Леніна знесли, Бринського і Ватутіна – залишили…
Північно-східні райони нашої області завжди відрізнялися своєю специфікою від усіх інших. І не тому, що тут багато лісів, ягід і бурштину. І не через те, що у великих і малих селах живе багато людей. Причина в іншому: саме за роки радянської влади тут було розбудовано більш-менш пристойну інфраструктуру, яка подекуди ще й досі вірою і правдою служить поліщукам.
Паралельно з корівниками, клубами та колгоспами «керівна і спрямовуюча» щедро встановлювала різноманітні пам’ятники та обеліски, які повинні були нагадувати місцевому населенню, кому слід завдячувати повоєнним покращенням добробуту.
Часи змінилися. Україна вже давно незалежна держава. А от символи тоталітарного минулого, незважаючи на законодавство про декомунізацію, продовжують жити.
Один із них виявив під час візиту в Ківерцівський р-н перший заступник голови облради, свободівець Олександр Пирожик.
«Дубище поблизу Цумані вразило дивними парадоксами. Жодного дерева, яке б підтверджувало горду назву села, я тут не побачив. Хоча в окрузі й збереглася бандерівська хутірська система з відповідними колоритами, проте в центрі села й досі бовваніє страхітливий монумент червоному генералові Ватутіну!», – прокоментував ситуацію Олександр Веніамінович.
Емоції першого заступника голови облради можна зрозуміти: Ніколай Ватутін ще в Громадянську воював проти загонів Нестора Махна і відділів УНР. А в листопаді 1943-го під час форсування Дніпра буквально виклав шлях на Київ тілами десятків тисяч убитих солдатів. Сам загинув внаслідок успішного нападу боївки УПА на генеральський кортеж між Рівним і Славутою. У с. Дубище Ківерцівського р-ну він ніколи не був.
В Маневичах – інша історія.
Де подівся бронзовий «вождь світового пролетаріату», який до останнього стояв перед входом в адміністративну споруду органів влади селища та району і був демонтований лише зусиллями «правосєків», наразі ніхто не знає. Одні кажуть, що «революціонери» продали на метал, інші переконують: «патріоти» сховали в надійному місці.
Але не тільки привид історичного минулого в Особі Ульянова-Леніна «прикрашав» цей поліський райцентр. Буквально за квартал від «Білого дому» й досі стоїть перед входом у НВК «Маневицька загальноосвітня школа I-III ст. №2 – гімназія імені А. П. Бринського» гігантський пам’ятник. На постаменті з підписом «Бринський» – бюст самого керівника загону червоних партизанів із Зіркою Героя на грудях. Біля нього – щогла, на якій періодично піднімають синьо-жовтий прапор. Такий самісінький стяг, за який 75 літ тому Антон Бринський і його підручні розстріляли на Маневиччині не одну тисячу патріотично налаштованих українців.
Чи знають про невідповідність старих символів педагоги, керівники місцевих рад та начальство районного рівня?
Якщо не знають і не переміщують монументів на кшталт Ватутіна і Бринського в інше місце (наприклад, на меморіальний комплекс, де поховані солдати періоду Другої світової) – це погано. А коли знають і нічого не роблять – ще гірше…
Сергій ШРАМЧУК.
На фото автора: партизанський герой Бринський на подвір’ї української школи в смт Маневичі.