Переможницю
лотереї від «Волинської газети» тепер уся область знатиме. Адже на відміну від читачів-песимистів,
Галина Андріївна не просто передплатила улюблену газету, а й квитанцію на
адресу тижневика надіслала. Таким чином півдороги на шляху до перемоги пройшла.
Наступний
етап – дзвінок від «Волинської газети» з повідомленням: «Вітаємо! Ви виграли
електропраску!». Ну, а квінтесенцією передплатної кампанії стала поїздка на
Турійщину і вручення подарунка.
Оскільки
Галина Гуменюк працює сільським педагогом, то її перемога стала подією для
колективу не тільки школи, а й усього села. Однак перемога направду заслужена.
Адже Галина Андріївна – найповажніша у школі вчителька, яка з шести десятків
літ свого життя 40 літ віддала учням.
А
почалося все з тоді, коли юній Галині вчитель фізики відкрив загадковий світ
чисел, формул і дослідів.
– Любов
до математики – це в мене генетичне. Бо і дідусь Харитон, провчившись у
польській школі, міг що хочеш додати, помножити, відняти. Тато теж зі своєю
неповною освітою був із цифрами на «ти». А я вся у них пішла, – розповідає уродженка
села Боблів. – Коли, скажімо, навчалася у сьомому класі, з легкістю
розв’язувала задачі з фізики, призначені 10-класникам.
У тому,
що Галина Гуменюк наділена унікальним складом розуму, сумніватися не
доводилося. Бо що далі ми розмовляли, то
більше я переконувалася: в жінки незвичайна пам’ять на числа, дати, хронологію.
Якщо серед нас є багато таких, які номер власного мобільного забувають, то пані
Галина пам’ятала не тільки номер телефону, серію паспорта, ідентифікаційний
код, вона безпомилково називала рік, місяць, число і навіть день тижня, в який
ставалася та чи інша подія з її минулого. А за 61 рік життя відбулося справді
немало.
Коли
згадувати юнацькі роки, то серед найважливіших дат – участь в олімпіадах із
фізики й математики, навчання в Луцькому педінституті ім. Лесі Українки,
здобуття диплома за спеціальністю «Учитель фізики і математики», а далі й до
сьогодні – робота за фахом.
За
сімейне життя пані Галина теж не забувала. Разом із чоловіком виховали доньок
Мирославу та Владиславу, сина Ярослава. А скільком учням жінка відкрила світ фізики
– це вже й не перелічити! Серед її учнів – люди різних професій та звань. Є і
полковники прикордонної служби, і високопосадовці, як-от голова Турійської
райради Ольга Черен. А з п’ятьма своїми учнями Галина Гуменюк тепер в одній
школі працює.
– Ви
знаєте, я вже шість років, як пенсіонерка, давно би могла на заслужений
відпочинок іти. Але роботу свою так люблю, що життя без неї не уявляю! – каже
наша переможниця. Та й як інакше, коли для Галини Андріївни храм науки три в
одному поєднує: можливість фізикою займатися, з людьми спілкуватися, дітям потрібною
почуватися. А енергії на все це пенсіонерка має стільки, що не кожен молодий
похвалиться.
– Я
така! – сміється вчителька, і при цьому на думку спадають слова «…Коня на скаку
остановит, в Горящую избу войдет».
Маленька
і тендітна, вона сміливо може сісти за кермо автомобіля, мотоциклом поїхати чи
трактором покермувати. Попри поважний вік, освоїла інформаційні технології, аби
разом із учнями виконувати лабораторні роботи прямо на комп’ютері. Та й іншої,
навіть так званої чоловічої роботи не цурається.
– Ну, на
трактористку я ще в молодості вчилася. Мотоциклом кататися не люблю. А от
машиною, мабуть, їздила б. Тільки ж куди, як від дому до школи – рукою подати,
– жартує співрозмовниця. – Хоча все, що з електрикою пов’язане, – це для мене
робота, простіша простої. Праску чи світильника поремонтувати, розетку чи
патрона поміняти – завжди будь ласка. Тільки ж чоловіки цього дуже не люблять:
мовляв, не лізь, бабо, не у своє діло, ми за тебе краще знаємо.
Слухати
це жінці, яка сорок літ фізику викладає, всі ті дротики й фази навіть спросоння
назве, звичайно, смішно. Бо що казати за елементарні прилади, коли навіть
студенти престижних вузів, у яких Галина Андріївна викладала, під час екзамену
дзвонять, надскладну задачу диктують і вчителька тут же все розв’язує.
– Просто
життя навчило бути мудрою і без фізичних експериментів показало: зі сварки ще
нічого путнього ніколи не виходило, – каже жінка. – Тому конфліктів стараюся
уникати. Тим паче, учні різні бувають. Хтось за розумом до школи приходить,
хтось – побешкетувати, а педагог має знання у кожну дитячу голівку вкласти.
Отож, замість сваритися – пробую на уроках зацікавити дітей, складні речі
по-простому пояснити. От розглядали ми сьогодні тему «Кінетична енергія» і щоб
пояснити дітям формулу, запитую: якщо взяти пір’їну і волейбольний м’яч та
кинути, що швидше полетить? От вам пояснення взаємозв’язку маси тіла та його
швидкості.
Попри
глибокі знання фізики, вірить Галина Андріївна й у речі, науковою не обґрунтовані.
Тому в місцевій православній церкві вона – не тільки прихожанка, й учасниця
церковного хору.
– Коли я
потрапляю у Храм Божий, неймовірне духовне очищення відчуваю. Коли під час
служби співаю, Господь мені сил додає. Хоча я більше не за себе, а за рідних
молюся: чоловіка, дітей, онуків – аби були здорові, – зауважує Галина Андріївна.
А ще, зізнається, після того як отримала від «Волинської газети» електропраску,
передплатила тижневик на наступних півроку:
– Чесно
кажучи, людина я везуча. Ще коли студенткою була, виграла три рублі (за них
потім із подружкою цілий тиждень жили). За Союзу серед призів мала радіоприймач
(130 рублів коштував) і фотоапарат вартістю 75 рублів. Від 1990-х і до сьогодні
отримувала набір книг, авторучку, постільну білизну. Тепер ось хочу «Волинській
газеті» другу передплатну квитанцію надіслати. Чому? Бо бачила серед ваших
призів пилосос, а в сільському храмі килимів багато. Пощастить із розіграшем –
добре. Не пощастить – за власні гроші куплю для церкви пилососа.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.