«Просимо пробачення та самі пробачаємо»

Сьогодні,  11
липня,  у Польщі на
державному рівні вшановують пам’ять жертв Волинської трагедії 1942-1943 років.
Тоді, у роки Другої світової війни, як мовиться у зверненні Українського
інституту національної пам’яті, на польсько-українському прикордонні десятки
тисяч поляків і українців стали жертвами міжетнічних конфліктів – злочинів
підпільних військових формувань і цивільних осіб обох націй. Про це йдеться на сайті Радіо
Свобода.

«Чесна наукова дискусія, пошукові роботи, вивчення
архівів – без популізму і пересмикувань – це те, чого так не вистачає нашим
країнам. Водночас конкуренція жертв, призначання цілих народів чи угрупувань
колективними винуватцями, применшення страждань іншої сторони конфлікту і
спроби виправдання вбивць логікою «вони перші почали» є шляхом в нікуди, який
веде до зростання міжетнічної ворожнечі та ризику нових жертв у майбутньому.
Кожна нація – й українці, й поляки – повинні мати мужність поважати біль і
втрати з протилежного боку та визнати відповідальність за злочини конкретних
людей зі свого боку. Адже якщо хочемо порозуміння та добросусідських відносин у
майбутньому, не маємо альтернативи реальному осмисленню Волинської трагедії на
засадах чесного діалогу і взаємної поваги на підставі християнської формули
«просимо пробачення та самі пробачаємо», – заявив голова УІНП Антон Дробович.

До сьогодні між українськими та польськими істориками
немає згоди щодо чисельності жертв, як серед поляків, так і українців,
дискусійними є й питання щодо організаторів і виконавців злочинів.

11 липня, згідно з рішенням Сейму Польщі від 22 липня
2016 року проголошено «Національним днем пам’яті жертв геноциду, скоєного
українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої». Волинські
події у Польщі називають «Волинською різаниною», «геноцидом», одноосібно
звинувачують українських націоналістів. З таким трактуванням не погоджуються в
Україні.

Для українського і польського суспільств ці історичні події
залишаються травматичними, болісними та до кінця не пережитими, мовиться у
заяві УІНП.

«Хоча ще в 2000-х лідери України та Польщі пристали на формулу
примирення «просимо пробачення та самі пробачаємо», це не поставило крапку в
політичних та емоційних дискусіях про цю трагедію», – йдеться у заяві.

Волинські події починаються зі зламу 1942-1943 років, коли
відбувались перші вбивства поляків, а закінчуються восени 1944 року, коли масові
акції припинились. Унаслідок дій Української повстанської армії, з одного боку,
низки польських формувань – націоналістичних, комуністичних і колаборантських
із нацистами, з другого, радянських диверсантів з іншого, загинули десятки
тисяч поляків і українців, переважно по селах на західній частині колишньої
Волинської губернії з центром у Житомирі. В 1921 році, згідно з Ризьким мирним
договором між ІІ Річчю Посполитою і СРСР, вона була розділена на Східну та
Західну Волинь. Ця остання опинилась у складі Польщі. Сьогодні це Волинська і
Рівненська області, та Шумський і Кременецький райони Тернопільської області.

Польський інституту нацпам’яті називає офіційну цифру 100 тисяч
загиблих поляків на Волині і у південно-східних воєводствах Другої Речі
Посполитої, а також говорить про 5 тисяч убитих українців.

Українські історики називають інші цифри: до 20 тисяч убитих
українців і 35-40 тисяч убитих поляків.

Наш кор.