«Волинська газета»
знає, як і де зустрічають Новий рік депутатський корпус та влада міста.
Луцьк завершує
непростий рік. Як і вся Україна, з болем, сумом і важкими втратами. Але початок
нового року має бути хоч негучним, проте все ж святом…
В останні дні 2014-го ми запитали у представників влади
обласного центру та депутатського корпусу про те, чого б вони найбільше бажали,
аби Дід Мороз приніс нашому місту та його мешканцям під символічну ялинку
2015-го. Також «Волинська газета» цікавилася, святкування якого нового року
стало особливим та як і де вони зустрічатимуть рік прийдешній.
Луцький
міський голова Микола Романюк:
– Миру нам усім….
Але зважаючи на те, що лучани
очікують змін, яким би важким не був рік, то скажу, що планів маємо чимало. Сьогодні,
правда, не можу говорити з упевненістю про те, яким буде бюджет. Навіть не те,
що з упевненістю – важко взагалі щось прогнозувати, адже після того, як прийняли
зміни до Бюджетного та Податкового кодексів, не маємо методики підготовки
бюджету.
Але плани, звісно, є. Адже наша
робота передбачає використання коштів не лише з міського бюджету, а й залучення
додаткових. Тож близько 100 мільйонів гривень у Луцьку працюватимуть. Про це
можна впевнено сказати вже. Зважаючи на те, що в нашому місті узагалі бюджет
розвитку 42 мільйони, це серйозна сума.
Із цих ста мільйонів найбільша
частина коштів – внесок ЄБРР у реконструкцію КП «Луцьктепло». Є також
домовленості з міжнародною інституцією НЕФКО – ми будемо впроваджувати енергозберігаючі
заходи в бюджетній сфері. Це і встановлення індивідуальних пунктів обігріву, і
заміна вікон, і утеплення фасадів. Плануємо також завершити перший етап робіт у
зоопарку. Триватимуть роботи на КП «Луцькводоканал». Це я приблизно говорю про
використання згаданих ста мільйонів.
Звісно, маємо ще два пріоритети:
це охорона здоров’я – амбулаторії – та дитячі садочки: на вулицях Чехова,
Декабристів. У планах також розширення груп в окремих садочках, але уточнювати
не хотів би, адже все залежить від ресурсів.
Маємо ще один вагомий проект –
будівництво 27-ї школи. Два великих об’єкти – Малоомелянівський масив та
Вересневе. Тут також обов’язково щось розпочнемо, адже маємо проекти, тендери
на виконання робіт уже провели. Зрозуміло, що триватимуть роботи і з ремонту
доріг, прибудинкових територій. Якщо говорити про великі вулиці, то у планах –
завершення реконструкції дороги на вулицях Гнідавській, Карпенка-Карого, зачепимо
міст та розв’язку на проспекті Перемоги-Соборності, також у переліку проспект
Волі. Як мінімум, це прокладення там бруківки на тротуарі, та й ремонт дороги,
починаючи від драмтеатру.
Я розмовляв із народним депутатом
Ігорем Єремеєвим, то він повідомив, що розпочнуться роботи із будівництва
підземного переходу біля «ПортСіті». Скоро будуть виставлені проекти на
обговорення.
Що стосується прибудинкових
територій, то у перелік увійдуть ті, які не завершені цьогоріч, також – освітлення
та дитячі майданчики – ми це робимо в комплексі.
Новий рік – свято сімейне, тож не
помилюся, якщо скажу, що переважно всі у нас його зустрічають удома в родинному
колі. Але був такий у мене. То проводжали 1987-й (Микола Ярославович дістає
газету «Молодий ленінець» за 16 січня 1988-го, вона акуратно загорнена у файл,
каже, що то йому недавно принесли. Там – стаття на всю сторінку і фото, де
29-річний Микола Романюк усміхнений і щасливий, – авт.). Це було у Бордо, Франція. Відбулася поїздка по лінії
комітету молодіжних організацій – там були зустрічі із молодіжними аналогічними
представниками Франції, свого роду, як можна сказати на нинішній лад, обмін
досвідом. Я – у складі делегації. Це було дуже цікаво, бо то – перша поїздка,
тим більше – Франція, у ті часи…Але там було неспокійно… Та й, чесно кажучи, ми
на тиждень мали 50 франків. Словом, навіть води не мали за що купити. Та й не
дуже нас забезпечували. Правда, ми у сім’ях жили. Новий рік зустрічали спільно
з французами.
Щодо того, наскільки відрізнялися
комуністи наші і французькі, скажу одне: «Якби в нас сьогодні були такі
комуністи, як тоді у Франції, то й усе було би по-іншому…»
У студентські роки я займався туризмом, то
пригадую, що одного разу ми зустрічали Новий рік у Карпатах. Це був кінець
70-х. А всі інші, як правило, святкував у колі сім’ї. Ми намагаємося збиратися
всі: діти, внуки, мама моя і дружини. Так плануємо зустріти і цей рік.
Сергій Григоренко, секретар
Луцької міської ради:
– В першу чергу нам потрібен мир. Уже загинуло 17 лучан,
не хочеться, аби й далі таке тривало… А всі інші проблеми на фоні війни – просто
дрібниці.
Якщо все ж говорити про побутові моменти… Нам потрібно,
аби інфраструктура міста працювала безперешкодно, аби були хороші дороги.
Ми зараз так багато говоримо про проблеми – ліміти газу,
економія, нестача коштів. Уряд прийняв прогресивні речі, а як це відобразиться
на місцевих бюджетах – іще не відомо. Ніби має бути не гірше, хоча вже
зрозуміло, що рік буде важким.
Знаю, що міський голова минулого тижня звернувся до
фінансового управління і до податківців, аби вони порахували, скільки приблизно
буде коштів, аби ми знали, на що можемо розраховувати. Думаю, цього тижня
матимемо певний кошторис і вже плануватимемо життя міста.
Особисто я триматиму на контролі питання розширення
дороги на проспекті Волі. Хочеться, аби рухалася вперед добудова 27-ї школи.
Звісно, ми її не збудуємо за рік, але треба робити все, аби вона не стала
довгобудом. Хочеться, аби світлофор на перехресті вулиць Стрілецької та Героїв
УПА врешті встановили – там найнебезпечніше перехрестя у Луцьку сьогодні. Аби в
школах були встановлені контейнери для збору відпрацьованих батарейок,
пластикових пляшок та макулатури. Тобто планів багато. Дрібні, але дуже
важливі.
А особливий Новий рік… То завершувався 2003-й. Я взагалі
турист, люблю активний відпочинок. Ми з друзями намагалися дістатися вершини
Говерли. 31-го почали підніматися. Був дуже сильний вітер, мороз градусів
14-15. Ми піднялися тільки на малу Говерлу, а потім нас просто здуло звідти. Ми
дуже швидко спустилися назад. На вершину так і не потрапили, але адреналіну
отримали аж надто багато.
Група була велика – 47 людей. Двох загубили, потім стали
шукати. Буквально за дві години до Нового року ми зібралися гуртом. Замерзлі,
стомлені, але щасливі.
Новий рік зустрічатиму вдома – їздити на лижах дуже
дорого на самі свята.
Валерій Бондарук,
депутат Луцької міської ради:
– Дуже потрібно, аби Дід Мороз подарував нам мир та
стабільність в економіці. Це основне, чого бракує усій Україні. Добре, що зараз
усі об’єдналися заради спільної мети.
… Святкування Нового року, як правило, відбувається в
колі сім’ї. А на Різдво зазвичай їдемо до моїх батьків. Найбільш пам’ятний –
2000-й рік. Це був початок нового тисячоліття. Очікування чогось незвичного.
Іван Корчук,
депутат міської ради, директор КП «Луцькводоканал»:
– Мені як голові бюджетної комісії найбільше хочеться,
аби Дід Мороз приніс хороший бюджет. Щоб і педагогам, і медикам була змога вчасно
виплачувати заробітну плату і в достатній кількості.
2 грудня 1984 року я забрав дружину з пологового будинку
– у мене народився син. Ніколи не забуду цього Нового року. Тоді у нас було
дуже багато гостей – вітали з родинами, хрестинами, причому багато і довго.
А цьогоріч будемо святкувати з дітьми та чотирирічною
онукою Лізою. Зазвичай усе відбувається стандартно: проводжаємо старий і з
найкращими побажаннями та сподіваннями зустрічаємо прийдешній рік.
Юрій Мишко, безпартійний,
радник ректора Академії рекреаційних технологій і права
– Найбільше потрібен мир і спокій у державі, хороший
господар. Людям потрібна лише стабільність в усьому, адже проблем дуже багато,
вони всі нагальні, особливо це стосується сфери ЖКГ та доріг. От це й треба
вирішувати першочергово.
Пригадується завершення 1986 року. Я тоді був в
Афганістані – виконував інтернаціональний обов’язок. Ми Новий рік зустрічали в
ущелині Панджшер. Ялинок там не було, то прикрашали місцеві дерева. А на столі
було всього потрохи – переважно бутерброди та якісь консерви. І тоді ми всі загадували
одне-єдине бажання: повернутися живими додому…
Цей рік проведу із родиною: тихо, скромно, по-сімейному з
комфортом.
Сергій Волик, член
політичної партії ВО «Батьківщина», директор ТзОВ «Магніт»:
– Переконаний: усім нині, як і мені, найбільше потрібен
мир. Аби люди відчували спокій і займалися звичайними щоденними справами, а не
думали, де взяти гроші для бійців, аби купити зброю, теплі речі… І щоранку, з
пересторогою вмикаючи телевізор, не хочеться думати про те, чи є звістка про
загиблих воїнів, чи нема. А людям, чиї рідні в зоні АТО, не шукати їх у списках
загиблих.
Щодо Луцька, то головне ми зараз маємо: є тепло, гаряча
вода, освітлення вулиць вночі маємо. І навіть те відключення електроенергії для
лучан не є таким жахливим і проблемним, як про це зараз пишуть.
А щодо свята, то особливим не назвав би жодний, так само.
Як і кожен по-своєму особливий. Щороку чогось чекаєш, якихось змін – а новий
рік настає, і нічого не відбувається, життя йде, як і завжди.
Цей рік зустріну у дружньому колі, теж – як завжди. У
рідному місті, з рідними людьми, гарними сусідами, кумами, котрих давно знаю і
товаришую.
Руслан Ніколайчук, член
ВО «Свобода», приватний підприємець:
– Лучанам треба добробуту: аби по кишенях були комунальні
платежі, аби наші пенсіонери не рахували кожну копійку, аби молодь могла гано
заробляти. Тобто треба, аби Дід Мороз був щедрим.
Також хочеться вирішити проблеми доріг та ЖКГ. А то вчора
люди телефонують – вулиця Молоді, 17А – і кажуть, що дах тече. Ця проблема вже
стара, я добився, аби питання нарешті вирішили, а там залатали лише одну дірку…
Пригадую 2005-рік. Він не те, що с особливий, але от
запам’ятався. Ми вийшли з синами з під’їзду і дивилися, як наші аматори
запускають феєрверки. То один упав – і
біля нас полетіли шматки. Ми були наче під обстрілом. Згодом таке заборонили на
державному рівні – я обома руками за таке.
Цей рік зустрічатиму в сімейному колі вдома. Не та
ситуація, коли варто планувати якісь поїздки чи гулянки.
Степан Цимбалюк,
член ВО «Батьківщина», нині пенсіонер, має вищу кваліфікаційну категорію з
організації правління охорони здоров’я:
– Хочеться, аби Дід Мороз поклав під луцьку ялинку добро,
мир та хрест на корупції.
А якщо трохи
конкретніше, то бракує нам нормальних доріг, впорядкованих дворових
територій і впорядковані перехрестя, на яких би не гинули люди.
Досі пам’ятаю Новий рік 1965-го. Я вчився на першому
курсі інституту. То для того, аби зустріти свято зі своєю коханою, тепер
дружиною Іриною, здолав 600 кілометрів.
Іще один прекрасний Новий рік був тоді, коли ми чекали
народження моєї першої доньки, – 1972-й.
2015-й зустрічатимемо двох із дружиною. Діти вже
роз’їхалися, внуки виросли, тож ми лишилися самі. Буде шампанське, олів’є – все
традиційно.
Андрій Осіпов, член партії “Сила людей”, адвокат Волинської обласної колегії адвокатів:
– Лучанам треба добру команду місцевих урядовців.
Конкретніше – рішучого міського голову, чесних заступників та начальників
управлінь, департаментів і відділів, а
також депутатів, котрі дійсно працюють на громаду. Тож найбільша проблема
Луцька – місцева влада. Лучани нині матимуть шанс все змінити.
Різні були святкування… Здається, це було 2008-го. Я
відпочивав зі своєю дружиною та дітьми в Карпатах. Надзвичайно запам’яталося.
По-перше, це була можливість багато часу провести з своїми дітьми, відпочити в
горах від цієї колотнечі. Але найприємніші спогади про це свято сягають
дитинства. Я виріс у Тюменській області, де сильні морози – під 40 градусів,
сніги. Все здавалося казкою.
2015-й планую святкувати у мами в селі Тростянка
Рожищенського району з рідними людьми. Сподіваюся, збереться чимала компанія. А
ще мама має гарні стосунки з сусідами, тож, сподіваюся, буде весело.
Андрій Разумовський,
нині безпартійний і позафракційний, генеральний директор будівельної компанії “Інвестор”:
– Нам потрібен мир, спокій і стабільність. Тоді буде й
нормальне життя у лучан в тому числі.
А найкращі спогади про Новий рік сягають дитинства. Коли
був маленький. завжди чекав Діда Мороза, все здавалося таким казковим.
Свято зустрічатиму вдома, у колі сім’ї.
Петро Савчук, позафракційний та безпартійний депутат; доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри
матеріалознавства та пластичного формування конструкцій машинобудування
Луцького національного технічного університету:
–
Миру нам усім, перш за все… А якщо говорити про те, що вкрай необхідно
безпосередньо лучанам, то таких потреб безліч, особливо тих, що стосуються
комунальної сфери. Це й енергозбереження, ефективне використання водних
ресурсів, прибирання та переробка сміття, благоустрій, ремонт доріг.
Взагалі
те, що відбувається з комунальними підприємствами у Луцьку, хочу сказати,
неприпустимо, так не може тривати. От візьмемо, до прикладу, хоча б події на
останній сесії: міський голова, виконавчі органи влади, керівник КП
«Луцьктепло» не мали права допускати того, що відбулося на підприємстві.
Складне
і питання бюджету. Коштів не буде в обсягах, достатніх для розвитку міста. Тож
маємо використовувати кожну копійку продумано, та й постійно контролювати, чи
раціонально витрачаються гроші. То не лише завдання депутатського корпусу,
активніше мають працювати і громадські організації. Волонтери, воїни-афганці,
ГО «Майдан Волині», Стрілецьке Братство, бійці «АЗОВа» та багато інших, котрі
повертаються із зони АТО, вже зрозуміли, що працювати треба й на місцях, і це
надважливо. Саме тому для методичного та системного контролю місцевої влади,
вирішення конкретних проблем громади нами нещодавно створене об’єднання
патріотичних сил Волині. Це одне.
Інше,
не менш актуальне – залучення інвестиційних та грантових коштів. Ми маємо
врешті позиціонувати себе як місто з європейською перспективою, повинні
створити умови і робити посил для бізнесу, аби у розвиток Луцька прагнули
вкладати кошти. Для цього треба готувати якісні, насамперед, інфраструктурні
проекти. Не важливо, чого вони стосуватимуться: чи то енергозбереження, чи
будівництва, охорони культурних пам’яток… При цьому також головне не нашкодити.
Добре, що під час останньої сесії не вистачило одного голосу і межі Державного
історико-культурного заповідника у Луцьку таки не зменшили; прикро, що депутати
від фракції «Батьківщини», з котрими йшов на вибори і які колись були
опозиційною силою, разом із промерською групою тепер так нахабно намагаються
зруйнувати наш заповідник, прикриваючись псевдопроблемами громади.
В
цілому хочу побажати лучанам віри та терпіння. Бо рік буде важким, а ще Божого
благословення, самовідданості та згуртованості. Лише так ми вийдемо з цієї
складної ситуації і обов’язково переможцями!
…Особливий
новий рік нині пригадати важко – ми традиційно вже давно зустрічаємо його
прихід у родинному колі. Тож спогади про щось особливе сягають студентських
років. Я навчався у Тернопільському національному педуніверситеті, тож був один
рік, коли ми з друзями не спали всю ніч. Веселилися, розважалися, гуляли
містом. Разом із тим усе було досить гарно та без зайвих ексцесів.
А
цього року підемо в гості до кумів. Минулоріч вони до нас в гості приходили – тепер
наша черга.
Анатолій Пархом’юк, фракція партії «Наша
Україна», безпартійний, Президент асоціації регіонального розвитку:
– Нам
особливо потрібен мир. Перш за все, і це найголовніше. Від того залежить, яким
буде бюджет: і Державний, і місцевий. Адже зрозуміло, що багато коштів, які ми
могли би витратити зараз на розвиток інфраструктури міста, йдуть на потреби
війни. А в Луцьку так багато невирішених проблем…
Якщо
пригадувати отак одразу про особливе святкування, то нестандартною, я би так назвав,
була зустріч Нового року в армії. Мене призвали у листопаді, а в січні вже
свято. Ну, як свято?.. Прикрасили ялинку у ленінській кімнаті, стояли струнко.
Але це запам’яталося на все життя. Про спиртне і не йшлося – це два роки мого
життя, де навіть місця для запаху алкоголю не було.
Цього
року буду вдома, з родиною. Якось, знаєте, взагалі не до свята.
Микола
Дендіберін, позафракційний та безпартійний депутат, голова дитячої Волинської
обласної громадської організації «Студія «Тоніка», засновник футбольного клубу
«Денді»:
– Цього року сядемо за святковий
стіл, зустрінемо Новий рік і подумаємо про тих людей, які загинули за
Батьківщину. Попросимо у Бога, аби ніколи більше таке не повторилося.
Лише тоді, коли війна у нашій
країні завершиться, ми можемо думати про майбутнє, мріяти про щось. Якщо
говорити про економічні показники, то треба спочатку бачити бюджет. Головне,
аби не повторився Майдан, аби країна врешті вийшла з цієї ситуації спокійно,
без мітингів.
Чесно кажучи, щороку, піднімаючи
бокал із шампанським, думаю, що наступний рік буде важчим. І так, на жаль,
виходить…
Цей рік стане особливо непростим.
Про це навіть не варто говорити.
А зустрічатиму прихід 2015-го
вдома, удвох із дружиною.
Павло
Данильчук, безпартійний та позафракційний депутат Луцької міської ради:
– Ну, якщо говорити про самого
Діда Мороза, то спочатку побажаю, аби до лучан, та й усіх українців, приходив
Святий Миколай…
Новий рік особисто для мене –
просто час підбити підсумки певного періоду. А 2014-й був аж надто важким… Ми
всі зараз чекаємо покращення, вирішення проблем якнайшвидше – інакше майбутнє
важко передбачити.
Цей рік зустріну та розпочну в
колі друзів, надійних та перевірених.
А найпам’ятнішим для мене став
минулий Новий рік. Майдан, де зібралися мільйони людей, коли навіть не
вірилося, що вдасться хоча б щось змінити, переламав хід історії всієї України.
Загалом Новий рік не святкую. А
от на Різдво постараюся поїхати до батьків – у рідне село Торговиця, що на
Рівненщині.