Двадцять
літ дружби
Нещодавно
у видавництві «Твердиня» вийшла з друку друга книга члена Національної спілки
журналістів України, заслуженого юриста України Віктора
Кравчука «Висоти та злети юриста Віктора Кравчука».
Книга
присвячена 65-річному ювілею автора і є своєрідним підсумком його багаторічної
професійної діяльності на ниві юриспруденції. Сьогодні ім’я Віктора Кравчука
відоме не тільки багатьом жителям Волині, але й за його межами, хто хоч якось
пов’язаний із правовою системою. Основу книги становлять спогади про Віктора
Кравчука багатьох юристів, друзів, колег, людей, очевидців, з якими його звела
доля та вибране із творчої спадщини, куди увійшли публікації та виступи у
засобах масової інформації.
Знати
славетних представників юридичної професії краю, що присвятили своє життя
утвердженню та зміцненню Закону, – обов’язок кожного
юриста, – захисника прав і свобод людини.
(Витяги
із книги)
«Ідею
назвати книгу саме так настояв я. І на моє переконання я мав на це повне право.
Адже за ті роки нашого знайомства, спільної праці в органах юстиції, дружби
зараз, я міг бути не тільки стороннім спостерігачем, але й очевидцем його
трудових та професійних звершень. Тому з впевненістю можу стверджувати, що саме
така назва книги підходить, бо вона в повній мірі характеризує його як юриста,
і як людину, життя і творчість якого усе життя була віддана улюбленій
справі.
А
починалось все у далекому 1951 році…
У
день, коли липневий медоносний цвіт поширює свої аромати у царині мальовничої
краси українського села, звичайнісінька селянська родина чекала на появу нової
надії, нового паростка – дитини. Скільки батьківських
сподівань покладалося на те, що суворе буденне життя буде прихильним до неї,
відвертатиме усі негаразди й проблеми та неодмінно подарує шанс стати щасливою
і успішною. І ці надії не були марними…
25 липня 1951 року на щедрій, мальовничій, як
її ще називають, у глибинці синьоокої Волині – селі Гірки, що в Любешівському районі, у селянській родині Оксентія Федоровича
і Єфросинії Олексіївни народився хлопчик, якого нарекли Віктором. На той час у
родині Кравчуків уже був первісток – син Петро.
Пізніше народився брат Леонід, який, на жаль, декілька років тому помер.
Дитячі
роки Віктора Кравчука, незважаючи на постійну матеріальну скруту, викликану
повоєнними лихоліттями, проходили у родинній любові й домашньому затишку.
Ішли
роки… Не встигли озирнулись батьки, як син закінчив школу, відслужив в армії.
Згодом – Віктор приміряв студентську лаву, невдовзі – отримав омріяний диплом юриста і, як кажуть в народі,
пішов на свої хліби.
Мрія
стати юристом, яка не покидала його з раннього дитинства, для нього,
вчорашнього студента юридичного факультету Львівського державного університету
імені Івана Франка, уже стала реальністю. Він, як того і хотів, здобув юридичну
освіту. Працював на різних важливих ділянках роботи у сферах юриспруденції, про
що сьогодні свідчать записи у його трудовій книжці. Але вершиною своєї професії
вважає юрист Віктор Кравчук призначення начальником обласного управління
юстиції та роботу спочатку на посаді голови, згодом – судді господарського суду Волинської області.
Без
сумніву, юриспруденція у житті Віктора Кравчука займає особливе місце. І це
так. Протягом свого трудового шляху він, як справжній юрист – професіонал, маючи за плечима фундаментальні та
спеціальні правові знання, завжди був глибоко переконаний у винятковому
призначенні права і законності у житті людини, держави, суспільства.
І
як належить професіоналу, свій юридичний інструментарій, який відточував
протягом свого життя, вміло застосовував і кваліфіковано використовував у своїй
практиці при розв’язанні різноманітних юридичних проблем в ім’я захисту прав і
законних інтересів громадян.
Тепер
важко уявити Віктора Кравчука без цієї професії. Всі, хто його знає або
стикався з ним у повсякденному житті, стверджують: він як юрист, як громадянин,
завжди будував свою професійну діяльність на моральних чеснотах та нормах, що
базуються на принципах добра, честі, правди і справедливості. Він завжди допомагав іншій людині вирішити її
долю.
Віктор
Оксентійович твердо знає, що саме робота з людьми в діяльності юриста є
основним його обов’язком. «Дана професія відкриває перед нами ті сторони буття,
які невідомі іншим», – стверджував він нам, працівникам
обласного управління юстиції.
Ці
слова вдячності свого наставника, яким для мене є Віктор Кравчук, згадую завжди
і в своїй теперішній роботі. За це його і поважаю.
Нашій
дружбі у січні цього року виповнилось 20 років. Віктор Кравчук виступав для
мене в різних іпостасях: був керівником, земляком, товаришем, старшим братом, добрим
порадником, до якого я міг звернутися у будь-які часи, і, насамкінець, просто
людиною, яка у будь-які хвилини, безкорисливо готова прийти на допомогу. У
цьому, мабуть, і є сутність Кравчука, його внутрішнє его, яке завжди відкрите
для всіх.
Пригадую,
як разом з Віктором Оксентійовичем та іншими нашими колегами раділи прийняттю
Верховною Радою України Конституції України.
Запам’яталося
тому, що саме в цей день 28 червня 1996 року ми проводили засідання обласної
міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, на якій
розглядали актуальні питання у галузі правової освіти. Віктор Кравчук, як
начальник обласного управління юстиції,цій проблемі приділяв особливого
значення. Саме ця ділянка роботи у 1998 році була визнана керівництвом
Міністерства юстиції України однією з найкращих на теренах України. Досвід юстиції Волині з цих питань
розглядався в Одесі на засіданні Всеукраїнської МКМР з правової освіти
населення.
Разом
переживали і тоді, коли дочка Ірина складала іспити. Нашій радості не було меж,
коли вона стала студенткою Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Міжнародне
право». Син Віталій після закінчення Фізико-математичного ліцею при
Університеті імені Шевченка у 15 років став студентом цього ж вузу по
спеціальності «Міжнародна економіка».
Свій шлях у самостійне життя діти завжди торували самотужки, завдяки
своєму працелюбству та наполегливості у навчанні, до яких з раннього дитинства
їх привчали батьки. Будучи ще школярами щороку були дипломантами та призерами
Всеукраїнських предметних олімпіад, наукових конференцій. Завжди із захопленням
читав перші поетичні збірки юної поетеси Ірини, з радістю приймав запрошення на
презентацію уже зрілих її творів. Разом з Віктором Оксентійовичем радів
професійним злетам його дітей, особливо Ірини, поскільки її краще знав як
творчу особистість, що мені було близьке як журналісту (творчій людині).
Добре
знайомий і з дружиною ювіляра – Валентиною
Теофілівною, чудовою жінкою, прекрасним педагогом, хорошою дружиною і
матір’ю.
Кохання
для людини – це вічне джерело діяльності та запорука успіху. І
досягти таких вершин професіоналізму, яких досяг Віктор Кравчук, за його
словами, вдалося завдяки постійній підтримці його дружини Валентини Теофілівни.
Історія їх кохання розпочалася на весіллі у друга й продовжилася у мальовничому
місті Луцьку. Тут вони збудували своє родинне гніздечко, тут у них народилося
двоє прекрасних дітей – Ірина та Віталій. Нині щасливі
батьки мають онуків –Ігорка та Марічку.
Кохання.
Родина. Сім’я. Діти. Рідний край. Любима професія. Надійні друзі.
Це
є те джерело натхнення, з якого постійно живиться Віктор Оксентійович і яке
допомагає жити і творити. І я цілком
впевнений, що він є щасливою людиною.
Бо
ніщо не може бути вище любові та щастя…
Попереду,
впевнений, його чекають і творчі злети. Бо ж професія юрист – це творча професія. А свої проби пера у ювіляра вже
відточені у першій книзі, присвяченій історії господарського суду Волині, його
численних виступах та матеріалах у засобах масової інформації з якими, як
кажуть, у нього на “ТИ”. Тому, знаючи Віктора Кравчука, досліджуючи його
професійні та творчі висоти і злети (цій темі відведене значне місце у моїх
перших книгах «Нариси з історії юстиції Волині», «Правоосвітня та праводоступна
Волинь»), з впевненістю давав йому рекомендацію на вступ до Національної спілки
журналістів України, куди я його «заманив», тому що вважаю його гідним у цієї
творчій організації.
Знаю,
що особливе місце у його роботі займає юстиція Волині, яку очолював значний
період. Саме роки його керівництва цією головною юридичною установою області
припали на період реформування цих органів. І треба віддати належне – він відмінно справився з поставленим Міністерством
юстиції завданням: були створенні і запрацювали нові інститути юстиції —
територіальні управління, приватний нотаріат, удоконалювалася робота державної
виконавчої служби та інші структурні установи юстиції. Тут вміло поєдналися
його організаторські здібності керівника та кваліфікованого юриста. Саме тому при виданні моїх чотирьох книг про
юстицію Волині: «Нариси з історії юстиції Волині», «Правоосвітня та
праводоступна Волинь», «Через правову інформацію – до правового світогляду», «Юстиція Волині: утверджуючи принципи справедливості»
я довірив йому рецензування їх.
На
календарі липень 2016 року…. З того часу, коли звичайнісінька селянська
родина чекала на появу нової надії, нового паростка – сина Віктора минуло 65. 25
липня у свій день народження Віктор Кравчук, заслужений юрист України, патріот і громадянин своєї держави, зустрічатиме
своїх рідних, друзів, колег на своєму 65-ти річному ювілеї. Привітати ювіляра
прийдуть ті люди, які дорогі йому. На своєму святі він подарує їх свою книгу «Висоти
та злети юриста Віктора Кравчука» і неодмінно з вдячністю згадає маму і батька,
які подарували йому життя і хотіли бачити його щасливим і успішним.
І
ці надії не були марними…»
Микола Герасимик,
член національної Спілки журналістів України, юрист,
історик, журналіст