Про народні звичаї від видатного фольклориста України

Цю приказку чули всі чи не всі. А ось звідки походить її зміст,
відомо не кожному. 

А прийшла вона мені в голову, бо саме на
Ордана в Лютці на Старовижівщині існував рідкісний звичай разом із кутею проганяти й вовків.
Повечерявши вдома, виносили
з хат столи, ставили посеред вули ці і пригощали один кутею, яка зосталася. Потім розходилися, бо ж
мороз, а горщики залишали. Далі
справа була за мисливцями, які
разом зі святами, що вже занадто всіх розслабили, мали прогнати з села вовків. Стріляли по черзі
з рушниць доти, доки не закінчувалися набої. Хто протримається
найдовше, тому й буде щастити на
полюванні упродовж усього року. 

Після цього вовки й направду
не з’являлися в селі. Та причина
цього суто біологічна. Після Коляд
вовчі зграї розпадалися, упевненості й нахабства у вовків, які ходили відтепер поодинці, убувало.
«Вовчі дні» закінчувалися.
За народними повір’ями, у
вовчій зграї може ходити й вовкулака. Якщо такий виявиться, він
обов’язково приведе «своїх» до
родини, щоб віддячити за те, що
цілий рік годували його м’ясом.
Такі відвідини уявлялися можливими саме на Коляду. Тож, сідаючи
за святковий стіл та скликаючи на
вечерю предків, серед померлих
згадують і тих, хто зник безвісти
– вовком пішов. Та все ж прислухаються, чи не почується у відповідь вовче виття, бо якщо виявиться, що серед них є вовкулака, він
у цей час може стояти під вікном
і заглядати в шибку, як у хаті обідають. 

Якщо почують, тоді й казали: «Про вовка помовка, а вовк
і в хату».
Тим-то якщо вовки під час свят
візьмуть з хліва вівцю чи теля, то
це відплата за утримання зниклого родича, може, й невідомого,
який пішов світом не знати коли. 

Людина у вовчій подобі єдина серед вовків, хто їсть людську їжу.
Саме для цього вовкулаки й виносили в кінці свят кашу на вулицю.
Так вона могла стояти й цілу ніч,
бо стрільби починали майже над
ранок. Горщики з кашею, з яких
могли їсти вовки, розстрілювали
теж. 

Відтоді вовкам вовче, а людям людське.
Отож і сьогодні пішла кутя із
покуття, а всім вам мирного життя, а тим, хто не з нами, кому навіть «вовчої» куті з вулиці не дісталось, твердості духу і віри в нашу
перемогу. З Орданом. 

Віктор ДАВИДЮК.