До поштової скриньки
«Волинської газети» щодня «злітаються» десятки листів. Переважно – повідомлення
від різних відомств чи організацій. Але є з-поміж них – особливі. Тому що –
щирі. «Добрий день! Це лист, написаний студенткою спеціальності «Музейна справа
та охорона пам’яток історії та культури»
СНУ ім. Лесі Українки Марією
Циганюк, – пише наша читачка. – Хотілося б, щоби його побачили і прочитали не лише солдати, а й мирні жителі на сторінках Вашої
газети».
Цими днями чи не кожен з нас
адресує нашим захисникам свої слова. Чи вголос, чи подумки, чи на папері, чи у
вечірній молитві… І кожен знає, як це непросто. Ось ті, які дібрала Марія:
«Дорогі Захисники України, наші
Герої, наша Надія та наші Переживання!
Нелегко пишеться цей лист до
вас із Західної України. Звідти, де засинають під сюрчання цвіркунів, а не під
вибухи. Звідти, де тривожить сон лише блискавка та грім, а не підступні набіги окупантів та
стрілянина. Звідти, де прокидаються під співи вранішніх птахів, а не під звуки
пострілів, для декого навіть фатальних. Звичайно, таким різним умовам ми можемо
завдячувати лише вам, нашим Оберегам, нашим Янголам-охоронцям.
Досі не знаю, чи маю право я,
людина в повній безпеці та домашньому комфорті, писати до вас на спекотний
фронт. Боюся, чи знайду потрібні слова. Та і які з них є потрібними?! Адже чого
варте слово проти свинцевої кулі?…
Часто занурюючись у рутину,
забуваю про те, що відбувається за 1000 км від мене. І лише вмикаючи новини –
повертаюсь до такої небажаної реальності. Дивлячись на жахливі кадри з
передової, не хочеться вірити, що це трапляється паралельно з моїм існуванням –
це насправді. Мимовільно уявляю, що жахіття на Сході – це лише видумка, невдала
постановка і ви – лише актори чергового блокбастеру. Опам’ятавшись – кричу:
«Зупиніть кінострічку!», а вона продовжується і продовжується, серії
оновлюються щодня, щогодини. Нам неможливо уявити навіть 1/1000 частину того,
що бачите ви навколо себе, неможливо відчути і краплини того, що переживаєте ви
з дня у день. Для мене ви не просто герої, для мене ви сталеві Титани – надійні
сторожі українських кордонів. Взамін на ваш захист віддаю свою віру, яка горить
усередині мене неопалимою купиною. Кожного дня молюся за здоров’я, безпеку,
життя… Ваше, за своє не боюсь, адже ви його вірні оборонці.
Щиро вірю у швидке закінчення
цього жахіття і благополучне повернення всіх борців до рідної домівки. І ви вірте! По-іншому і
бути не може, така мерзотна поведінка з боку агресорів не залишиться
непокараною, якби це наївно не звучало.
І ще одне: де б ви не були,
що навколо б не відбувалося, знайте – ВИ НЕ ОДНІ! Просто пам’ятайте, що всі ми
стоїмо на одній землі, перебуваємо під одним небом і це робить нас ближчими. У
вас зосереджена сила, віра, дух мільйонів. Дивлячись у небо, відчуваю серця
українців, невидимим птахом долаю тисячі кілометрів і прилітаю до кожного з
вас. Відчуйте нашу підтримку.
Дякую за те, що ви там,
пробачте за те, що ми тут…
22.07.2014 Ц. М. – Та, що
завжди дивиться у небо».