На Турійщині бійцям
допомагають не тільки грішми, а й освяченими оберегами.
Громада селища Луків не звикла
жити за принципом «моя хата скраю». Тож навіть елементарне – благоустрій
містечка – проводила дружною толокою. Що вже казати за часи нинішні, коли
більше трьох десятків луківчан покликали до війська, багатьох було поранено, а
доля одного захисника досі лишається не відомою.
Тож іще
навесні активісти з Лукова згуртувалися і створили волонтерський центр, членами
якого стали люди різних статків і професій.
Серед них
– підприємець Андрій Богданчук, учитель історії Анна Рудницька та її колега-педагог
Зоя Шевчук.
– Луківська
школа разом із селищним дитсадком (і це не лише педагоги, а й діти та їхні
батьки) долучилися до благодійницької роботи, – розповідають пані Зоя та Анна.
– Влітку, приміром, ми виготовили близько тисячі листівок із закликом «Захисти
Україну – підтримай Українську армію», учні середніх і старших класів рознесли
їх по домівках луківчан, розвісили в заклади освіти, торгівлі, там же ми порозставляли
скриньки для збору коштів. І за один день мешканці селища віддали на нужди
земляків 25 тисяч гривень.
Завідувачка
тамтешнього дитсадка Олена Коваль разом із вихователями, нянями, дітками та
їхніми батьками теж не лишилися осторонь. Вони взялися виготовляти обереги для
кожного бійця з Лукова, який побував у зоні проведення АТО.
– Для цього
ми сплели зі стрічок більше тридцяти синьо-жовтих браслетів, на національному
прапорі написали імена всіх наших захисників, ці речі освятили в місцевому
храмі та вручали кожному бійцеві, який повертався у відпустку чи для лікування.
Якщо військовий довго не приходив, його оберіг дарували рідним, аби носили та
молилися. А освячене знамено наш земляк Анатолій Прадійчук у вересні завіз на
Схід і там воно по сьогоднішній день оберігає хлопців із Волині.
Оскільки
чимало військових після повернення з АТО потребували тривалого лікування,
волонтерський центр провів чергову акцію для збору коштів на медичну допомогу
та реабілітацію. Побачивши, що люди відгукнулися не так активно, як перший раз,
та здали протягом дня 5 тис. грн, небайдужі луківчани вирішили урізноманітнити
роботу. Запросили з Ковеля волонтерів. Спільно організували у школі тематичну
лінійку. І тоді ж домовилися провести в центрі селища благодійний ярмарок.
– Геть
усі учні всіх 20-ти класів нашої школи принесли на ярмарок речі, виготовлені власноруч:
торти і тістечка, цукерки, зібрані своїми руками ягоди та фрукти, картини,
браслети, нагрудні знаки, ляльки-мотанки й вишиванки. Усе це – в національних
кольорах. І бум на український двоколор був такий у Лукові, що синьо-жовтих
стрічок і ниток у магазинах не вистачало! – продовжує Ганна Рудницька.
– Під
час ярмарку, який ми проводили в базарний для Лукова день, не минали столиків
із товаром не тільки учні та батьки, а й чимало випадкових перехожих, – додає
Зоя Шевчук. – Дорослі радше купували картини, ляльки, вишивки. Дітям, звісно,
солодощі подавай. А ще справжній ажіотаж був там, де дівчата робили «ярмаркові»
зачіски й татуаж: малювали на руках та обличчі синьо-жовті прапорці, соняшники.
Словом, вигадували що тільки, аби саме їхній клас зібрав якомога більше грошей
та став переможцем благодійної акції.
Така
активність дітей не могла лишити байдужими дорослих, і через півтори години
(саме стільки тривав ярмарок) луківські школярі понесли кожен у свій кабінет
благодійницьку скриньку, порахував зібрані гроші й загалом вийшло більше 5тис.
грн!
– Щоби
справедливо розподілити фінанси, ми зібрали всіх педагогів, розповіли про
найбільш нагальні потреби бійців: у того важке поранення, в іншого –
багатодітна родина чи старенькі батьки. Тобто домовлялися, аби допомога
надійшла справді нужденним. А потім усю ту інформацію публікуємо в районній в
газеті, – кажуть членкині волонтерського центру Лукова.
Ті з
бійців, які зараз на ротації або заліковують рани, дуже вдячні землякам за
підтримку. Дехто навіть знаходить у собі сили прийти й особисто подякувати
учням. Серед таких – випускник Луківської ЗОШ, Андрій Смаль, якому в зоні АТО
травмувало ноги.
– Я не
знала, чи згодиться Андрій. Бо багато хлопців досі перебувать у важкому психо-емоційному
стані. Втім Андрій (до речі – мій учень) погодився і провів виховну годину в
дев’ятому класі, – пригадує Ганна Рудницька. – Те, як вели себе діти, мене дуже
вразило! Зазвичай веселі й галасливі, на уроці вони сиділи так, що здавалося,
їхнє дихання чути. Андрій ледь-ледь говорив, але повз дитячі серця не проходило
жодне його слово. Слово про те, як там, на війні, бійці ділили банку тушонки на
чотирьох і так тривало декілька діб поспіль. Як його, покаліченого, санітар
витягував з-під обстрілів, ризикуючи власним життям. …Діти слухали, але погляди
їхні були по-дорослому серйозні. А коли пролунав дзвінок, усі учні піднялися і
стали оплесками проводжати Андрія. Я заплакала. Дивлюся, в Андрія теж сльози в
очах. Так було приємно за молодь: чуйну, свідому, патріотичну…
Тяжкі
випробування змінили свідомість українців. І містечко Луків – яскравий тому
приклад. Люди забули, що таке байдужість. Навчилися сприймати чужий біль – як
власний. Та зуміли довести, що разом ми – сила! Велика й непереможна…
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.
