Монумент у смт Павлівка Іваничівського р-ну, з
гучною помпою та «вогнепальним скандалом» відкритий у липні 2003 р.
Президентами Леонідом Кучмою і Александром Квасьнєвські, покрився тріщинами і
може взагалі завалитися в будь-яку мить…
Відкриття цього символу українсько-польського
примирення щодо трагічних подій протистояння в період Другої світової війни
ознаменувалося низкою скандалів. Щоб місцеве населення не заважало своєю
присутністю високопоставленим дядькам, людей у Павлівці просто позакривали в
їхніх домівках і заборонили виходити за межі власного двору. Роль масовки
відіграла публіка, яку, за наказом губернатора Анатолія Француза, звезли
автобусами з усієї області. Вдячні глядачі складалися, в основному, з дрібних
чиновників.
СБУ і міліція тоді вдалися до безпрецедентних
засобів безпеки. Всі шляхи до селища були перекриті посиленими нарядами
правоохоронців, які «відсікали» «неблагонадійних» ще на підступах до Павлівки.
Лише кільком колонам на чолі з тодішнім народним депутатом України Борисом
Загревою вдалося таки прорватися в центр колишнього райцентру Порицьк, але їх
відтіснили до православного храму, де й відбувся український мітинг. Аби ніхто
не проник до місця, де колись стояв спалений у 1943 р. римсько-католицький
костьол і де є могили похованих поляків, дороги перекрили будівельною технікою.
Ну, а щоб довершити картину абсурду, прес-служба УМВСУ у Волинській області
повідомила про розкриття… теракту: в полі за 5 км від місця проведення
урочистостей було знайдено дрібнокаліберний карабін бельгійського виробництва,
патрони і… вирваний із якогось журналу портрет польського глави держави.
Зрозуміло, що потім про долю «вилученого» карабіна ніхто й не згадував…
А ідея, яка лунала під час урочистостей із уст керівників
двох сусідніх держав, була й залишається правильною. Через взаємне прощення
треба нарешті дійти до примирення. Памятаючи про трагізм минулого, слід
шанувати жертв конфлікту, проте не використовувати чорних сторінок історії як
мірило нинішніх взаємин між народами і країнами.
«Трагедію поляків, яких вбивали і виганяли з місць
їхнього проживання збройні формування українців, супроводжували рівно ж страждання
українського мирного населення – жертв польських збройних акцій», – зокрема,
зазначалося в спільній заяві панів Кучми і Квасьнєвські, яка пролунала 11 липня
1943 р.
Та політики, особливо в сусідній державі, використовують
інші підходи. Побиття наших співвітчизників під час мирних акцій стали нормою,
а польські парламентарі в односторонньому порядку назвали загибель поляків на
Волині в 1943 р. геноцидом, жодним словом не обмовившись про десятки тисяч
замордованих українців…
Відтак, те, що монумент покрився тріщинами, немає
нічого дивного. Бо на цьому етапі примирення та розуміння як такого в питанні
спільного визнання причин, перебігу і наслідків вигідного нацистському та
сталінському режимам братовбивчого конфлікту на теренах Волині і Люблінщини ні
в Варшаві, ні в Києві не спостерігається. Тому й не хоче нинішній Президент РП
Анджей Дуда разом із Петром Порошенком відкривати збудований ще 8 років тому в
с. Сагринь Грубешівського повіту Люблінського воєводства меморіальний комплекс
на честь убитих в березні 1944 р. польськими бандитами понад 1200 мирних
українців, 70% із якими були дітьми, жінками і літніми людьми.
Роман УСТИМЧУК.
На фото автора: монумент у смт Павлівка тріщить по
всіх швах.