Цумань, що на Ківерціщині,– славне селище з давньою
історією та самобутньою культурою. Однак не про минуле нещодавно поспілкувалася
із селищним головою Олександром Кобиланом, а про нинішнє і грядуще. Бо час,
коли вояки УПА мужньо боролися проти німецьких і радянських окупантів у
тамтешніх лісах, вже історія, а от загроза того, що цуманчани в будь-який
момент можуть опинитися без води через прорив труби, нависла вже сьогодні… Керівник
місцевої влади каже: аби повернути престиж Цумані на обласному та районному
рівнях після численних років бездіяльності попередників, треба докласти чимало зусиль.
Бо добре ім’я зі згарища, мов фенікс, не постане.
– Олександре Васильовичу, як тільки-но очолили місцеву громаду
(а головуєте ви вже другий термін поспіль), які стратегічні завдання поставили
перед собою?
– По-перше, вирішити проблему водопостачання. В селищі
вона стояла дуже гостро. Мережа була побудована ще за часів польської влади – в
тридцяті роки минулого століття. Розгалуження велося від колишнього
деревообробного комбінату. З тих часів там усе попрогнивало – 95 відсотків (!)
труб. Нове керівництво ВАТ «Цумань» (наступники ДОКу) прийняли рішення про
відключення селища від мережі водопостачання, звісно, попередивши нас. Населення
– понад шість тисяч осіб, відповідно є багато соціальних об’єктів. Застаріла
мережа водопостачання часто давала збої, це провокувало захворювання дітей на
вірусний гепатит. Тож довелося шаленими темпами розпочати відновлювальні
роботи, а протистояти проблемі самостійно не могли: звернулися до районної й
обласної адміністрацій, до депутатів. За сприяння обласного керівництва у 2007 році
було виділено кошти з Державного бюджету в сумі 430 тисяч гривень для реконструкції
першої стадії будівництва водогону. За умовами співфінансування 10 відсотків
надійшло з місцевого бюджету. Побудували водонапірну вежу, відновили дві
артезіанські свердловини, проклали два кілометри труб. Відповідальність за
мережу водопостачання взяли на баланс цуманського комунального господарства.
Окрім того, провели резервні трубопроводи до школи й садочка на випадок
пошкодження основних, позаяк замінено лише два кілометри мережі, а загальна її
довжина – приблизно тринадцять.
– Цього вистачило, щоби в людей була вода?
– Так, як-то кажуть, на першу пору. Адже труби з’єднані
послідовно, мережа недосконала, і прорив на одній із ділянок фактично паралізує
систему водопостачання всього селища. Тож на сьогодні вже розроблено проектну
документацію на реконструкцію другої стадії водопостачання. Загальна вартість
його втілення – понад шість мільйонів гривень станом на минулий рік. Проект уже
направлено у профільний відділ облдержадміністрації. Поки очікуємо. Звичайно,
нині з фінансуванням дуже складно, та попри це з районного бюджету вже виділили
450 тисяч, плануємо освоїти ці кошти до кінця року.
– Окрім «мокрої» проблеми, з якими ще складнощами зіштовхуєтеся
в роботі, а мешканці відповідно у повсякденному житті?
– Донедавна стояло питання вивезення твердих відходів, і його
було вирішене шляхом участі у всеукраїнському конкурсі інвестиційних програм та
проектів, за рахунок перемоги в якому отримали кошти на придбання відповідної
техніки. Окрім того, надійшли кошти з державної казни, частина – від
громад-партнерів.
– Населені пункти селищної ради повністю газифіковані?
– Проблема газифікації… Звісно, і ми тут – не виняток. До
нашої селищної ради належить також Кадище, тож загалом територію газифікували
приблизно на 80 відсотків. У принципі, газ підведено до всіх вулиць, однак не
всі будинки підключилися: впирається в кошти громадян. Поки держава не
відшкодувала жителям майже 300 тисяч гривень, які люди вклали у підвідний
газопровід і передали його на баланс держави безкоштовно. Тому ми зверталися і
до народних депутатів Ігоря Єремеєва та Адама Мартинюка й отримали запевнення,
що найближчим часом проблему буде вирішено.
– За рахунок яких коштів наповнюється селищний бюджет та
які підприємства діють на території громади? Доводилося чути лише про потужне
лісове господарство.
– Джерела наповнення бюджету – це 40 відсотків власних
надходжень та відповідно 60 – дотації з Держбюджету. На жаль, ми сьогодні не є
самодостатньою громадою. Основним бюджетоутворюючим податком є податок із
доходу фізичних осіб. Його забезпечують такі базові підприємства, як ПАТ
«Цумань», ДП «Цуманське лісове господарство», дочірнє підприємство «Рибгосп
Цумань».
– Яка ситуація в установі, з якою (не в поганому сенсі)
асоціюється Цумань, – виправній колонії №84?
– Нині там працює приблизно 200 осіб. Є певні кадрові
проблеми, позаяк через низьку заробітну плату та складні умови праці молодь не надто
хоче йти туди працювати.
– Якими ще благами цивілізації й соціальними об’єктами
може похвалитися місцевість?
– Ну не знаю, чи похвалитися, та все ж… Функціонує
лікарня на сорок місць, найбільша у районі школа (понад тисяча учнів), дитсадок
(на триста місць), меліоративна дільниця, дільниця «Волиньобленерго», філії
банків.
– Ви згадали про садочки… Із народжуваністю в Цумані – все
в порядку і як із влаштуванням малечі у ДНЗ?
– Ще б пак! Є багатодітні сім’ї, в котрих по вісім дітей.
Можна сказати, що проблема місць у дитсадках стоїть гостро. Ми моніторили
відвідування дошкільного закладу, проводили роз’яснювальні роботи з батьками.
Тож вирішили піти шляхом надання пріоритету батькам, котрі працюють. Нині ж
ведеться мова про відкриття ще однієї групи.
– Традиційне питання про зайнятість населення: де
працюють цуманчани?
– Окрім того, що на наших підприємствах, ще й на
заробітки їздять. Переважно молодь. У Німеччину, Росію, Польщу, також до Києва.
– Ну і, зрештою, вічна тема доріг: у якому вони стані? Чи
надто пошкоджено затяжною зимою?
– Питання не банальне, а важливе. Адже успіх кожної
територіальної громади оцінюють і за благоустроєм, зокрема і за станом доріг. На
сесії селищної ради прийняли рішення про взяття на баланс усіх комунальних
доріг (це понад 60 вулиць). Це дає можливість отримувати кошти як із Державного,
так і місцевого бюджетів. Торік із держказни виділили немалі гроші, за що дякую
голові райдержадміністрації Зіновієві Коліснику, котрий посприяв у цьому.
Відремонтували під’їзні дороги до соціально-важливих об’єктів: лікарні, школи.
Загальна вартість виконаних робіт – 700 тисяч гривень. Цього року виготовили
проекти на ремонт чотирьох вулиць: капітального – на Ковпака, Шкільній (за
рахунок держсубвенції), поточного – на Путилівській, Комсомольській (коштом Державного
й місцевого бюджетів).
– Цумань – не аграрне селище, та все ж таки: є серед
краян хороші господарі?
– Справді, земель, відведених для сільськогосподарських
робіт, не багато. Та наші жителі активно беруть участь у програмі Кабінету
Міністрів та облдержадміністрації, що стосується забезпечення дотаціями
громадян, котрі утримують велику рогату худобу.
– Що ж, на цій ноті завершуємо розмову. Дякую.
Спілкувалася Ірина ВОРОБЕЙ.