…Вона така стара. Що, може, її стіни ще пам’ятають, як баба Ґандзя, якої вже надцять літ і на світі білому нема, виводила старанно та на весь клас «єще польська не згінела», а на одній із балок ще не затягнулася «ранка» від цвяшка, на якому висів портрет вождя. Кажу, може… Бо люди стараються втримати її поміж нас, щоразу реанімують древні стіни. А вона стоїть… У неї – надзавдання: аби за її малими вікнами сільська дітвора бачила великий світ і саме з її старого порога топтала собі дорогу в життя. Та ймовірно, саме до того ж порога колись поверталася, вже відомими і сильними особистостями, просто подякувати за науку. Вона – звичайна сільська школа. На перетині сьогоднішніх буднів їй встояти непросто. Але – стоїть. І вітри оптимізації терпить сумлінно…
Село Запілля уже відчуває, як йому в спину дихає місто. Любомль – буквально поруч. Ще трохи – і всім охочим поселитися десь поблизу райцентру землі бракуватиме. Окремі уже починають звертати увагу на ще недавно й зовсім непримітне Запілля. Місцеві кажуть, що осередок сільського життя – це, безумовно, школа. Там працює найбільший у селі колектив – 15 учителів. Але навчають вони дітей із трьох населених пунктів.
Школа І-ІІ ст. – стара, збудована ще за польської влади, тому тут за звичкою кажуть «поляками». Хоча, безперечно, ці «поляки» – то прадіди нинішніх вчителів та учнів. Один корпус – зовсім давній. Інший дещо новіший, бо зведений у 60-х на основі радянської казарми, яку привезли в село, коли розбирали прикордонну заставу. Але час до решти стер між обома приміщеннями відмінність, і нині на око й важко сказати, кому з них – скільки.
Разом із директором Ярославом Якимуком оглядаємо класи. Він залюбки проводить «Волинській газеті» коротеньку екскурсію. Цікаво, бо власне, з того, як виглядає школа, можна оцінювати спроможність громади. Завше традиційно обурююся, коли селяни (чи городяни) знаходять сили прибрати церкву, мов лялечку, а школа стоїть і дірками світить, ніби діти та їхнє майбутнє – це не те, що найсвятіше для кожного дорослого. У Запіллі тут усе до ладу. Навіть у тих непростих умовах, які мають для роботи та навчання сільські вчителі й учні, спільно стараються рухатися до кращого: облаштовують класи, коридори, планують санвузол. Кажуть, не обходиться без відповідальних випускників. Один із таких, до речі, нинішній радник голови облдержадміністрації Микола Пархомук, що на Любомльщині – за виконавчу владу. Традиційно як підприємець і як депутат райради він не лишає рідну школу поза увагою.
Учителі, як тільки мова заходить про оптимізацію освіти, полегшено зітхають: їм ці процеси не страшні, бо діток у Запіллі стає з року в рік більше. У першому класі цьогоріч – 19 школяриків. Ця цифра – дуже оптимістична, бо такої кількості першачків раніше не було давно.
«Якщо говорити про Запілля, то перспектива для того, щоб тут функціонував навчальний заклад, є. Населення – молоде. Жителі лишаються на місці, не виїжджають. Вже виділено біля сотні ділянок під забудову. Звичайно, проблема в тому, що світла до цих новобудов нема, але… Думаю, що й учнів згодом побільшає. Оптимізація нас може й минути. Хоча як освітянин я за те, щоб процес реформування освіти відбувся. Нереально здійснювати навчання 5-ти дітей. Звичайно, це непросто. Але над цим має думати наша влада: і як людей забезпечити роботою, і як дійти згоди з громадою. У нас тут поруч не так давно, п’ять років тому, закрили Лисняківську школу І ступеня. Зразу це викликало хвилю обурення. Але зараз діти їздять до нас, є шкільний автобус працює їдальня, централізоване опалення, тому діти не мерзнуть. Громада оптимізацію пережила – все налагодилося. Це – конкретний приклад того, що це можливо», – каже директор Запільської школи Ярослав Якимук.
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автра.
Коментар до теми
Микола Пархомук,
радник голови облдержадміністрації у Любомльському р-ні:
«На Любомльщині, як і загалом на Волині, процес оптимізації закладів освіти проходить нелегко. Цього року оптимізували дві школи – Ладинську та Роговосмолярівську, а було в планах – чотири. Особисто виїжджали в села, спілкувалися з батьками, пояснювали переваги шкільного навчання над індивідуальним. Я хочу сказати, що цій справі заважає політика. Аби політики менше втручалися, то більше було би толку. Батьки все розуміють і хочуть, аби діти отримали найкраще. Якщо їм усе пояснити, то вони приймають мудрі рішення».