У мене брат помер. Наймолодший… На Різдво! Любив випити, мав троє дітей, а перед Різдвом каже: «Ганю, я на
Різдво умру». На другий день Різдва завезли у лікарню і він там умер. Як і
казав. Поховали. Дійшло до Пасхи. Дуже важко. Пішли з дочкою паску святити. Відстояли
службу, ще заночі над ранок – хресний
хід із хоругвами, святить батюшка паски. Було 10 хвилин на п’яту. Я іду, а тут –
машина: дверцята відчинилися: «Сідайте, ми завеземо!..» Привезли! У мене –
світло у хаті й надворі. Вилізла з машини, а там, оддалік, – стара хата. Од
його хати іде до мене людина. Наче постать брата. То ж ніч!
– О, Господи, Колю, то ти? – кажу. – Чого прийшов лякати?
А я тебе не боюся – була в церкві.
Він назад – і одійшов. Понад городом на вулицю йде.
Господи, що робити? Стала молитися.
– Колю, що ти хоч? Я тебе не боюся, поганого нічого не
зробила, – перехрестилася: – Боже, чим поможу?
Одкрила хату, у сінях стало страшно. Приходить через
двадцять хвилин Галя: «Нащо ти мене саму покинула?».
Я прилягла і заснула. Приходить син Вася, розбудили мене,
посідали снідати, знов згадала про видіння. Взяла свяченої паски і понесла до
старої хати. Бачу там три пташки, побите свячене яйце і паску. Дивно все…
Як на той світ ходила
Чоловік любив мене, як і я його… Казав мені нічого не
боятися! Я й не боялася. Тільки говорила, бувало, до нього: «Хто ж то буде
щасливіший? Хто перший піде…» Першим пішов Степан… Коню дав їсти, напоїв корову…
Одійшов, не стало… Зосталися ліс і я. По якомусь часі кажу: «Гальочко, я іду
заказувати пам’ятник».
Мені ніхто не поміг, але Бог дав сил, хоч і тяжко було
ходити, добралася і пам’ятник заказала. Дала гроші. А 20 червня мене розбив
інфаркт… Лежала до 20 серпня… А там оклигала… Вже й у церкві була, пам’ятника
посвятила, сто гривень заплатила за посвячення. Людей багато було… Ніби й
хворість пройшла… Але щось тисне… Вже й чорний перець пила, не помогло…
Думаю: пройдуся в ліс… Два кошики грибів принесла, а в три години ночі
зробилося зле… Завезли до Острожця! Прийшла до тями на третій день у лікарні,
наді мною – доктор: «Я вас вітаю з поверненнням!.. Ви вже ТАМ були…»
– Може, то й лучше було б, – кажу, – так Христос прислав
онука, то він побіг до мого сина. «Дядь Васю, з бабою дуже погано!..» – «Я рано
приїду». Онук – до Галі, Галя – до медсестри: «Галю, нема чого ждати…» Вночі приїхали, врачі
були два рази: «Не поможемо…»
Повернулася з того світу через три дні…
Пробула у лікарні десять днів. Дуже допоміг мені
завгастроентерологічним відділенням Віктор Григорович. Я і перед Різдвом у них
лікувалася. Добрі там медики, люди їх шанують, а лікарню однак чомусь хочуть
закрити. Багато раз мене лікувала
Людмила Мельник, терапевти Петрик, Ярослав Ріжків, Тамара Басейко, Євгенія
Дзьобиха-Мацигон, медсестри Валентина, Руслана. Рідко де є такі чуйні лікарі,
як горловух Іван Ландяк, хірург Володимир Кардаш. І цей лікувальний заклад
хочуть закрити! А раніше ж там діяли хірургічне, терапевтичне, неврологічне,
дитяче та пологове відділення, поліклініка, тубдиспансер. Не одну мене – тисячі
людей із того світу вертали. Честь їм і шана.
Помічне
Усі мої рідні – баба, мама і сестра – людей рятували од
всіляких болячок. І я від них перейняла всі їх молитви, що вони говорили. Коли померла
сестра, її клієнти приїхали до мене: «Поможіть! Сестра ваша нас рятувала, то й
ви зможете»…
Ось так і стала людям помагати. Приходили з лишаями
комуністи: «Як же я партійний молитися буду?».
– Потрібно повірити у Бога! – кажу.
Один повірив, став молитися і до місяця очистився.
14-літній хлопчина страждав нетриманням сечі, привезли до
мене – і хлопець одужав. Хірург з Острожця: «Рятуйте, бородавки обсіли…»
Очистився. Якось батюшка приїхав: «Уже три роки руки гниють… Тьоть Гань,
спаліть мені рожу…» – «Я не маю права, Ви ж батюшка! Мені гріх Вас лікувати…» –
«У Вас дар од Бога… Прошу Вас…»
Спалила рожу – і в нього все пропало.
Одній жінці вже палець мали відрізувати: заговорила – і
вона одужала.
Приходять із головними болями: «Поможіть… Нема ніякого
спасу…»
Під грудьми болить. От Юра: «Тьотко, помоліться!» І йому
перестало.
Господь вислуховує мене, бо я завжди – з молитвою. Щодня
проказую «Вірую», «Отченаш», «Богородицю»… Молімося всі, бо близький час… О
Боже, прости мені й прийми моє покаяння…
Записав Сергій ЦЮРИЦЬ.