Після вимоги Президента
України щодо негайної відставки Міністр культури та інформаційної політики
України Олександр Ткаченко посеред ночі нарешті заніс в канцелярію Кабміну власноруч
написану заяву. Тепер перед чиновником-мільйонером три дороги: в бізнес, де він
має досвід; в медіа, де він усе свідоме життя трудився; в армію, де на старшого
лейтенанта запасу чекає посаду заступника командира роти з
морально-психологічного забезпечення.
Історія з
добровільно-примусовим відстороненням Олександра Ткаченка з міністерської
посади ввечері 20 липня розпочалася з доволі неприємного для Офісу Президента
витоку конфіденційної інформації. Бо не встиг Володимир Зеленський ухвалити для
себе рішення, щоб позбутися одіозного чиновника, як хтось за його спиною устиг
поділитися новиною з самим Олександром Ткаченком. І той, як досвідчений
піарник, вирішив діяти на випередження.
«Приніс Прем’єр-міністру
заяву про відставку, через хвилю непорозуміння щодо важливості культури під час
війни. Лише потім здивувався заяві Президента щодо цього ж питання», – зазначив
він уже після того, як в телеефірах пролунала заява Володимира Зеленського з
прямим закликом звільнити міністра.
І дійсно: у своєму вечірньому
зверненні 20 липня Президент України Володимир Зеленський доручив Прем’єр-міністрові
Денису Шмигалю розглянути заміну Міністра культури.
«Говорив сьогодні з Премʼєр-міністром
Денисом Шмигалем і щодо іншого питання, яке варто розглядати, зокрема, через
призму справедливості. Бюджетні видатки. У час такої війни максимум державної
уваги, а отже, і державних ресурсів має йти на оборону. Очевидна річ. А кожен
проект, який може бути реалізований коштом позабюджетних ресурсів, має бути
реалізований коштом саме позабюджетних ресурсів. Це стосується різних сфер,
зокрема галузі культури. Музеї, культурні центри, символи, серіали – усе це
важливо, але зараз інші пріоритети. Знаходьте позабюджетні кошти. Не державні.
Отже, я запропонував голові уряду два кроки. Перший – знайти позабюджетні кошти
на проекти, які зараз справді потрібні. У світі є люди, які можуть
допомогти. А друге: попросив Премʼєр-міністра розглянути заміну Міністра
культури та інформаційної політики України.
Окремо хочу звернутися до всіх
представників місцевої влади в нашій країні: люди мають відчувати, що
ресурси бюджетів використовуються справедливо й правильно. Кожен розуміє, про
що йдеться. Бруківка, прикрашання міст, фонтани – почекають. Спочатку перемога»,
– сказав Глава держави.
Цьому рішенню передував
скандал із приводу того, що Мінкульт виділяє на створення російськомовного
продукту від компаній, які працювали на російський ринок, мільйони гривень.
Також раніше громадськість
збирала підписи під петицією про відставку Олександра Ткаченка за його
катастрофічні провали в культурній сфері.
«Перебуваючи на посту Міністра
культури та інформаційної політики, здійснював керівництво його діяльністю
таким чином, що спричинив стагнацію в культурній сфері. Недотриманням слова,
привселюдно осквернив пам’ять всіх загиблих Героїв України та проявив крайню
зневагу до них, до бійців, до тих, хто зараз віддає своє життя. Народ обурений
політикою пана Ткаченка. Просимо звільнити Ткаченка Олександра Владиславовича з
поста Міністра культури та інформаційної політики України», – зазначалося в її тексті.
І що ж Денис Шмигаль?
У відповіді написав, що «неможливо
встановити факти та обставини, які давали б чіткі підстави» для того, щоб Глава
уряду запропонував Верховній Раді звільнити Олександра Ткаченка.
«Зазначена петиція не містить
жодних конкретних фактів щодо діяльності Олександра Ткаченка на посаді», –
наголосив місяць тому очільник Кабміну.
І – незаконно поклав справу
про відсторонення міністра в довгу чиновницьку шухляду…
А ще раніше журналісти, в
основному, з числа найбільшого творчого союзу – Національної спілки журналістів
України – упродовж багатьох років безуспішно намагалися достукатися до
свідомості колишнього колеги, що роздержавлення місцевих медіа не означає повного
припинення їхнього фінансування з боку держави, оскільки ця було прямо передбачено
у відповідному законодавстві.
Горезвісний «Закон про медіа»,
який прямо лобіював Олександр Ткаченко і його відданий заступник-грантожер
Тарас Шевченко разом із третім спільником, головою профільного парламентського
комітету Микитою Потураєвим, насправді був не про захист вітчизняного
інформаційного простору та підвищення стійкості вітчизняних ЗМІ, як про спробу
окремих чиновників відродити сталінську цензуру. Незважаючи на неодноразові
пропозиції НСЖУ, в міністра так і не знайшлося ні бажання, ні часу їх
розглянути та реалізувати.
З початком крупномасштабного
рашистського вторгнення Олександр Ткаченко та його найближче оточення теж
вдалися до маніпуляцій та підміни понять, запустивши на базі лояльних медіа «Єдиний
національний телерадіомарафон», виділивши з допомогою парламенту та уряду торік
на цей проєкт 7 млрд грн, а на нинішній – удвічі більше!
Чи варто зауважувати, що
місцеві ЗМІ, навіть у прифронтових областях та територіях, що межують із
агресивною Білоруссю, знову не отримали жодної копійки? І що телевізорів в
армії на фронті військовослужбовці не дивляться взагалі (через відсутність або
самих телевізорів, або телесигналу), бо в них на передовій зовсім інше «кіно»…
Для кого і для чого тоді існує цей збитковий проєкт?
Одне з пояснень, щоб певна
каста працівників ЗМІ мала змогу ухилитися від мобілізації в армію. Бо
Олександр Ткаченко та його оточення під знову благовидним приводом «тримання
інформаційного фронту» фактично поділили українських журналістів на два сорти:
одні, підконтрольні та лояльні, отримали «бронювання» від призову в армію, інші
– захищають Україну як всі інші військовослужбовці.
Звичайно, Олександр Ткаченко
не настільки недалекоглядний, як дехто може подумати. Всі атрибути «успішності»
він придбав, починаючи ще зі студентських років, коли навчався на факультеті
журналістики тоді ще Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Записавшись
у телегрупу, він почав торувати в новий напрямок медіа, де зміг себе
реалізувати завдяки природному таланту та вмінню домовлятися з «потрібними
людьми», які на багато років ставали надійними покровителями. Серед них найбільш
відомий – Ігор Коломойський.
Крайня посада Олександра
Владиславовича – генеральний директор «1+1 медіа». Саме на ній він придумав те
реалізував блискучий піарпроєкт у вигляді телесеріалу «Слуга народу», котрий
таки допоміг Володимиру Зеленському виграти президентські вибори в потужного
конкурента Петра Порошенка.
А коли в нічному ефірі з 31
грудня 2018 р. на 1 січня 2019 р. з новорічним вітанням спочатку виступив майбутній
кандидат Володимир Зеленський, і тільки потім запустили відео з на той час
чинним Главою держави Петром Порошенком, то стало очевидним: Олександр Ткаченко
здатен розумно ризикувати та робити ставку на переможця.
Тому в Володимира Зеленського
були певні перестороги та моральні перешкоди, щоб зважитися на відчайдушний
крок та «попросити» Олександра Ткаченка з посади. Але він це зробив, чим
отримав додаткову підтримку в суспільстві.
Куди тепер подінеться
Олександр Владиславович, старший лейтенант запасу? Піде з елітної квартири по
столичній вулиці Гончара у ТЦКіСП (воєнкомат), щоб отримати повістку в армію,
де може командувати або механізованим взводом, або бути заступником командира
роти з морально-психологічного забезпечення?
Скориставшись налагодженим
механізмом як волонтер через програму «Шлях» виїде на постійне проживання в
свою лондонську квартиру, куплену завдяки співпраці з Ігорем Коломойським?
Повернеться в медіабізнес або
в кіноіндустрію, де він теж акціонер?
Життя покаже. Але відставка
Олександра Ткаченка – це справді своєрідна повістка і цьому чиновнику, і всім
іншим йому подібним. Не можна видавати бажане за дійсне, маніпулювати фактами
та займатися підміною понять. Ганебно замовляти за державні кошти телесеріали
сумнівної якості та походження. Злочинно кидати напризволяще місцеві медіа…
Ну, а справді стратегічні
проєкти доведеться реалізовувати без участі подібних горе-чиновників.
Наприклад, розбудовувати Замок Радзивіллів в смт Олика Луцького району, що
обіцяв зробити Олександр Ткаченко але цілком прогнозовано не зробив.
Сергій ШРАМЧУК.
На фото пресслужби
Міністерства культури та інформаційної політики: Олександр Ткаченко.