Президент Франції Олланд
демонструє класичну європейську байдужість до України: однією рукою підписує
заяви про засудження агресивних дій Кремля, а другою отримує гроші від режиму
Путіна за новітні кораблі класу «Містраль», які базуватиметься в окупованому
Криму.
Наступного дня після того, як
у Брюсселі було підписано Угоду про асоціацію України та Європейського Союзу, в
одну з ключових країн ЄС висадився російський військовий десант. Так-так, 400
моряків РФ прибули в Францію не для того, щоб розбити польове наметове містечко
на Єлісейських полях чи захопити Ейфелеву вежу для забезпечення трансляції
російських телеканалів. Військовослужбовці нашого північного сусіда ступили на
французьку землю як дружелюбний та стратегічний партнер, який на правах
господаря отримав у свою власність два надсучасних бойових кораблі класу
«Містраль». Вони призначені для висадки морських десантів та транспортування
бойових гвинтокрилів, здатних підніматися в небо прямо з палуби.
Абсурдність повного
ігнорування канцелярією Франсуа Олланда публічних рекомендацій союзників по
НАТО не продавати надсучасну військово-морську техніку не прогнозованому та
агресивному Владімірові Путіну яскраво проглядається навіть із назв кораблів:
одного нарекли «Владивостоком», а другого – «Севастополем».
Тож поки екіпажі цих бойових
одиниць освоюються в новісіньких кубриках та каютах і сьорбають російські щі на
французькому камбузі, спробуймо замислитися: а чи випадковою є саме така
поведінка паризької влади щодо України та Росії?
Події останнього століття
засвідчили, що ні одні, ні інші трикольорові (у Франції та Росії навіть
державні прапори складаються із червоної, синьої та білої смужок, тільки у
трішечки відмінних конфігураціях) до нашої країни та її народу ніколи ніякої
лояльності не проявляли. У 1914 р., коли обидві імперії були втягнутими в Першу
світову війну, вони воювали проти кайзерівської Німеччини та Австро-Угорщини як
союзники. 1918-го Франція підтримала незалежність Польщі, спорядивши та
відправивши для неї вишколену армію Галлера, котра, у свою чергу, стала
основною бойовою одиницею Юзефа Пілсудського у боротьбі проти ЗУНР та УНР. Мало
того, проігнорувавши стремління Києва до створення суверенної держави, французи
стали на бік білогвардійців та всіляко підтримували їх не лише в боротьбі з
більшовиками, але й у їхніх наступах на Київ та інші українські міста. Навіть
анексія Кремлем східних областей нашої держави та створення на їх базі УРСР не
завадили французам визнати СССР як повноцінного правонаступника царської Росії
та встановити з більшовиками дипломатичні стосунки.
Нічого не змінилося й під час
Другої світової війни. Бездарна зовнішня політика тодішнього Парижа призвела до
окупації гітлерівськими військами фактично всієї території цієї країни, де
спонтанно виник рух Опору, котрий почав отримувати максимальну підтримку з боку
уряду, що втік у Велику Британію. А от українські повстанці марно сподівалися
на підтримку Заходу і під час активної фази Другої світової, і згодом, коли
почалася холодна війна…
Тому поведінка нинішнього
Президента Франції Франсуа Олланда щодо України та Росії може вважатися лише
продовженням колоніальної політики великих держав, які визнають лише право
сильного захоплювати чужі землі та поневолювати інші народи, проте аж ніяк не
здатні усвідомити: повоєнний мир у Європі можливий лише тоді, коли всі країни
будуть неухильно дотримуватися угод, підписаних ще в 1975 р. у Хельсінкі.
Власне, а хіба можна було
очікувати чогось іншого від сьомого глави 5-ї французької республіки, який
представляє в цій країні місцеву соціалістичну партію? Як не намагаються
приховати подібні європейські структури свого марксистського коріння,
тоталітарне вчення, що стало нормою життя в Росії, таки дає про себе знати…
Та й інші факти з біографії
Франсуа Олланда не дають оптимістичних прогнозів щодо його послідовності.
Судіть самі: проживши із Суален Регояль у цивільному шлюбі майже 40 років та
наживши четверо спільних дітей, він закрутив роман із журналісткою Валері
Труайвеллер, внаслідок чого колишня дружина заявила про припинення з 60-річним
Президентом Франції будь-яких стосунків. А на початку 2014-го в місцевій пресі
вже почали обговорювати чергові походеньки невгамовного Франсуа: цього разу він
«навів мости дружби» з актрисою Жюлі Гайє…
Відтак, глава Франції, якого
разом із німецьким канцлером Ангелою Меркель лідери країн ЄС уповноважили
домогтися припинення російської агресії в Україну, наразі продає бойові кораблі
для Путіна зовсім не випадково. Бо він або не розуміє суті своєї місії на
міжнародній арені, або подумки перебуває не у своєму службовому кабінеті, а в
чужій спальні…
Повний «Містраль», як-то
кажуть…
Володимир ДАНИЛЮК.