Прості секрети німецького лісівництва. Не красти. Не шкодити природі. Платити податки. Допомагати іншим. Чим не рецепт успіху?
У Лісову спілку округу Боркен землі Північний Рейн-Вестфалія, що в Німеччині, об’єдналося понад 50 приватних власників.
Ростуть на цій території, в основному, листяні породи дерев. Хвойних – не більше 10%. Чому? По-перше, ґрунти не зовсім підходящі. По-друге, подбали про дуба (чимало екземплярів мають по 200 років!), тому замість сосон чи ялин півстоліття тому насадили бук. І саме ця порода дозволяє дубам рости високими і стрункими, максимально тягнучись до сонця.
Взагалі, ліс тут – не для промислового використання. І не джерело заробітку. Це – як сімейна чи національна традиція, і вона передається від покоління до покоління.
«Кожен власник дуже береже свої предкавічні насадження, розуміючи, що це – неоцінима спадщина. Він знає буквально кожне дерево, береже його. Звичайно, якщо йдеться про хворе чи аварійне дерево, то спеціальні служби отримують дозвіл його зрізати», – каже керівник лісової служби Хольґер Еґґерт, який погодився прийняти гостей зі Сходу.
Що відбувається далі?
Власник подає оголошення про продаж лісоматеріалу, позначає його спеціальним чіпом, а потім – реалізовує, сплачуючи податок до 40% від вартості товару (ось для чого чіп!). Наприкінці року під час звіту в податкові органи експерти з’ясовують суму сплачених податків, і дуже часто так буває, що значну частину коштів повертають тому, хто переплатив.
Для волинян буде цікаво довідатися, які ціни в Німеччині на основні породи деревини. Так от, за кубометр сосни пропонують 50-60 євро, за бук – 80-90, а за дуб – 100-120 євро. Помножте ці цифри на 30, і стане зрозумілим, чому деревина в ФРН – ледь не на вагу золота.
І в приватних, і в державних лісах єгерська служба – спільна. Загалом на одного лісоохоронця припадає до 2000 га.
Знову виникає питання: а як у землі Північний Рейн-Вестфалія з крадіжками деревини?
Хольґер Еґґерт лише здивовано дивиться, мабуть, не знаючи, що відповісти. Ще трохи подумавши, каже:
«Лісу ніхто незаконно не зрізує… Це просто виключено, бо і штрафи величезні, і кримінальна відповідальність неминуче наступає. А взяти будь-хто може хіба що дерево, яке вже лежить на землі й власникові не потрібне!».
Загалом структура власності на західнонімецькі ліси така: 12% належать державі, 10% – місцевим громадам, решта – приватна власність. І це – також німецька традиція, де ніколи не було націоналізації чи колективізації.
Ця суттєва обставина, втім, зовсім не перешкоджає вільному доступу людей у фактично заповідні території. Для власних потреб тут кожен має право безперешкодно збирати гриби чи ягоди. А от якщо на продаж – заплати податок!
Німці не були б самими собою, якби не вміли раціонально використовувати буквально все. Приміром, тонкі гілки тут ніхто не збирає, а грубші – заготовляють як паливо для камінів, яких тут – у кожному домі. Вартує кубометр немало – 80 євро (2400 грн), але замовників – хоч відбавляй. Бо чим далі, тим більше прихильників у ФРН екологічних форм обігріву помешкань.
А мисливці в ці угіддя можуть прийти теж лише з дозволу власника. Причому, відстрілювати дичину чи пернатих можна лише в визначений законом період і за умови, що лісова та сільськогосподарська площа складає не менше 75 га. За погодженням із місцевою владою громада вирішує, на які види полювати можна, а які потребують захисту.
Загалом тарифи для полювання такі: ліцензія на відстріл дикого кабана – 100 євро (майже 3000 грн), козулі – 200-300 (6000-9000 грн) , а оленя може й до 4000 євро (120 тис. грн) сягнути.
Та полювання – це лише задоволення. Як трофей можна взяти на згадку якісь фрагменти здобичі (роги чи шкуру, наприклад), а за м’ясо доведеться ще й заплатити – до 4 євро (120 грн) за кілограм. Що з ним потім робити – справа того, хто здобув дичину. Може для своїх потреб узяти, а може й здати на переробку комусь іншому.
Хоча, звичайно, німці розуміють: «брати наші менші» не повинні завдавати шкоди і природі, і людям. Тому й видно буквально на кожному кроці околиці лісу сліди «господарювання» дичини: від знищених малесеньких насаджень до глибоких ям від кабанів. Німці тільки бідкаються, але масових облав на «шкідників» не влаштовують…
Наголошує: «Вірю, що це стане живим і багаторічним символом наших дружніх стосунків!».
Це відбулося завдяки сприянню керівника медіа-центру «Bürgerhaus Bennohaus» округу Мюнстер Іоахіма Мусхольта, який організував візит українських і білоруських журналістів до німецьких лісівників, які погодилися на співпрацю з волинськими колегами.
Прощаючись, цікавлюся, чи не втомлює важка і щодення робота догляду за зеленими насадженнями?
«Я вже 20 років працюю у цій галузі. Маю дорослого сина, який невдовзі прийде мені на зміну. І він так само дбайливо оберігатиме німецький ліс як частину європейського!», – каже Хольґер Еґґерт.
І коментарі тут, вочевидь, не потрібні.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Дарії ЯРАНОВСЬКОЇ: Хольґер Еґґерт вручає подарунок для волинян;. Хольґер Еґґерт; німецька деревина готова до продажу через аукціон.