У редакції «Волинської газети» відбулася
пряма лінія голови облдержадміністрації Володимира Гунчика із жителями краю.
У
вівторок, 3 березня, до редакції завітав керівник виконавчої гілки влади нашого краю, аби відверто
відповісти на всі питання читачів. Серед тих, хто зумів додзвонитися чи
надіслати свої питання на електронну адресу «Волинської газети», були
представники різних територій Волині, й цікавилися вони точкою зору Володимира
Гунчика на різноманітні теми.
Селяни без підтримки не залишаться
Щойно
годинник показав 14.30, як на редакційний номер зателефонував житель с.
Деревок Любешівського р-ну Володимир Гриневич:
«Із жовтня минулого року в нашому селі
«Ковельмолоко» не платить за зібрану продукцію. Скільки часу ми будемо чекати
своїх грошей і хто може допомогти з проблемою?».
– Це
питання турбує жителів не тільки Любешівщини, – погодився Володимир Гунчик. –
Перебуваючи з робочими поїздками у різних районах Волині, чув аналогічні
скарги. Тому прошу вас подати голові райдержадміністрації перелік людей, яким
заборгували за здане молоко. А ми з керівниками місцевої виконавчої влади
будемо бачити загальну картину і вирішувати проблему як загалом, так і по
кожній конкретній людині.
Дмитро,
Локачинський р-н:
«Недавно читав у «Волинській газеті» про
занедбаний колгосп у селі Войнин нашого району. Скажіть: у такий складний час
що може держава запропонувати на підтримку фермерів та аграріїв, щоб вони мали
змогу хазяйнувати у селах і піднімати їх із колін?».
– Я
казав і ще раз кажу: сільське господарство – це виробничий флагман Волині. Можна
закрити завод чи припинити якийсь бізнес. А земля є, була й буде. Її ніхто
нікуди не вивезе. І тому підтримці селян – особлива увага, – наголосив
Володимир Петрович. – Аби допомогти нашим аграріям, в області будемо
продовжувати фінансування цільових програм. Зокрема – на підтримку виробників
молока, на вирощування жита, на будівництво житла (щоправда, не лише самого
будинку, а цілого комплексу з господарськими спорудами включно та чітким
алгоритмом використання селянської праці). Про чіткі суми цієї допомоги можна
буде говорити після 20 березня. Бо саме тоді відбудеться сесія облради, на якій
виконавча та представницька влада обговорять кожну цифру обласного бюджету.
Крім того, додатковий поштовх для підтримки отримають фермери й одноосібники:
після того, як відбудеться децентралізація влади і місцеві громади матимуть гроші,
які зможуть спрямовувати для допомоги господарникам.
Дорогі дороги
Галина
Романюк із смт Олика Цуманського р-ну теж хвилювалася:
«Часто доводиться їздити дорогою від
села Омельне Ківерцівського району до Цуманського перехрестя. Кілька років тому
ями сяк-так залатали, а зараз вони знову вкрили всю дорогу. Коли планується
ремонт? І як буде з усіма місцевими шляхами на Волині?».
– Скажу
відверто: ситуація з дорогами місцевого значення не проста. Бо якщо раніше
можна було розраховувати на фінансування з Державного бюджету, то цьогоріч
уперше мусимо сподіватися лише на власні ресурси. Я знаю про цю проблему,
причому не лише на Ківерцівщині, але й у багатьох інших районах Волині. Поки що
динаміка наповнення місцевого бюджету позитивна: за два місяці 2015-го ми його перевиконали
на 66 мільйонів гривень. Вдасться втримати цю тенденцію, матимемо додаткові
надходження – будуть гроші на вирішення двох найбільш актуальних питань: дороги
й незавершене будівництво.
До
слова, останнього маємо на 450 мільйонів гривень. Це школи, дитсадки, об’єкти
соціальної інфраструктури. Вони є в усіх районах Волині, і мусимо, врешті, їх
здати в експлуатацію
Лучанин
Степан Сищук
запитав:
«Чому в Луцьку в одних мікрорайонах
(наприклад, на Чернишевського) маршрутки або зовсім не їздять, або курсують
дуже рідко, а центр міста буквально перевантажений різними транспортними
засобами? Хто заважає хоча б скерувати іногородні машини об’їзними дорогами? І
чому в Луцьку не можна купити проїзного квитка на всі види пасажирського
транспорту?».
– Так,
я пам’ятаю, що колись дуже зручно було лучанам купити одного, універсального
проїзного і користуватися ним цілий місяць. Дуже шкода, що зараз такого нема.
Як шкода й тих доріг, які розбиваються міжміськими маршрутками у центрі Луцька.
Під час розмови з Луцьким міським головою Миколою Романюком ми піднімали це питання.
Бо ж автобусні станції на околицях Луцька будувалися не просто так, а щоб
розвантажити місто від зайвого транспорту! І дійшли думки, що неправильно, коли
автобус, наприклад, із Горохова їде через увесь обласний центр, псує
асфальтоване покриття, забруднює повітря, нерідко стає причиною транспортних
заторів. В ідеалі було би мати автостанції з горохівського, ковельського, маневицького
та рівненського напрямків. Тобто приїхали люди із села чи іншого міста, вийшли
на автостанції і пересіли на міський транспорт. Тому ця тема справді дуже
актуальна, і її треба вирішувати.
Натомість
у віддалених селах інша проблема. Від імені жителів Смолярів, Старої Гути,
Сукачів, Галиної Волі та сусідніх сіл Старовижівського р-ну зателефонувала до
Володимира Гунчика Любов Коржан:
«Тут коло мене сидить зо три десятки
людей. Усіх нас турбує проблема автобусного сполучення за маршрутом Ковель – Стара
Гута, яке нам мала забезпечити фірма «Галактика». Ось уже третій день до нас не
заїжджає рейсовий транспорт. Каже: не вигідно. Люди лишилися фактично
відрізаними від райцентру, лікарні, соцзабезу, студенти не можуть виїхати на
навчання. Хтось може навести лад із перевізниками? Наперед дякую за відповідь».
– Ця
проблема загострилася не тільки у вашому районі, а й загалом по Україні.
Нещодавно з цього приводу відбулася нарада з керівниками всіх
облдержадміністрацій, і ми спільно шукали вихід із ситуації. Раніше ж як було: перевізник
брав «жирні» і «нежирні» (тобто менш прибуткові маршрути) і таким чином
балансував, аби працювати на середній прибуток. Тепер же, коли пальне із 12
гривень зросло до 29-ти, перевізник прагне обирати лише найбільш вигідне
сполучення. Як при цьому бути людям? – риторично запитав Володимир Петрович. –
Ви, мабуть, помітили: ми дозволили в автобусах приміського та міжміського
сполучення підняти вартість проїзду на 20 процентів. Однак і такий крок не
убезпечив перевізників від збитків. Закарпатська область запропонувала взагалі пустити
ціни на проїзд у вільне плавання. На мою думку, це неправильно. Тому під час
наради у віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка говорилося про надання облдержадміністраціям
права приймати прямі регуляторні рішення і на місцях зуміти владнати ситуацію.
Товари й ціни
Світлана
Давидюк із Луцька
запитала:
«Чи звернули ви увагу на те, що робиться
з цінами на хліб?! Чому держава ніяк не регулює хоча б вартість соціальних
сортів? І де ж ті соціальні сорти? Де запаси борошна, за рахунок яких можна
було б здешевити окремі сорти? Колись цілі наради про ціни на хліб проводили,
тепер навіть нарад нема! Дякую».
– Очевидно,
читачка не зовсім ретельно відстежує роботу державних органів влади. Бо хліб і
його ціна – на постійному контролі. Що сьогодні вартість продукції зростає, то
на те існує дві причини. По-перше, дорожчає пальне, яким заправляється
транспорт для доставки хлібобулочних виробів у роздрібну торгівлю. По-друге, маємо
невизначену ситуацію із КХП-2 – волинським підприємством, яке забезпечувало
недорогим борошном для випічки соціальних сортів хліба. Наразі ще нема
постійного керівника комбінату, дещо гальмується робота, борошно завозиться
з-за меж Волині, що, зрештою, впливає на ціну хліба. Але сподіваюся, вже
найближчим часом вдасться відновити моральний клімат на комбінаті. Щоби зробити
роботу підприємства більш прибутковою, керівництву запропоновано перейти на
закупівлю електроенергії не у приватної фірми, а в обленерго. Зрештою, і стабілізація
курсу гривні (відтак – вартості пального) допоможе владнати ситуацію.
Головний
редактор Володимир Данилюк долучився до розмови й запитав, чи не варто було б у
питанні цін на продукти запозичити досвід країн ЄС: якщо хліб уже пролежав
день, зачерствів, утратив свій товарний вигляд – чому б не знизити його
вартість? Аналогічно – з іншими продуктами, термін придатності яких
завершується сьогодні-завтра.
– Це
дуже слушна думка, – погодився Володимир Гунчик. – І приклад чесної та прозорої
співпраці бізнесу та його клієнта, тобто споживача. На жаль, у нас більшість
підприємців дбають лише за свої прибутки, а не про репутацію. Недавно в одному
з районів мені розповідали, як на сміттєзвалище ледь не щодня приїжджає
вантажівка із супермаркету і викидає продукти харчування. Але чому власники
мереж та окремих магазинів готові викинути харчі, ніж запропонувати цілком
нормальну їжу за зниженою ціною?! Той самий черствий хліб люди, наприклад,
могли б купити за помірною ціною для приготування інших продуктів! Однак із
часом, думаю, ми зуміємо змінити ментальність і інтегруватися у Європу навіть у
питанні якості продуктів ї їх цін.
Дотичним
до піднятої теми стало питання Ігоря Потащука з Луцького р-ну:
«У Рівненській області заборонили
продавати товари з Росії. На вашу думку, на Волині доцільно запроваджувати такі
санкції? І чи можна настільки категорично відмовлятися від російського, коли
йдеться, наприклад, про медикаменти, аналогів яким нема в Україні?».
– Моя
позиція однозначна: купуючи товари країни-агресора, ми тим самим даємо цьому
агресору кошти на оснащення його армії, на подальше ведення війни проти нас
самих. Втім до відмови від російської продукції треба підходити зважено. Бо
якщо звучатиме категорична заборона, це підштовхне до незаконного ввозу
товарів, тобто – контрабанди. Вважаю, процес відмови повинен відбуватися
цивілізовано, на рівні держави (скажімо – заборона на ввіз, зупинка товару
прямо на кордоні). А коли йдеться про, як наводить приклад пан Ігор,
медикаменти, аналогів яким нема в Україні, то я переконаний: «Свято место пусто
не бывает». І найкраще, аби це місце зайняла продукція, виготовлена в нас, в
Україні. Таким чином ми зможемо гарантувати собі повну незалежність від
імпортних товарів і водночас допоможемо розвиватися власній економіці.
Про мир, війну та запроданців
А
от проблему політичної незалежності і тих людей, які мали б її відстоювати, підняв
Петро
Кравчук із м. Луцьк:
«Ви неодноразово заявляли, що зверталися
до СБУ з приводу антидержавної діяльності місцевих комуністів братів
Кононовичів, які підтримують стосунки із сепаратистами і на їхніх телеканалах
паплюжать Українську державу. А де результат?».
– Те,
що кримінальне провадження було відкрито, – це вже результат роботи
облдержадміністрації, котра й ініціювала таке рішення. А оцінку діяльності
братів Кононовичів дасть розслідування, яке зараз проводить Служба безпеки
України і яке поки що не завершене. Тому на цьому етапі я не можу давати
якихось коментарів, хоча наголошу, що особисто я ініціював таке звернення.
Емоційно
та крізь сльози звернулася до Володимира Гунчика жителька с. Печихвости Горохівського р-ну
Марія Кондратюк:
«Тут коло мене сидять із десяток жіночок
– тих, чиї рідні воювали чи й зараз воюють в АТО. Питання перше: чому бійцям не
видають посвідчення учасника бойових дій? Питання друге: коли демобілізують тих,
хто на війні з минулої весни? І ще хочу не питати, а просити: не забирайте моєї
дитини, хай він буде коло мене, хай помагає землю орати, господарством
займатися. Це, якщо хочете, наше спільне звернення і наш спільний біль.
Поможіть!».
– Насамперед
прошу заспокоїтися. Якщо мобілізований в АТО перебуває цілий рік, він, відповідно
до підписаного Президентом указу, з 9 березня отримує право на демобілізацію. Тобто,
чекати лишилося не багато. Що ж до посвідчення, то мабуть, буде краще, якщо ви у
Луцьку прийдете до мене на особистий прийом, і ми розберемося з усіма
документами й видачею необхідних посвідчень для кожного конкретного бійця.
Гарантую, що зроблю все можливе, що максимально вивчити кожне питання і
вирішити його.
Дещо
іншу тему зачепило запитання Зінаїди Березюк із смт Торчин:
«Що відбувається в Луцькому районі?
Довкола керівництва районної ради постійно виникають якісь скандали, а недавно
один із керівників узагалі на всю область «прославився» «по жіночій лінії»! Є
якийсь вплив на начальників, які своїми аморальними вчинками ганьблять увесь
район?».
–
У нас у багатьох районах області взагалі кояться дуже дивні речі. Насамперед, у
моральному плані. То у Володимирі-Волинському заступник голови райради побився
з головою райдержадміністрації… І в Луцькому районі, як бачимо, не все гаразд…
Казав різним чиновникам, коментуючи подібні факти: якщо хочете продемонструвати
свої бійцівські якості, то виходьте на ринг. А якщо якісь інші – тоді
звертайтеся за допомогою до глянцевих журналів і показуйте там свої фотографії
в усій красі, може, дівчатам сподобаєтеся?..
Ви ж розумієте, що як керівник виконавчої влади області не маю права
втручатися в повсякденну роботу органів самоврядування районного рівня. Але
подібні випадки, звичайно, як людину, мене обурюють… Тому скажу так: виборці
повинні давати оцінку подібним випадкам, дивитися, кого ж вони обирають у
владу! Переконаний, що в жовтні, коли люди знову прийдуть на виборчі дільниці,
вони повинні дати належну оцінку, насамперед, моральним якостям усіх
кандидатів.
Розібрана «спадщина режиму»
Ганна
Голядинець із смт Шацьк поцікавилася:
«Куди поділися шикарні дерев’яні
будиночки на Гряді? Казали, що вони належали чи то Януковичам, чи Азарову. Ваш
попередник Григорій Пустовіт говорив, що з’ясує, кому вони належать і на яких
правах там були зведені… Але ніхто нічого не знає…»
Володимир
Гунчик так прокоментував цей випадок:
–
На скільки я володію інформацією, раптово, після того, як рік тому про ці
«хатинки»» почали говорити, в них з’явився власник… Деякі наші громадські
організації взяли під контроль та захист майно, вкрадене в народу. Але коли
постало питання про демонтаж та вивезення в невідомому напрямку цих споруд, ці
ж громадські організації кудись швидко зникли… Думаю, в цьому випадку спрацював
принцип «Рука руку миє». Тобто хто ці об’єкти незаконно або за народні гроші
зводив, ті їх розібрали й вивезли… Виконавча влада області вже зробила
відповідний запит в облуправління внутрішніх справ, аби дізнатися, чим же ж
завершилося кримінальне провадження. Тому поставимо поки що три крапки…
–
Немає ситуації, щоби сільські ради зовсім залишилися без грошей. Але існує
дефіцит бюджету, й деякі з них з вересня можуть залишитися без фінансування.
Тому центральні органи влади запропонували консолідований вихід із ситуації
шляхом об’єднання сільських громад. На різних рівнях триває доволі активна дискусія
щодо дієвості запропонованого механізму. Зі спілкування безпосередньо з
головами сільрад, на фоні дефіциту бюджетних коштів та раціональності
життєдіяльності вони готові до об’єднання. Наприклад, колишній голова
Тростянецької сільради, а зараз – голова Ківерцівської райдержадміністрації
Валерій Ткачук – із власного досвіду
успішної роботи в минулому каже: в перспективі багато сільрад не зможуть
отримати достатній ресурс для успішного функціонування, адже скоро їм
передадуть інші напрямки: утримання місцевих доріг, шкіл, дитсадків і таке
інше… Який вихід? Валерій Євгенович каже: громади вже готові до укрупнення. Але
треба дуже ефективно провести роз’яснювальну роботу, щоб усі зрозуміли: прості
люди від об’єднання тільки виграють. Ну, а сільські голови між собою
розберуться, хто старший, а хто менший, хто головний, а хто підлеглий… Бо ж
закон трактує, що на першому етапі нікого з них навіть повноважень не
позбавлять, тільки десь буде голова, а десь – староста. Вірю, що перші кроки в реформуванні місцевої
влади зроблять таки Ківерцівський і Ковельський райони.
Влада перша і четверта
А Богдана
Стельмах із Луцька поставила кілька питань щодо взаємодії влади та
журналістів.
– Сьогоднішня
пряма лінія і показує, як з допомогою журналістів влада налагоджує безпосереднє
та відкрите спілкування з громадою. Я ж не закрився у своєму кабінеті і не
чекаю, хто прийде на прийом, а прямо та відкрито відповідаю на запитання, про
суть яких до початку зустрічі взагалі нічого не знав. Друга засаднича річ: як
влада та журналісти прагнуть відповідати людям на найболючіші питання, уникаючи
ажіотажу чи висмикування якихось «смажених фактів». Бо ж влада – це не лише
облдержадміністрація, а й медіа, яких справедливо називають «четвертою владою»,
– акцентував Володимир Гунчик. – І тому, коли, наприклад, йдеться про дуже
важливу тему мобілізації, то всі повинні до неї підходити відповідально,
захищаючи інтереси держави, тобто – громадян.
Переконаний, що між представниками виконавчої влади та ЗМІ повинен бути
діалог, який і є основою співпраці… Я не ділю журналістів на «своїх» чи
«чужих». Тому, в разі порушення їхніх прав, я розумію: медіа потрібен захист.
Навіть у судах, якщо виникає така необхідність.
Коли
бачу, що журналісти, навіть критикуючи, оцінюють події об’єктивно, ставлюся до
цього з повагою. Але як із загального контексту вихоплюються окремі фрагменти,
щоб спотворити загальне уявлення для того, аби лише привернути більшу увагу до
матеріалу, то хіба це дискусія? Пані Стельмах запитує про ставлення до
висвітлення діяльності органів влади бюджетним коштом. Звичайно, що негативно!
Бо є куди гроші витрачати й без цього! Але є встановлена чинним законодавством
процедура надання послуг, за які треба розраховуватися. Звичайно, я тільки
мріяв би, аби всі ЗМІ висвітлювали нашу роботу взагалі безплатно. Але я знаю,
що так не буде, бо в редакцій, крім виробничих витрат, повинні бути ще й
джерела надходжень. Тому потрібна «золота середина»: народні гроші треба
використовувати для висвітлення державницької позиції, яка йде на користь
громаді і кожній людині. А щодо особистого піару, то ще в липні минулого року
сказав: мені це взагалі не потрібно!
Ефективне
спілкування з Володимиром Гунчиком засвідчило, що тем для наступних прямих
ліній і – головне – бажання відверто спілкуватися про наболіле вистачає як у
волинян, так і в тих, кому ми довірили владне кермо.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото Романа УСТИМЧУКА.