26 квітня у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки відбулося урочисте відкриття аудиторії імені Дмитра Іващенка. Якщо вдатися до образного порівняння, то це – наш, волинський В’ячеслав Чорновіл. І він нарешті повернувся в рідний інститут після десятиліть переслідувань і забуття…
Дмитро Полікарпович народився в 1919 р. на
Полтавщині, пережив Голодомор, навчався на філологічному факультеті Одеського
державного університету імені Мєчникова. Після 22 червня 1941 р. як доброволець
пішов на фронт, служив інструктором-водолазом у 26-й мото-понтонному батальйоні.
Мав поранення, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За
оборону Сталінграда», «За взяття Кенінсберґа», «За перемогу над Німеччиною».
Після закінчення війни переїхав до м. Луцька. В
дорогу покликало романтичне захоплення юною волинянкою, з якою випадково
побачився в 1945 р. у Німеччині… Він отримав коротку відпустку, Марія Мочичук – поверталася в Україну
як «остарбайтер». Насамперед на Волині спробував знайти її, але на
Старовижівщині повідомили: дівчина з с. Мильці полягла в бою з опергрупою НКВД
як зв’язкова УПА…
Згодом працював учителем української мови та
літератури у школі №3, одружився з Вірою
Мисан (своїх дітей у них не було), став асистентом кафедри української мови
та літератури Луцького педагогічного інституту.
Про час викладання написав у своїй автобіографії:
«Це був період, коли повіяло хрущовською відлигою. Я
з захопленням сприймав появу творів шестидесятників, особливо – В. Симоненка, М. Вінграновського, Л.
Костенко, І. Світличного, І. Драча. Хотілося донести ці нові
віяння і до студентів. І не помітив, як відлига перетворилась на ожеледицю. І –
посковзнувся…».
1 вересня 1965 р. його заарештували та присудили 2
роки таборів Мордовії. Цікаво, що «здав» Дмитра
Іващенка (як зазначила під час відкриття іменної аудиторії його родичка Леся Обухович і що підтверджують
архівні документи) колега по цеху – «педагог, літературний критик та перекладач»,
а також батько відомої української письменниці та феміністки Оксани Забужко – Стефан Іванович…
Після звільнення з табору Дмитро Іващенко 10 років учителював у с. Поромів Іваничівського р-ну.
Лише у роки Незалежності заслужений педагог повернувся до Луцька. Вчителював у
гімназії №21, де заснував літературну студію «Первоцвіт», яка і досі вважається
в Україні однією з найкращих, а також у школах Ратнівського і
Камінь-Каширського р-нів, і навіть викладав українську мову у Волинській
духовній семінарії УПЦ Київського Патріархату…
12 липня 2004 р. патріот, поет та справжні володар
слова відійшов у Вічність…
Аби вшанувати пам’ять відомого волинянина, аудиторії
№401 Факультету філології та журналістики СНУ за ініціативи головного редактора
«Волинської газети», заступника голови облорганізації НСЖУ Володимира Данилюка, декана факультету Юрія Громика, за сприяння ветерана журналістики Михайла Юхти і на підставі рішення
Вченої ради Лесиного університету присвоєно ім’я Дмитра Іващенка, «учасника бойових дій Другої світової війни,
дисидента, педагога і патріота, який виховав цілу плеяду вчителів, письменників
і журналістів».
На урочистому відкритті були присутніми та виступали
Юрій Громик, колишні учениці чи студентки
Дмитра Полікарповича – Заслужений учитель України Леся Ковальчук і головний хранитель фондів Волинського краєзнавчого
музею Наталія Пушкар, племінниці
дружини Дмитра Іващенка, головний
бібліограф Волинської обласної бібліотеки для дітей Мирослава Юхта та художник-реставратор Музею волинської ікони Леся Обухович, учитель Луцької гімназії
№21, керівник літературної студії «Первоцвіт» Галина Максимчук, скульптор Ірина Дацюк і Володимир Данилюк.
…Навіть за те, що «волинський Чорновіл» допоміг творчому становленню таких відомих
майстрів поетичного та журналістського слова як Олександр Богачук, Кость Шишко, Іван Чернецький, Йосип Струцюк, Олег
Потурай, Віктор Вербич та багатьох інших, Дмитро Іващенко заслуговує поряд зі своїм колишнім «подільником»
Валентином Морозом на звання «Почесний громадянин Волині».
Ольга
КОНОНЧУК.
На
фото автора: в аудиторії імені Дмитра Іващенка.