Майже рік тому, 20 січня 2017 р., перестало битися серце багаторічного Луцького міського голови Антона Кривицького. Легендарної особистості, яка назавжди увійшла в історію обласного центру. Хоча б тому, що саме за підтримки Антона Федоровича над мерією обласного центру було урочисто піднято синьо-жовтий прапор ще задовго до проголошення в Україні незалежності…
Останній період свого життя Антон Кривицький важко хворів. А тому утримувався від участі в публічних заходах. Наприклад, в останній момент не зміг прийти в рідну школу №7, де висаджували молоді деревця. На той час живий міський голова Микола Романюк ще встиг дати новий струмінь розвитку кільком тендітним рослинкам, а от Антон Кривицький – ні.
Втім, Антон Федорович до останнього подиху був активним і дієвим, гостро реагував на всі події сьогодення. Наприклад, хід постреволюційних «реформ» він порівняв із двома одноногими людьми.
«Навіть якщо їх поруч поставити, то все одно автоматично не отримаємо одну особу з двома ногами, а другу – зовсім без нижніх кінцівок!», – говорив.
Звичайно, він мав право на таку оцінку не лише, що був член-кореспондентом Академії підприємництва та менеджменту України і Заслуженим економістом України. А ще – володів багатющим управлінським досвідом, адже після строкової служби в армії поринув у вир комсомольської роботи. Потім працював секретарем міськкому партії, був головою Нововолинського міськвиконкому. Фактично 30 років тому, з перебудовного березня 1987 р., Антон Федорович – на чолі луцької громади (хоча кілька років був і першим заступником голови облвиконкому). Під час його керівництва над міськрадою було піднято перший на Волині синьо-жовтий стяг, а в період «Помаранчевої революції» за «неправильну політичну позицію» (бо став на бік громади), його виключили з членів СДПУ(о)…
Він програв лише одні вибори – у березні 2006 р. Понадіявся на свій високий авторитет серед лучан, і не відчув, що люди хотіли почути обіцянку радикальних та швидких змін у їхньому житті. Та, незважаючи на це, продовжив працювати і в органах державного управління, і в бізнесі. Багато що з задуманого реалізував, дещо довелося відкласти на потім…
Поганого Антон Кривицький нікому не радив. І саме тому з 2010 р. був дуже непоганим радником наразі останнього в історії м. Луцька міського голови Миколи Романюка.
20 січня – перші роковини втрати Антона Кривицького. Як він сам любив говорити, найкращою пам’яттю для нього стала б реалізація кількох інфраструктурних проектів, спрямованих на подальший розвиток рідного міста. І так буде. Бо, як стало відомо з надійних джерел, нинішнє керівництво органу місцевого самоврядування обласного центру з повагою ставиться до постаті Антона Кривицького і на ініціативу громадськості розгляне всі варіанти з гідного пошанування пам’яті про Антона Федоровича.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Богдана ГОНЧАРУКА і Романа УСТИМЧУКА: таким був Антон Федорович; прощання з Антоном Кривицьким у центрі міста.
Природжений господар
Минув рік, як пішов із життя Антон Федорович Кривицький, Луцький міський голова,
прекрасний керівник і господарник, добрі справи якого залишилися в пам’яті багатьох
мешканців нашого міста.
На роки його роботи міським головою прийшлися, напевно, найважчі роки в новітній
історії нашого міста, які добре пам’ятають представники старшого покоління – пусті
полиці магазинів, шалена інфляція, безгосподарність в країні, повний занепад в економіці.
Зараз важко собі уявити, яким чином в ті часи він вмів утримувати порядок в місті,
забезпечувати життєздатність всіх служб, від яких залежало водо та енергопостачання,
фінансування галузей та життя багатотисячного міста в цілому.
Антон Федорович був природженим господарем і лідером міської громади, вмів
грамотно і зрозуміло розв’язувати найскладніші проблеми нашого буття, підтримувати
людей, вселяти оптимізм та надихати на працю своїх підлеглих та депутатів міської ради,
серед яких я мала честь працювати впродовж двох скликань.
Вражала не лише його надзвичайна компетентність та ерудиція в усіх питаннях
капітального будівництва, міського господарства, освіти, медицини та культурної сфери,
але й вміння оперативно, майже миттєво реагувати на найболючіші проблеми, вирішувати
питання на користь людей. В той час робити це було надзвичайно складно. Не вистачало
коштів, кадрів, матеріалів, самих необхідних речей. Багато хто тоді зневірився і відійшов
від справ, а дехто відверто ігнорував і навіть заважав працювати… Тільки людина з такою
вірою в людей, з витримкою, наполегливістю, високими моральними принципами, якими
усе життя керувався Антон Федорович, могла долати проблеми того перехідного періоду.
Він був завжди обернений обличчям до людей, простий і доступний, уважний і
людяний. Здавалося, не було питань, які він був нездатний компетентно і справедливо
розв’язати. Саме на цьому ґрунтувався його беззаперечний авторитет як лідера міста
Луцька і керівника міськвиконкому.
Безмежно шкода, коли йдуть у Вічність такі люди, як Антон Федорович. Проте в усіх,
хто його знав, у тих, кому пощастило з ним працювати, навіть в тих, хто просто звертався
до нього за підтримкою, порадою чи проблемою, завжди будуть теплі і добрі спогади про
прекрасну людину, що залишила по собі слід доброї пам’яті з гарних справ на користь
нашого міста і лучан.
З. І. Полякова,
Депутат Луцької міської Ради 1996-2002 рр.
Неперевершена особистість!
Я знала Антона Федоровича з ранньої юності.
Так склалося, що наші життєві шляхи
тісно переплелися. Ми часто спілкувалися, як по основній роботі, так і по громадській
діяльності. І завжди він був принциповим, добрим, енергійним, великим життєлюбом і
вмілим керівником.
Лучани добре знають, що на його долю випадали не лише злети, а й складні періоди.
Та ніколи і нікого він не таврував, не обливав брудом, не вішав ярликів, бо людська
гідність була для нього понад усе.
Люблячий чоловік і батько, надійний друг, досвідчений і нелукавий політик,
дбайливий господар міста – таким він назавжди залишиться у моїй пам’яті.
Вічна пам’ять Кривицькому Антону Федоровичу.
В. П. Копелева,
Директор Луцького училища культури 1987-1996 рр.