Жителям
села Деревок червоні головорізи продемонстрували: для карателя нема нічого
святого. Тоді як німці помилували село тільки за те, що місцевий набожний люд
дбайливо доглядав могили солдатів Першої світової.
Під
віковічними деревами у Деревку за мурованим парканом причаївся невеликий
госпітальний цвинтар. Лише кілька надгробків, порослих мохом, де ще читаються
написи столітньої давності. В основному – 1916-й… 1917-й… Чужі імена.
Нетутешні.
Тоді,
коли Перша світова війна чорним крилом накрила поліські землі, австріяки
облаштували госпіталь у церкві с. Деревок. А де був госпіталь, там треба шукати
й цвинтар. Цей, правда, у селі довго шукати не доводиться: він у самісінькому
серці Деревка. Згодом вояки забралися геть із села, а у спадок людям залишили
могили. І якби вони були десь посеред лісу (а сліди таких поховань часів Першої
світової доводилося бачити в лісах Камінь-Каширщини), то, може, й канули б у
небуття. А так… набожні селяни сотню літ доглядають цвинтар, скільки є сили.
Згадуючи
про це кладовище, місцеві традиційно переповідають давню історію: вже в часи
Другої світової село мало не спалили. Дійшли німці до Деревка, хотіли «пустити
червоного півня». Але натрапили на австро-угорські поховання… З поваги до
місцевих селян, які дбали про могили, пішли геть.
Але
вже за деякий час, що таке «немилосердний ворог», селянам продемонстрували не
німці, а «свої». 1943-го каральну акцію на плацу посеред Деревка влаштували
червоні партизани, які добряче допекли селянам Любешівщини, бо часто на
продовольчі потреби федорівців забирали останню крихту з хати. Обурювалися цим
і в Деревку. Частина місцевої молоді прихильно ставилася до УПА. 2 серпня, на
православне свято Іллі, федорівці влаштували в селі облаву. Грабували кожну
хату. Зо два десятки людей закатували просто на площі. Били кілками і
прикладами, хто падав – обкладали соломою й підпалювали. То була помста. Втім
десятиліттями радянські правдописці втовкмачували в голови, що криваві розбірки
над селянами влаштували «бульбаші».
Сільський
голова Віталій Шостак переповідає одну з версій про причини побоїща, почуту від
старожилів: « Не просто так закатували 18 людей із одного села. Партизани
Федорова розташувалися поблизу сіл Березичі та Лобна, звідти мимо Деревка їздили
в Ковель, здійснювати диверсії на залізниці. Якось їхали вони в Ковель, а саме
хлопці з УПА (а їхні переважно збиралися в околицях Седлища) поверталися до
себе. Побачили, почали стріляти, поранили комісара червоного. Власне, помстою
за комісара став приїзд партизан у Деревок і їхня каральна акція. Вбили не тих,
хто причетний був до тієї події, а безвинних людей. Як це зазвичай буває…».
Правду
про побоїще аж 1996-го вголос сказав місцевий вчитель Микола Терещук, відтоді 2
серпня у Деревку – День смутку…
Згодом
історія додала жалю у селянські будні. 2003-го загинув, висвітлюючи події під
час війни в Іраці, український журналіст, відеооператор британського
міжнародного інформаційного агентства «Рейтер» Тарас Процюк. А для селян із
Деревка – просто їхній Тарас. Точніше – він був «поліським зятем», у Деревку
жила дружина Тараса Олена. Можливо, через те, що дуже вже любив журналіст цей
заповідний мальовничий закуток за екзотику та самобутність, з охотою тут відпочивав,
рибалив, місцевий люд досі вважає його «своїм».
А
згодом, трохи більше як за 10 літ після цієї втрати – інша. У некрополі Героїв
Небесної Сотні назву села Деревок своєю кров’ю вписав Едуард Гриневич. Тепер
плац, де колись червоні нелюди катували селян, носить його ім’я.
Переоране
кривдами та правдами життя невеликого поліського села все ж гортає сторінку за
сторінкою. Більшість із них, звичайно, позитивні. Повернувся до життя місцевий
садочок, тепер дітям тісно у двох групах, а влада турбується про ремонт і
опалення. Вирують будні у сільській школі на півтори сотні учнів. Саме вони,
розповідають у селі, доглядають за древнім цвинтарем.
Олена ЛІВІЦЬКА.