28 військових ліпили посуд з глини, шили підвіски до ключів, розмальовували іграшки з дерева, а також відвідали історичний музей села Княгининок та музей під відкритим небом у Рокинях.
Про це розповідають на сайті Волинської ОВА.
Це уже третя екскурсія для воїнів, які проходять лікування та реабілітацію в медичних закладах Волині. Ця поїздка туристично-реабілітаційної програми від Волинської ОВА зібрала найбільшу кількість учасників. Двадцять вісім воїнів з різних куточків України: Тернопіль, Дніпро, Кропивницький, Харків, Вінниця, Хмельницький, Рівненщина, Львівщина, Одеса, чимало волинян. Хтось жартує, опираючись на милиці, дехто мовчки носить свої шрами у собі. Кожен із них вартий того, аби розповісти їх історію.
Як-от два Миколи із 14-ї ОМБр. Один із волинської Копачівки, другий із села Липняжка Кіровоградської області. Разом воювали на луганському напрямку, доки наприкінці листопада 2022 року Микола з Копачівки не отримав кульове поранення обох ніг. Сто п’ятдесят метрів тягнув пораненого кіровоградський побратим. А рік потому, волею випадка, обидва Миколи стрілись на сходах волинського госпіталю, де кожен нині загоює свої рани.
Стежками предків у музеї-скансені в Рокинях військових водить енергійний пан Петро. Він знає усе і трохи більше про кожну із 200-річних хаток, що розповідають про звичаї та побут волинян у 19-20 століттях. Жваво наспівує уривок з оперети, героя якої з гулянки зустрічає жінка із качалкою в руках. «Та й зараз часом буває», – зі смішком докидає володимирчанин Ігор. Найголосніше регочуть одружені.
Спостерігали та долучалися до творення посуду з глини.
«Майстер лише направляє, а форму творить сама людина. Загадайте найсокровенніше бажання. Ваша форма наповниться змістом», – провадить майстер за гончарним кругом. За спиною у грубі тріскотить вогонь. Навколо кільканадцять схилених голів, що спостерігають, як з непевного шматка глини формується горня. Справжні чоловіки не бояться забруднити руки – ні ворожою кров’ю, ні червонястим мулом глинотерапії.
Першим до справи береться Олександр. Міцної статури чоловік, руки якого звикли до праці та зброї. І ось зараз з-під широких долоней його формується щось крихке, майже живе. Глина горнеться до рук, обертається гончарний круг, відбувається магія творення.
Дику глину майстри часто викопують самостійно. Після етапів обробки матеріал готовий до роботи. Вироби випалюються у печі близько 14 годин та опісля стають надзвичайно міцними.
«Загадайте бажання», – нагадує майстер. «Перемоги», – чується від кожного.
Опісля екскурсії, виготовлення брелоків зі шкіри та гончарства, усіх чекав козацький куліш, зготований на вогні. А також знайомство із княгининівським співочим колективом. «Нема цвіту гарнішого, як квітнуть барвінці. Нема роду міцнішого, як ми українці» – щедрі голосом та душею волиняни з вдячністю дарували свій спів захисникам.
Дехто з них зустрічав воїнів у будинку культури Княгининка на початку поїздки. «А чому назва Княгининок?» – поцікавився хтось із хлопців. «Це наша історична назва. Доки у 1965 році селом не проїжджав Хрущов. Что ето єщьо за Княгінінок? Какой здєсь совхоз? Маяк? Вот пусть і будєт образцовий Маяк», – розповіла історію села директор БК Вікторія Мельничук.
На другому поверсі будинку культури розташований музей традиційних іграшок Волині. Екскурсовод-лялькар Андрій Бондарук повідав історію їх творення та ужиток. Цікавий факт, що керамічні брязкальця часів Київської Русі археологи знаходили на території поселень скандинавських народів. Експозиція іграшок інтерактивна, тож після екскурсії кожен з воїнів міг оглянути вироби. І ось уже на підлозі крутилась дерев’яна дзиґа, хтось розмахував журавлем-клацалкою з коментарем «кацапу в окоп зручно закидати», а посеред кімнати – двоє зі сміхом зійшлись у поєдинку..
«Дякую. Час – це найважливіше, що зараз може бути. Дякую, що приділили нам час», – найдорожчі слова, які можна було почути по завершенню поїздки.
Дякуємо вам, Захисники!
Наш кор.
Фото Волинської ОВА
