялькою в руках дівчатко безборонне
Завмерло
біля входу в укриття.
З
тернини у весну вдивляються вівсянки
Та
зяблики – предтечі солов’їв.
У
сонця рані сонне марево світанку.
З-під
брили льоду – сльози-ручаї.
*
Ще,
безумовно, будуть виграні бої,
Одначе
програна вже битва.
Небесні
легіони, сотні та рої –
Неословеснена
молитва.
Війна.
Відвічне
плетиво ганьби й звитяг.
Веселка
у сльозинці Бога.
Одначе
кожна смерть – зернинка для життя,
Поразка
– мати Перемоги.
*
Дзвіниця-ракета,
націлена в небо.
І
дзвонів мелодія – клич благовісний.
І
в паузи тиші украплений щебіт,
І
шепіт ріки – спогад-відгомін пісні.
Камінними
жорнами млин почорнілий
В
ніщо перемелює час непомітно.
Навколо
дзвіниці, розправивши крила,
Із
чайками янголи квітнуть.
НА БЕЗПІСЕННОМУ ФОНІ
Гавкоту
хор, і сирен завивання,
Вибухи,
постріли, крик безборонний.
Тільки
подекуди – вогники-рани,
Страху тенета і ночі безсонні.
Глибшає
смуток,
Бездонніє
темінь.
Іноді
на
Безпісенному
фоні –
Славень
життю
(І
дзвінкий, і натхненний)
Соло-сопрано
Від
самочки Боні.
ВДЯЧНІСТЬ
Поспішати,
зізнаймося, ніколи,
Коли
часу фактично нема.
Так
ховалися в слово, що кликало, –
Стане прихистком
Тиша
німа.
Хай
дороги не встелені квітами,
Хай
майбутнє минуло давно, –
В
Україні
Судилося
жити нам.
В
Україні
Померти
дано.
ЖИТТЯ
Як
скінчилося, звісно, триватиме далі.
А
в очах – неземна незбагненна печаль.
І
хатини, по вікна у землю запалі,
Та
у гніздах лелечих рясний іван-чай.
Було
вперше,
То
буде, звичайно,
Востаннє.
Міражами
облич далина нам жива.
Всі
століття, означені сном проминання,
Тиша
тиш береже, що забули слова.
Вже
хрести угорі
Літаки
написали,
Й
світлотінями душі
Справіку
летять.
І
ніхто не запитує,
Що
буде далі.
Після смерті,
Як завше, –
Життя.
*
Попереду – найголовніші іспити.
Жнива смертельні,
Воскресіння весняне.
З Твоєї, Боже, чаші випити
Дай сили і прости мене.
ТАМ
Бувало,
ховався в мовчання й браваду,
Та
був у житті, довіряючи снам.
Вже
– за снігопадом,
Я
– за снігопадом,
Де
сонце в зіницях і в пісні весна.
Віки
миттєплинні.
Незмінна
неспинність.
Дороги
й стежки забілила зима.
Я
– там, де жива Україна,
Я
– там, де від мене ні слова, ні сліду нема.
Віктор ВЕРБИЧ,
с.
Забороль Луцької територіально громади