У
біографії депутата Луцької міської ради Рустама Дячука про трудову діяльність є
чимало цікавих пунктів. І керівництво на ДКП «Луцьктепло», і робота начальником
різних управлінь міста й області, і просто (це було на початках) –
слюсар-ремонтник Луцького автомобільного заводу. Тепер він – у вільному
плаванні адвоката. Навіть із депгрупою у міській раді «Новий Луцьк» попрощався.
Розмовляємо у кафе. Рустам
Олександрович замовляє воду. І тут офіціант перераховує, мовляв, вам яку:
сильногазовану, слабогазовану, негазовану, у склянку 0,3 л чи 0,5, тоді ще
різні найменування пішли в хід…
–
Ото маємо вибір! А попросили просто води, – жартую.
– Людина повинна мати право
вибору. Завжди. А то як у нас раніше було: встав одного ранку один президент із
поганим настроєм – розвалив колгоспи, нічого взамін не запропонувавши. Так
зараз у Луцьку, наприклад, із ОСББ. Їх підтримуємо, надаємо усілякі пільги, а
що з ЖЕКами? Скидаємо монополію? Та суть не в тому, адже людям байдуже, ЖЕК у
них чи ОСББ, головне – якість і оперативність надання послуг і прозорість у
формуванні тарифів. Бо ж не всюди й ОСББ успішні. Подекуди вони перетворюються
у бізнес.
–
Усе залежить від людей, які там працюють. Я мешкаю у будинку, де нема ОСББ. Нас
обслуговує 11-й ЖЕК. І все гаразд, бо люди сумлінно виконують свою роботу.
– Звичайно. А тепер уявіть собі:
створилися ОСББ в кожному будинку. Зібралося 5 таких – і вони вирішили
об’єднатися утворити Асоціацію. А це ж у кожного – керівник, якийсь його заступник,
бухгалтер. Їх треба утримувати коштом жильців. Тож доводиться платити за кожну
дрібницю чималі гроші. Та й керівник не захоче працювати за зарплату у 2000
тисячі гривень. І тим більше – ми створюємо ОСББ гарні умови, а ЖЕКам – нічого.
Бо то, начебто, – пережитки радянської влади, як і комунальні підприємства. А
там трудові колективи.
–
Якщо ми вже зачепили цю тему. У нас усі комунальні підприємства якщо не
збиткові, то ледве животіють. Нещодавно підняли питання про закриття КП
«Ласка», постійно на слуху проблеми «Луцьктепла». На вашу думку, чому так?
– Щодо «Ласки», то я був
противником, коли ще його створювали. Адже на підприємстві мали відловлювати,
стерилізувати собак і цим ніби заробляти. Я тоді вже розумів, що це буде
дотаційне підприємство і в нього доведеться вкладати кошти, яких постійно нема.
І використаю слова одного чоловіка: «Собаки кусають не тим місцем, яке ми їм
стерилізуємо»…
Але тепер те, заради чого це КП
було створено, вони виконують. Немає альтернативи поки. Тож не можна зараз
знищувати те єдине, що створили і на що вже витратилися. Вони забирають собак
із вулиці, цим покращуючи нам життя. У нас немає укусів, немає інфекцій, котрі
розносять собаки. Тож іще раз наголошую: якщо створюємо комунальне підприємство,
треба створити умови для розвитку. Так у кожному бізнесі. А засновниками
комунального підприємства є по суті кожен лучанин. Власник – міська рада – має
зробити все, аби воно процвітало.
–
А паркан за 400 тисяч?
– Думаю, це вже питання до
контролюючих органів. Не можна кричати, що от воно так чи не так. Нам вони мусять
за кожну копійку відчитатися. І ми маємо достатньо контролюючих органів, щоб простежили,
аби нічого не вкралося. А засновник не повинен там щось шукати, створювати
слідчі комісії. Та й я сам знаю, що таке очолювати комунальне підприємство,
коли чіпляються за все, щось постійно перевіряють. І в результаті, якщо нічого
такого нема, то кажуть: ми от хоч за це випишемо вам маленький штраф.
–
Коли довкола ДКП «Луцьктепло» зчинився скандал і в результаті заговорили за
призначення нового керівника, то одразу згадали вас. Це просто плітки чи були
якісь офіційні розмови про повернення на посаду?
– Так, були. Зокрема трудовий
колектив висловив бажання мене повернути. Вони зібрали за півдня приблизно 500
підписів, висловили свою позицію міському голові, запитували про це у мене. Я тоді
відповів, мовляв, якщо довіряєте, то, в принципі, не проти, хоча одночасно не
бажав, аби це все виглядало так, ніби вся колотнеча через те, щоб я туди
повернувся. Та все ж – таке питання вирішує міський голова.
–
То ви кажете, що слово міського голови переважило 500 голосів трудового
колективу?
– Ні, я стверджую, що в контракті
прописано: такі рішення приймає міський голова від імені громади міста як керуючий
майном. Та й іноді, повірте, керівнику треба приймати рішення, врахувавши всі
моменти, а не тільки бажання колективу. І, чесно кажучи, підприємство не в
найкращому стані, там нині доволі серйозні проблеми, тож не надто «солодка» та
робота тепер. Коли я працював там, то теж не було процвітання, але як ішов із
посади, то залишив підприємство з плюсом 10 мільйонів.
–
Не зрозуміла: а що то за борги тепер?
– Те, що боргують споживачі,
населення, підприємства, державні установи, – то інше питання. Воно завжди
було. Ми говоримо про те, що були оборотні кошти, і їх можна було
перерозподіляти, тобто покривати найбільші дірки. Мали баланс, ситуація була
така, що держава дозволяла балансувати. А потім поставили в такі умови, коли
цього робити не можна утворили розподільчі рахунки і все відбирають. Тому я не
заздрю нинішньому керівнику.
–
На сесії депутат Ігор Поліщук запитував про те, які прибутки підприємство
отримує від надання землі в оренду під вишки мобільних операторів. Може, ви
розкажете, адже ті антени були вже при вас.
– Я не пам’ятаю усіх сум,
зазначених у договорах. Але скажу таке: мені тоді порадили тримати позицію,
домовлятися дорожче, бо в цьому питанні ми були монополістами. Тому в угоді
прописано чималі кошти. Тоді це була сума загалом приблизно у півтора мільйони.
Це дало можливість купити необхідний кран, та й не тільки. Словом, ми
наповнювали матеріально-технічну базу підприємства. І я, наприклад, тоді не
використав ці гроші на придбання службової машини, хоча вона вже тоді була дуже
стара. Кожного разу думав, що зроблю це потім. Були інші пріоритети. Так і не
сталося.
–
А ви зараз де працюєте?
– Сам на себе. Займаюся
адвокатською діяльністю, громадською роботою.
– Як
вам більше подобається?
– Скажу таке: я займав керівні
посади в органах самоврядування. І уявіть собі ситуацію, коли чоловік приносить
у сім’ю дві з половиною тисячі гривень зарплати…
–
А директор комунального підприємства скільки отримує?
– У мене була зарплата 10 000
гривень. Хоча вважаю, що це – теж замало як для керівника стратегічного
підприємства. Думаю, зараз і зарплата начальника управління, і директора КП
більша. Але це все одно неправильно, що заробітна плата представника органу
місцевого самоврядування, як і міського голови, регламентується постановою
Кабміну. Так не повинно бути. Чому це не може вирішувати громада? Адже тоді можна
було би за той самий фонд, наприклад, тримати в управлінні двох людей, і вони
за більшу зарплату виконували б роботу ще й краще.
–
Децентралізація таке передбачає. Тому сподіваємося, що скоро так і буде.
– Хочеться вірити. Альбер Камю сказав: «Дешеві
органи правосуддя дорого обходяться державі». Те ж саме можна відзначити й про
органи самоврядування.
–
Які у вас плани на майбутні вибори?
– Якщо чесно, то не знаю.
–
А вам ця громадсько-депутатська робота до душі?
– Так. Знаєте, в принципі
система, котра сьогодні є, маю на увазі органи місцевого самоврядування, інші
виборні посади, вона не нова, а керується принципами римського публічного
права. От я прочитав таку цікаву річ: право бути вибраним і взяти на себе
обов’язки перед громадою, називалося одним словом – honor. І
все це мені подобається. Але хочеться чогось більшого. Наприклад, вважаю, що
депутати мають більше участі брати у прийнятті бюджету. Тобто приймати участь у
його формуванні, а не тільки затвердженні. Так само і з програмами
соціально-економічного розвитку міста. Що маю на увазі: тоді кожен депутат
повинен звітувати перед своїми виборцями. Сьогодні ж, якщо він нічого не зміг
зробити, бо постійно відповідають, що нема коштів у бюджеті, то відповідно –
звертається із запитами заради запитів, мовляв, я не зробив, але ж намагався.
Та й важко постійно пояснювати людям, що не зміг зробити, бо на те нема коштів
у міста. Тому, думаю, за кожним депутатом у бюджеті варто закріпити відповідну
суму на рік, за яку він має звітуватися, але й заодно так обранець громади отримує
можливість щось реально вирішувати проблеми округу. Тоді була б інша взаємодія
між депутатом і громадою.
–
«26 листопада 2014 року виключений
зі складу групи у зв’язку з порушенням окремих положень, установлених членами
фракції». То я таке про вас прочитала. Чому ви пішли з «Нового Луцька»?
Чи то вас «пішли»?
– …Ми розійшлися у поглядах,
стратегічному баченні роботи. По перше, мені було образливо, коли я заявив, що
вибори у Верховну Раду є стартом місцевих, тож як спрацюємо, так і буде. Я
казав, що необхідно залучити весь наш депутатський склад до тієї кампанії. Але
єдиний, кого долучили тоді до роботи, був Тарас Бас – він водив автомобіль,
яким їздила Ірина Мирославівна (Ірина Констанкевич, теж депутат Луцької міської
ради, кандидат на останніх виборах у ВР,
– авт.)… І що вийшло в результаті? Ми програли не 28 голосів, а 16 тисяч,
які набрав Ігор Палиця, коли йшов на вибори. І тепер не варто розповідати, що
хтось там проти нас… Ні, це звичайне недопрацювання. Коли я це озвучив, мені
сказали: на жаль… Та й щодо самої передвиборчої кампанії… Омар Хайам сказав
гарну фразу: «Коли за добро плату ти ждеш, тоді добро ти продаєш».
–
Я хотіла ще поговорити про бокс. Ви ж у волинській федерації.
– Я президент федерації боксу
міста. А ви бачили у неділю змагання?
– До
речі, вітаю вас із такою неймовірною перемогою!
– Ви не уявляєте, це було дуже
неочікувано. А ви знаєте, хто це приїздив? То – перший тренер Кличків, він
привіз своїх хлопців із Києва. І вони думали так: мовляв, приїдуть, заберуть
усі перемоги – і поїдуть назад. А тут таке! Тепер, думаю, зажадають реванш.
–
Ви коли говорите про бокс, то у вас очі горять. Зараз займаєтеся?
– Так, на аматорському рівні. А
нашу справу треба розвивати. У федерації працюють великі ентузіасти, фанати
своєї справи. Це і секретар федерації Петро Боярчук, і колишній керівник
Геннадій Вайнер, Ігор Алієв й інші люди. А ця перемога ще додала ентузіазму.
Все вийде. Сподіваюся, матимемо у майбутньому гарну школу олімпійського
резерву.
– Дякую
за цікаву розмову. Успіхів.
Розмовляла
Світлана ДУМСЬКА.
Фото
автора.