Катерина Ващук розпочала роботу в парламенті з 1994-го, після перемоги на виборах у Горохівському окрузі №20. Це було лише друге скликання Верховної Ради незалежної України. Але з тих пір (лише з невеликою перервою в 2006-2007 рр.) Катерина Тимофіївна неодмінно виправдовує довіру виборців, знову й знову підтверджуючи повноваження народного депутата. Вона – один із небагатьох довгожителів українського парламентаризму, і тим більш приємно, що Катерина Тимофіївна не припиняє взаємин із рідною Волинню, де ефективно та результативно працює, щойно за парламентським графіком випадає робота в округах.
От і в останні дні жовтня Катерина Ващук знову відвідала наш край. Член депутатської фракції Партії регіонів, голова підкомітету з питань оподаткування в системі агропромислового комплексу Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, вона, безумовно, найбільше уваги приділяє уваги захисту інтересів села. Проте досвідченого парламентаря хвилює не тільки це…Тим більше, що ми спілкуємося рівно через рік після закінчення парламентських виборів 2012-го!
– Яке враження про Верховну Раду VII скликання?
– Скажу прямо: неоднозначне! Бо знала українські парламенти значно конструктивніші не тільки за персональним складом, як за здатністю ухвалювати потрібні для держави закони. Особливо, коли треба було в ті чи інші екстремальні моменти відкинути політичні амбіції і голосувати за рішення, що їх потребували громадяни та країна. Сьогодні політика, на превеликий жаль, зашкалює. Саме це перешкоджає Україні виходити з дуже непростої ситуації. Знаєте, коли чую, як багато хто голосно когось чи щось критикує, часто думаю: «Ми, народні депутати з дуже великим досвідом роботи, котрі знають усі надводні течії та підводні механізми вітчизняного політикуму, могли б сказати набагато гостріше та влучніше. Але чому цього не робимо без потреби? Бо ми вже навчилися відрізняти головне від другорядного та чітко усвідомлювати, як зовнішні та внутрішні чинники впливають на ситуацію в парламенті!». Тому критиканством як таким ніколи не займалася. Але коли треба висловити свої аргументи з того чи іншого доленосного рішення, то ніколи не мовчу. Так діятиму й зараз, коли свідомо заявляю: сьогодні Україні дуже нелегко. Непросто Президенту Вікторові Януковичу. Складно урядові Миколи Азарова. Важко парламентові. Врешті-решт, непереливки всьому суспільству та кожній людині. Чому? Бо українська влада, спираючись на інтереси українського народу, на весь світ заявила: ми підтримуємо європейську інтеграцію! Що Україна не тільки хоче, але вже й давно заслуговує бути серед цивілізованих держав Європи! І – найголовніше – не руйнуючи ніяких взаємин із незалежними країнами, що колись входили в Союз, Україна заявила: прагнемо стати надійним мостом між народами Європи та Азії! І яка реакція не забарилася?
– Вкрай негативна! Причому розпочали риторику в Кремлі, а підхопили навіть окремі українські політики…
– Влада Росії не тільки на словах виступила проти наших євроінтеграційних прагнень. Вона вдарила по нашій економіці! Причому, особливо для цього не напружуючись: нинішній Президент України Віктор Янукович та Кабінет Міністрів України Миколи Азарова отримав «у спадок» такі газові домовленості з «Газпромом», що всі ми змушені щороку переплачувати російському постачальнику по 7 мільярдів доларів США! Це ж понад 56 мільярдів гривень! Де віднайти такі астрономічні суми, коли нинішня влада твердо стоїть на тому, що не вдаватиметься до необґрунтованих підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги та теплопостачання? Зрозуміло, що основна ноша тягарем додаткових витрат лягає на економіку, робить собівартість всієї української продукції неконкурентоздатною на світовому ринку, заважає інвестувати в майбутнє… Уявімо собі на мить, що Росія погодилася на зменшення ціни на газ (як це неодноразово пропонували їй Президент та уряд). Тоді щороку держава володіла б 56 мільярдами гривень. Навіть якби мільярд із цих коштів виділявся б на потреби нашої області, то, повірте, у нас і дороги були б нормальними, і шкільних автобусів вистачало б, і соціальна сфера, освіта, наука, культура та спорт отримали б достатньо ресурсів для повноцінного функціонування. Але цього всього немає. Бо змушені віддавати в Росію останні копійки за газ, який реально вартує вдвічі дешевше, ніж нам його продають.
– А дехто в умовах ненормальної вартості енергоносіїв узагалі не витримує й банкрутує…
– Як керівникові навіть невеликого підприємства нелегко сьогодні працювати на будь-якому ринку, знаю не з чужих слів. Як-не як, а два десятки літ сама очолювала сільгосппідприємство. Тому знаю, як нелегко рахувати кожну копійку і як відповідально треба ставитися до того, щоб люди мали і роботу, і заробіток.
– Катерино Тимофіївно, а чому всі гріхи в газовій сфері ви перекладаєте на уряд Юлії Тимошенко? Чому Микола Азаров не звернеться в Європейський суд та не оскаржить ці кабальні газові угоди?
– Я теж нерідко чую подібні запитання. Але чому навіть нинішня опозиція ніколи не зізнається, що зініційований Юлією Тимошенко і Владіміром Путіним газовий договір складений таким чином, що ми не можемо нічого змінити навіть у судовому порядку! Єдине, чого домігся Микола Азаров, так це скасувати штрафи за зменшення обсягів закупівлі російського газу.
– Ви вважаєте, що нинішня урядова команда – взірець?
– Ні, звичайно. Немає в нас ідеальних міністрів, не всі їхні рішення безгрішні, часом недоречності виникають у стосунках між різними гілками влади просто на порожньому місці… Але мені б дуже хотілося б, аби на сучасному етапі, коли Україні доводиться по-справжньому виборювати свою незалежність (бо у 1991-му, якщо покласти руку на серце, то треба визнати, що вона дісталася нам як подарунок долі!), всі політичні сили об’єдналися та зробили все для підписання Угоди про асоціацію Європейського Союзу та України.
– Але приклад тих же країн Балтії, які порвали з Москвою, засвідчив, що натомість «старший брат» застосовував черговий арсенал «економічної зброї», особливо – в сфері енергоносіїв!
– Коли хочеш волі, то мусиш розуміти, що за неї треба боротися і її вміти треба боронити. Литва, Латвія та Естонія з гідністю пережили економічний тиск і зараз добре розвиваються. Нам, українцям, спочатку теж буде нелегко. Але ми повинні пережити тимчасові незручності та вже зараз навчитися економити енергоносії, розробляти власний газ, шукати нові ринки збуту… І чим швидше ми це реалізуємо, тим сильнішою буде незалежність України.
– Проте ж пропонували таки нам із Кремля: йдіть у Митний Союз, і газ продаватимемо вам по 200 доларів?
– Звичайно, що пропонували. Й не тільки це… Називали й не дуже приємні для українців варіанти розвитку подальших подій… Але Президент України Віктор Янукович чітко розуміє: він глава великої європейської держави, яка є і повинна залишитися суверенною. Тому він, спираючись на підтримку людей, і обрав не одномоментні вигоди, а – довгострокові позитивні перспективи! Знаєте, я ж народилася та виховувала за радянської системи. Союз тоді був не чимось абстрактним, а реальним. Тим, в умовах чого ми жили. Проте тепер, коли я побачила багато держав світу, коли отримала великий політичний досвід, скажу прямо: хочу, щоб не тільки мої діти та онуки жили як європейці, але й усі українські громадяни долучилися до цивілізованої сім’ї народів нашого континенту. Бо це означає жити в правовій державі, де права всіх людей – однакові, незалежно від посад, родоводу чи грошей. Заради захищеності громадянина та добробуту людини я й буду робити все можливе, щоб Незалежна Україна таки долучилася до ЄС! Бо коли прагнеш досягнути чогось важливого, то рівнятися треба на щось найкраще, а не на таке, як маєш, чи ще навіть щось гірше…
– Виходить, що ми вже нажили «лютого друга» в особі Росії, проте так і не почули однозначної згоди на дружбу із «західним братом»… Що вам підказує інтуїція: підпишуть глави європейських держав на саміті у Вільнюсі угоду чи знайдуть якусь причину, щоб поховати справу інтеграції на багато десятиріч?
– Будьмо реалістами. Чи тільки Україна прагне до зближення із Заходом? А хіба Євросоюз сам не зацікавленій в Україні? Велика територія. Високоосвічений народ зі славної історією та багатою культурою. Родючі ґрунти. Багатющі поклади корисних копалин. Стратегічне розташування. Гігантський простір для розвитку виробництва та інвестицій… Навіть ці аргументи свідчать, що Європа зацікавлена використати цей потенціал не тільки на нашу користь, але й задля блага цілого континенту.
– Зараз у парламенті є чимало народних депутатів, які мають певний стосунок до Волині. Вони теж за західний вектор?
– Фактично всі. Хіба що комуністи належать до партії, котра сповідує ідеологію, де орієнтація на дружбу з країнами, що входили до СССР, є пріоритетом. Але знаєте, що найважливіше для сучасного політика?
– Гроші та влада?
– Та ні! Це – речі наживні. Або ті, що швидко зникають… Найголовніше для політика – це мати терпіння. Треба навчитися аналізувати та відсторонюватися від почуття ненависті та агресії до того, хто думає чи дії інакше, ніж ти особисто. Як тільки переступаєш ці межі, ти одразу наступаєш чоботом на горло демократії. Я, наприклад, не згідна з ними, але вони мають право висловлювати думку, яку сповідують. Я не хочу, щоб колись в Україні до влади прийшла сила, яка знову диктуватиме, по яких числах ходити на паради, церкви чи райкоми відвідувати, виконувати тільки те, що наказують, інакше ти – ворог народу. За подібні експерименти український народ заплатив надто дорогу ціну. При всіх позитивах побудови соціалізму ці та інші збочення призвели до неминучого краху Союзу, до загибелі мільйонів людей. А ніяка ідеологія не варта, щоб на плаху торжества її ідей постійно приносили людські жертви…
– Раз ви згадали про «леді Ю», то і я торкнуся теми екс-прем’єрки… Хоча для себе досі так і не визначив: вона жертва обставин чи обставина жертв? Як пояснити цей парадокс: Євросоюзу робить усе можливе й неможливе, щоб звільнити Юлію Володимирівну з-за ґрат (хоча в період її перебування при владі суттєвих кроків для євроінтеграції так і не відбулося!), тоді як із Кремля віє байдужістю та цинізмом (хоча саме Владімір Путін був дуже близьким партнером із пані Тимошенко, з якою разом публічно намагався висміяти тодішнього главу Української держави)?
– Взагалі, тюрма – не місце, де когось можна виправити на краще. Неволя – це те, чого не побажаєш навіть лютому ворогові. Як народний депутат дуже багато разів допомагала людям, які потрапили в конфлікт із законом. І коли їхні правопорушення чи злочини не були небезпечними для суспільства, я завжди переконувала, що винних треба покарати, але позбавленням волі – в останню чергу, коли вже немає іншого виходу. Як жінка, зовсім не радію від того, що Юлія Володимирівна так довго в ув’язненні. Мені сумно усвідомлювати цей факт. Хочеться, щоб вона перебувала на волі… Тому як тільки випаде перша нагода, я проголосую за законопроект, який дозволить Юлії Володимирівні залишити те місце, де її зараз утримують.
– Її помилують?
– Чинне законодавство гласить: якщо є в провадженні незавершені кримінальні справи, то такий громадянин не підпадає під амністію чи помилування. Це розуміють усі тверезомислячі люди та більшість українських політиків. Тому йдеться про закон, який дозволить Юлії Володимирівні виїхати за кордон на лікування. Причому, не їй одній! Можливо, в Україні є ще інші громадяни, які вкрай потребують лікування в іноземних клініках, але ще не відбули встановленого терміну позбавлення волі? Бо, знаєте, інколи з різноманітних популістських заяв може здатися, що в нас у місцях позбавлення волі нікого, крім Юлії Тимошенко, взагалі немає. Є за ґратами дуже багато українських громадян, і вони також потребують допомоги! Та буквально щотижня отримую десятки листів, неодноразово чую під час особистих зустрічей із виборцями одне й те ж: допоможіть вийти на волю! Доводиться спілкуватися на цю тему і з Уповноваженою з прав людини, керівництвом Пенітенціарної служби України, працівниками Комісії з питань помилування… Насправді проблема – набагато глибша, ніж доля однієї ув’язненої Тимошенко. Але для суспільства кожна людина має бути цінною. Тому й потрібно ще в Україні багато чого змінити.
– Наприклад?
– Внести чергові зміни до законодавства. Думаю, є раціональне зерно в тому, щоб урівняти всіх громадян: і тих, які отримали вироки за старим законодавством та перебувають за ґратами, і тих, які перебувають на свободі, бо нове законодавство за аналогічне правопорушення чи злочин такого покарання, як позбавлення волі, не передбачає. І тут – ініціатива за парламентськими комітетами, котрі повинні напрацювати необхідні зміни до законів. Справа ж більшості – їх підтримати.
– Але зараз євроінтеграційна доля цілої держави залежить, мабуть, від вирішення одного-єдиного «питання Тимошенко»…
– До честі самої Юлії Володимирівни, вона неодноразово заявляла: вона сприйме будь-яке рішення європейської місії Квасьнєвського-Кокса, аби лише Євросоюз ухвалив рішення про Асоціацію з Україною. Думаю, що наступний пленарний тиждень (із 4 до 8 листопада) «проблема Тимошенко» буде розв’язана голосуванням у Верховній Раді України. Хоча у мене часто складається враження, що інколи ті, хто насправді не хоче бачити Юлію Володимирівну на волі, найгучніше кричать про необхідність її звільнення…
– Звідки таке відчуття?
– Кричати – кричать, а конкретно фактично нічого для правового вирішення питання не роблять. Не хочу ні на кого конкретно показувати пальцем, бо наші волиняни – мудрі люди, тож самі все прекрасно розуміють. Але багато хто з нинішніх її союзників знову стане ніким, коли Юлія Тимошенко вийде з-за ґрат.
– Що ж, дай Боже, щоб саміт у Вільнюсі був успішним для України. Будемо також сподіватися, що з вашою допомогою демонтують останні перешкоди, які заважають успішній роботі цього європейського форуму на користь нашої держави та її людей.
– Я теж на це дуже сподіваюся і зроблю все від мене залежне, щоб Асоціація Україна – ЄС стала успіхом не тільки нинішнього покоління українців та української влади, але й трампліном для майбутнього процвітання нашої країни в середовищі цивілізованих держав Європи!
Розмовляв Володимир ДАНИЛЮК.
До теми
Ефективна та результативна
Про ефективність роботи того чи іншого народного депутата свідчать різні показники. Йдеться не про участь в акціях протесту чи виступи на сесіях районних рад, а про законотворчу активність парламентаря та його роботу з виборцями. Катерина Ващук у цьому показнику – одна з найактивніших та найрезультативніших, адже щомісяця знаходить час та можливість побувати в закріпленому за нею окрузі, а також розглянути величезну кількість заяв та звернень під час безпосереднього спілкування з людьми.
Саме з ініціативи Катерини Тимофіївни і за її безпосередньої участі напрацьовано велику кількість законопроектів, які знайшли розуміння в колег та були ухвалені в стінах Верховної Ради України. Серед найважливіших варто назвати законопроекти «Про державне мито», «Про внесення змін до розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (щодо створення сприятливих умов для реалізації складової Національного проекту «Місто майбутнього» – проекту «InterMedicalEcoCity», «Про відзначення 1025-ї річниці міста Володимира-Волинського Волинської області», «Про внесення змін до Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України» (щодо підвищення ставок ввізного мита на алкогольні напої), «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування наданих послуг у сфері зеленого туризму», «Про внесення змін до Закону України «Про особисте селянське господарство» щодо розвитку сільського зеленого туризму», «Про внесення змін до деяких законів України (щодо виноробства), «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо розширення переліку сільськогосподарських товарів та операцій із ними», «Про продовження роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування фактів порушень законодавства при здійсненні державних закупівель, неефективного використання державних коштів та зловживань службовим становищем із боку посадових осіб Міністерства охорони здоров’я України, інших державних підприємств, установ та організацій у сфері охорони здоров’я та фармацевтичної галузі» та «Про відзначення 100-річчя заснування Національного університету водного господарства та природокористування».
Всі ці документи лише покращили життя українців та стали свідченням конструктивної роботи Катерини Тимофіївни в найвищому законодавчому органі нашої держави, яка успішно продовжується.
Вл. інф.