Чотири
роки тому, 2 вересня 2014 р., перестало битися серце Бориса Клімчука.
Нині немає потреби перераховувати всі заслуги та
регалії простого сільського хлопця з с. Воля Любитівська, який народився в
звичайній родині вчительки Марії
Архипівни та водія-фронтовика Петра
Івановича. Бо, закінчивши школу, юний Борис
Клімчук вступив на географічний факультет Харківського держуніверситету, де
не лише отримав диплом про вищу освіту, але й знайшов свою вірну другу
половинку на все життя – дружину Світлану Олексіївну. Разом вони народили трьох
дітей, але зуміли виростити та виховати лише двох доньок – Юлію та Яну. Бо
маленький син простудився і помер…
Зате свою студентську мрію – написати та захистити
дисертацію кандидата наук він таки
реалізував сповна: хоч і в зрілому віці, але успішно її захистив.
Так, ще в молоді роки Борис Петрович на собі пізнав
жорстоку науку реалій життя, коли, наприклад, треба не лише говорити про
необхідність здобуття знань, а, як він, очолити в м. Ковелі школу-новобудову і
незважаючи на відсутність будматеріалів, грошей та підрядників, таки здати її в
експлуатацію. Або, працюючи на посаді
заступника голови Ковельського міськвиконкому, буквально днювати й ночувати,
намагаючись розділити між людьми по талонах і купонах предмети першої
необхідності, яких на початку 90-их років минулого століття просто не було.
Або показав, заслужити повагу колег-депутатів
облради та довіру Представника Президента України в області Володимира Блаженчука і стати
наймолодшим головою облради.
Або, як у 1994-ому, піти на прямі вибори керівника
області та блискуче виграти їх у, здавалося б, всесильного голови
облдержадміністрації Юрія Ленартовича.
Або після цього впродовж 10 років очолювати і
облраду, і облдержадміністрацію, допомагаючи сформуватися таким особистостям, як,
наприклад, колись заступник голови облради і облдержадміністрації, народний
депутат України трьох скликань, нинішній Президент «Волинського земляцтва» в
столиці Сергій Шевчук.
Або пізнати гіркоту відставки, коли в червні 2002 р.
Президент Леонід Кучма з
незрозумілих причин призначив губернатором Волині генерал-майора міліції, Героя
України Анатолія Француза, а самого Бориса Петровича зробив звичайним
радником, відправивши в підпорядкування… Сергія
Льовочкіна, на той час – заступника глави Адміністрацїї Президента.
Як потім підвестися з колін і отримати статус Надзвичайного
та Повноважного Посла України в Литовській Республіці. І як уже з європейського
Вільнюса, за рішенням Президента Віктора
Ющенка, перейти на аналогічний пост в Баку, щоб спробувати реалізувати
стратегічний для України проект енергетичного мосту з Каспійського моря до
Балтійського.
Або в доленосному 2010ому несподівано для багатьох
отримати вже від Віктора Януковича
посаду голови облдержадміністрації та всі роки до завершення Революції гідності
балансувати між настроями волинян та інтересами регіоналів…
Як у момент всенародного збурення не лише написати
заяву про відставку, щоб не допустити кровопролиття на Волині, але й схилити
коліно перед людьми на Київському майдані, яких він цінував і шанував
найбільше. Всіх і кожного: наприклад, навіть із затятим опонентом, редактором
газети «Вільна думка» Миколою Панасюком
(нині теж покійним) знайшов точки дотики, постійно наголошуючи: «Хлопці, про
все можна домовитися!».
Як в усі ці роки неодмінно бути депутатом облради…
До речі, цей статус був останнім прижиттєвим для
Бориса Петровича. Наприкінці літа 2014 р. за рекомендацією та з допомогою
лікарів і друзів він поїхав у Берлін, щоб у відомій клініці «Шаріте» здійснити
складну операцію на печінці. Німецькі фахівці цю проблему вирішили. А от потугу
змученого серця Бориса Клімчука не врахували – і воно зупинилося 2 вересня 2014
р.
5-го Луцьк і с. Воля Любитівська стали учасниками і
свідками велелюдного прощання з Борисом
Клімчуком, прах якого покоїться на кладовищі рідного села поруч із
батьками.
Чим більше років віддаляє нас від моменту фізичної
смерті Бориса Петровича, тим глибше
усвідомлюєш, що духовно він живе й досі.
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото Оксани БУБЕНЩИКОВОЇ (архів «Волинської газети»): траурне фото Бориса
Клімчука під час церемонії прощання в облмуздрамтеатрі.