Завтра світ
відзначатиме сумну дату – 1 серпня виповнюється 100-річчя від початку Першої
світової війни. Планетарне побоїще, яке забрало життя та здоров’я мільйонів
людей, довгі роки відбувалося й у нас, на Волині, навпіл розколотої лінією
фронту.
Тут були такі
легендарні особистості, як Антон Денікін (згодом – керівник білогвардійського
руху в Росії), Карл-Густав Маннергейм (став керівником повоєнної Фінляндії),
Павло Скоропадський (у 1918 р. – глава Української держави), Гусейн хан
Нахічеваньський (національний герой Азербайджану, розстріляний органами ЧК в
1919 р.), Ярослав Гашек (австро-угорський солдат, червоногвардієць і автор
знаменитого роману «Походеньки бравого солдата Швейка»), царський фельдфебель
Васілій Чапаєв (у громадянську війну – командир кінної дивізії), командир
польських легіонерів Юзеф Пілсудські (творець та засновник міжвоєнної Польської
держави)…
Власне, кого тут
тільки не було! Але всі ці довгі роки люди ж не тільки вбивали один одного, але
намагалися реалізувати й діаметрально протилежні почуття! Про жінок, які
заполонили серця та душі вищезгаданих історичних персонажів і багатьох
неназваних, волинська історіографія може говорити багато. Проте Перша світова
війна подарувала нащадкам історію, перед якою згасають усі інші! Її головні
персонажі, мабуть, ніколи не бували на нашій землі, проте мало знайдеться в нас
людей, які хоча б один раз у житті не чули про Мата Харі…
Перед розстрілом
41-річну красуню і матір двох дітей, яку зазвичай називають подвійним агентом
французьких та німецьких спецслужб, поставили перед шеренгою з 20 солдатів.
Кажуть, що перед смертю вона послала повітряний поцілунок своїм катам, хоча
імовірніше, що останнє привітання стосувалося адвоката, який був свідком на
страті та її останнім коханцем. Інша версія стверджує: вона скинула пальто і
показала солдатам своє привабливе оголене тіло. Ще хтось каже, що в останню
путь вона вирушила в розкішному платті та капелюшку, наостанок пригорнувши
монахиню…
Та нічого не
допомогло. Шпигунку стратили, а тіло, якого жадали за життя тисячі чоловіків,
після смерті виявилося нікому не потрібним. Його передали в Анатомічний музей
Парижа, проте в нетрях його сховищ воно безслідно щезло.
Але нікуди не зникла
фантастична історія про шалене життя екзотичної танцівниці з псевдонімом «Мата
Харі» та несамовита правда про тисячі її кохань та захоплень, одне з яких стало
для неї поцілунком зі Смертю, котра була у вигляді бравого німецького офіцера,
згодом – керівника гітлерівського абверу Вальтера Канаріса. Він пережив свою коханку та агентку на кілька
десятків років, проте після невдалого замаху на Адольфа Гітлера в липні 1944 р.
безслідно зник. Кажуть, як зрадника його стратили гестапівці. Але існує версія:
адмірал благополучно втік і дожив віку в одній із країн Латинської Америки.
Хоч би там що, але
раритетна книга «Тайни англійської секретної служби», яка побачила світ
далекого 1948 р. у Лондоні, по-новому висвітлює долю та шлях до гріхопадіння
Мата Харі. Її автор – кадровий британський розвідник Ентоні Кукрідж,
розповідаючи про боротьбу розвідок третього рейху та Великої Британії та її
союзників під час Другої світової війни, не міг обійти увагою таку постать, як Мата
Харі! Чому? Судіть самі:
«Мата Харі, справжнє
ім’я якої Маргарита Гертруда Зелль, могла назвати серед своїх незліченних
коханців молодого німецького морського офіцера Вальтера Вільгельма Канаріса,
який досягнув слави в німецькій розвідувальній службі в 1914 р., коли був
призначений помічником Франца фон Папена…
В 1916 р. молодому
майстрові німецького шпигунського ремесла стало надто «спекотно» в Нью-Йорку, і
він переїхав до Мадрида. Тут і перетнулися шляхи двох знаменитих шпигунів
нашого часу. Тоді як Канаріс відігравав роль багатого, важливого німецького
офіцера, прекрасна, гнучка, чорнокоса жінка виробляла піруети в Трокадеро –
головному мюзик-холі іспанської столиці.
Мата Харі, чиє ім’я
виникло внаслідок блискучої ідеї, яка осяяла імпресаріо (арабською воно означає
«Світло зорі») очолила трупу явайських танцювальників, які заполоняли своїм
мистецтвом натовпи шанувальників.
Мата Харі була
євразійкою. Її батько, нідерландець Зелль, одружився з явайською дівчиною, яка
працювала в нього на плантації. Маргарита Гертруда успадкувала екзотичну
привабливість мами та розумові здібності батька. Члени родини Зелль були
обурені нерівним шлюбом, і після несподіваної смерті Зелля змили цю ганебне
пляму із сімейного герба, оголосивши шлюб анульованим. Матір помістила
Маргариту в буддійський храм, і дівчинка довго проходила суворе навчання
мистецтву танців священного храму – навчання еротизму, що знадобилося їй
пізніше.
Коли їй виповнилося
15 років, вона почала всіх вражати величезною принадливістю, яка збереглася і в
наступні роки. Нідерландський офіцер шотландського походження Алек Маклеод
забрав її з храму, вийшов у відставку й оселився в Індії. Там вони прожили
доволі довго, народивши двох дітей. Незважаючи на величезні статки, котрі їй
забезпечував чоловік, вона жадала цікавішого життя, не вдовольняючись своїм
статусом жінки змішаної раси та дружини офіцера. Вона втекла від чоловіка і
почала заробляти на життя єдиним способом, який знала – танцями.
У нас немає жодних
свідчень, що під час турне Європою вона думала про можливість працювати в
розвідці, а ця можливість неодноразово їй надавалася в усіх європейських
столицях завдяки прихильному ставленню державних діячів та шанованих
дипломатів, які, втрачаючи голову, вмовляли запаморочливу красуню про
побачення.
Познайомившись із Мата
Харі в Мадриді, Канаріс, імовірно, розкрив перед нею багатообіцяючі
перспективи. Мабуть, лише незбагненним жіночим капризом варто пояснити, що ця
прекрасна жінка, завжди оточена свитою шанувальників, яких могла вибирати на
свій смак, закохалася в зовсім непривабливого малесенького чоловічка із
німецького посольства. Здається, Канаріс також її кохав, якщо він узагалі був
здатний на таке почуття…
Канаріс обіцяв Мата
Харі одружитися з нею після війни, і вона погодилася принести свою честь та
гідність на олтар прусського орла – стала агентом німецької секретної служби.
…Через кілька тижнів
Париж був біля її ніг. Театр, де вона виступала, щовечора переповнювала орда
представників найвищого світу французького суспільства. І хоча в місті було
чути ревіння німецьких гармат, веселе паризьке життя йшло повним ходом. Тисячі
офіцерів, які були у відпустках, проводили кілька веселих годин у театрах вар’єте
та нічних клубах. І у Мата Харі невдовзі з’явилося широке коло шанувальників. На своїй квартирі
чи просто в гримерній кімнаті театру вона приймала в обійми міністрів, молодих
французьких парламентарів, генералів, власників військових заводів, дипломатів.
Найпривілейованішим клієнтом із них був французький військовий міністр генерал
Мессімі. Час від часу Мата Харі їздила в Нідерланди, де зустрічалася з агентами
німецької розвідувальної служби, а потім надійні люди переправляли в Берлін
секрети французького генерального штабу.
Розвідувальний центр союзників
у Кале зацікавився мандрівками чарівної явайської танцівниці. Було наказано
стежити за Мата Харі. Агенти стежили за нею в Роттердамі, Гаазі та Парижі. Вона
довідалася про це, і влітку 1917-го поспіхом виїхала в Мадрид. Відомо, що вона
благала Канаріса дозволити їй припинити шпигунську роботу та жити на одному
місці – якщо не як його дружина, то хоча б як коханка. Канаріс заявив їй, що
шпигунство означає укладення контракту на все життя і що він роздратований її
поверненням та цим побаченням.
Бажаючи йому
догодити, Мата Харі погодилася виправити ситуацію та повернулася в Париж… Але
Канаріс зрозумів, що гру його найціннішого шпигуна програно. Він дійшов
висновку, що необхідно підштовхнути розвідку противника до рішучіших дій.
Зрозуміло, що Канаріс усвідомлював: у такому випадку його коханці загрожує
розстріл. Але для досягнення своєї мети він використав іншу шпигунку –
Єлизавету Шрагмюллер. Саме ця «блондинка з Антверпена» передала французькому
бюро донесення, де було вдосталь інформації, щоби віддати Мата Харі під суд
військового трибуналу.
В серпні 1934 р.
Єлизавета Шрагмюллер померла в одному із санаторіїв Цюріха. На смертному ложі
вона зізналася, що зрадити Мата Харі їй наказав саме Канаріс…
Маленька «Герші», як
Канаріс ніжно називав Мата Харі, впала під кулями французів у жовтні 1918 р. у
Венсенні.
Я розповів історію Мата
Харі, щоби читач уявив собі образ людини, яка під час Другої світової війни
стала керівником німецької розвідки. Вальтер Вільгельм Канаріс безжально знищив
сотні людей, але чи знайдеться на його совісті вчинок жорстокіший і безсердечніший,
аніж підступне знищення жінки, котра його кохала і котра стала йому не
потрібною».
Підготував Роман
УСТИМЧУК.