У всіх
храмах Волині – святкові Богослужіння.
Не кутя і ковбаси – головний атрибут Різдва, а щира
молитва з нагоди появи на світ Сина Божого. Тому найперше треба сприймати свято
як духовну подію, а вже потім як нагоду для гарної гостини.
Про те, як Церква тлумачить Різдво Христове,
священнослужителі Волинської єпархії УПЦ КП розповіли за посередництвом
інформаційної служби.
«Свято Різдва
Христового є одним із найбільших у році. Переддень називається Святвечором,
коли піст особливо строгий. За словами святителя Йоана Золотоустого, Різдво
Христове – початок усіх головних церковних свят. Він говорив, що в ньому мають
свій початок і Богоявлення, і Великдень, і Вознесіння Господнє, а також
П’ятдесятниця, – пояснюють священнослужителі. – Поява Сина Божого на цей світ сталася в холодну ніч. Марія і Йосиф ішли
до Вифлеєма, оскільки за наказом римського імператора Августа проходив перепис
населення. Як свідчать давні джерела, римлян записували за місцем проживання, а
юдеїв – за місцем народження. Марія і Йосиф, нащадки царя Давида, народилися у
Вифлеємі, розташованому на південному заході від Єрусалима. У місті не
знайшлося їм притулку через велику кількість людей, тому Немовля з’явилося в
печері, у якій було влаштовано стійло для худоби. Першими, до кого дійшла
звістка про народження Ісуса Христа, були пастухи, які вночі чергували біля
свого стада. До них з’явився ангел і приніс благу звістку про народження Сина
Божого. Волхвам же сповіщено про цю радісну подію яскравою зіркою. Вони прийшли
в печеру і принесли дари Немовляті: золото як царю, ладан – як Богу, а смирну –
як людині, якій належить померти.
За переказом, ці благословенні дари все життя зберігала Божа Матір.
Незадовго до Свого успіння Вона передала їх до єрусалимської церкви. У 400 році
візантійський цар Аркадій переніс їх у Константинополь, щоб освятити місто. До
його завоювання дари зберігались у скарбницях імператорів. У 1433-му, після
захоплення міста, турецький султан Мухаммед II дозволив забрати скарби своїй
дружині Маро (Марії), християнці за віросповіданням, які вона відправила на
Афон.
Цар Юдеї Ірод з великою боязню очікував народження Немовляти, тому що
боявся за свій престол. Він наказав волхвам повернутися до Єрусалима і видати
місце, де знаходиться Марія з Дитиною. Але волхви, які отримали у сні
одкровення, до Ірода не повернулися. Тоді цар видав наказ воїнам оточити
Вифлеєм та вбити всіх немовлят. Солдати вривалися в будинки, забирали новонароджених
дітей у матерів і вбивали їх. Того дня загинуло більше чотирнадцяти тисяч
немовлят. Але Сина Божого вони так і не знайшли. Марії і Йосифу було видіння, в
якому йшлося про те, що вони негайно повинні покинути Вифлеєм і відправитися в
Єгипет. Це вони і зробили в ту ж ніч.
Оскільки першими християнами були євреї, то вони не відзначали Різдво
Христове. Адже день народження, за їх світоглядом, – «день початку скорботи і
страждань». Для них більш важливим був день Пасхи. Але після того як греки та
інші народи увійшли в християнські громади, на основі їхніх звичаїв стали
святкувати і день народження Ісуса Христа. Спочатку древнє християнське свято
Богоявлення поєднувало дві дати: народження і хрещення Спасителя, але з початку
сьомого століття вони стали відзначатись окремо».
Наш кор.