Архівні документи розкрили деталі спецоперації НКВД
з убивства Головнокомандувача УПА-«Північ» Клима Савура, а також назвали, хто
безпосередньо розстріляв одного з повстанських командирів.
Дмитро Клячківський – Клим Савур – був ідейним
противником СССР і сталінського режиму, тому боровся за побудову Української
Самостійної Соборної Держави, починаючи з осені 1942 р., коли й була створена
УПА.
З початком радянської окупації в грудні 1944 р. на
Волині та сусідній Рівненщині пошуки керівників УПА органами НКВД значно
посилилися. Відомо, як чекісти натрапили на слід Головнокомандувача УПА-«Північ»,
але деякі деталі тривалий час були за сімома печатями.
Правда вийшла на поверхню, коли Центр досліджень
визвольного руху оприлюднив звіти, плани, директиви, рапорти, довідки й інші
документи з архіву Внутрішніх військ НКВД. У них ідеться про боротьбу цієї
структури з підрозділами Української повстанської армії та підпіллям ОУН.
Доктор історичних наук, декан історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Голова Вченої ради
Центру досліджень визвольного руху Іван Патриляк нещодавно в «Історичній правді»
надрукував статтю «Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД
випадково вбили Клима Савура. У ній детально розказано, як трагічно та
випадково поліг у нерівному бою Клим Савур та 2 його охоронці.
«Пошукова група Внутрішніх військ НКВД не шукала
ніякого Дмитра Клячківського, а проводила стандартну військово-чекістську
операцію. Клима Савура та його охоронців сприйняли за звичайних повстанців,
убивши їх. Карателі продовжили наступ до головної своєї мети – криївки на горі.
І лише подальші рапорти в Москву починають «обростати» подробицями про
Оржівську операцію.
Чекісти спробували використати випадкову ліквідацію Дмитра
Клячківського «з користю» для себе й перетворити «провал» на «тріумф». Чекісти,
яких Москва відправила служити в Україну, розпочали готувати рапорти на
присвоєння собі нагород. У ході цього процесу історія про Оржівську операцію «обростала»
новими «героїчними” подробицями», – зазначається.
Ось як відбувалися подальші події:
«5 лютого 1945 р. агент Клеванського райвідділу НКҐБ
«Павєл» повідомив держбезпеку, що 24 січня 1945 . до його помешкання приходила
мешканка села Суськ Агафія Кулаковська, яка розповіла, що в ніч на 22 січня
1945 р. до її дому приїхав активний повстанець Петро Броновицький. Він наказав
її дочці Людмилі йти з пакетом до мешканця с. Пеньки Стасюка і передати пакет «Мотрі».
Після нетривалої суперечки Людмила Кулаковська виконала розпорядження. Дочекавшись
повернення Людмили Кулаковської додому, Петро Броневицький поїхав до мешканця
Суська Якова Кондюка, лишив у нього коня, взяв у господаря якісь речі і з ними
пішов у напрямку «Лисої Гори».
Там іще за часів німецької окупації була облаштована
криївка, яку повстанці, за словами агента, суттєво розширили і забезпечили
великою кількістю продовольства. Агент «Павєл» стверджував, що в ній перебувало
від 10 до 30 повстанців».
Невдовзі проти повстанців була розроблена операція.
Первісно вона мала відбуватися в ніч з 6 на 7 лютого 1945 р. силами районних
округів НКҐБ і НКВД, що мали в своєму розпорядженні 50 бійців.
«Однак, судячи з усього, операцію відклали на
декілька днів остерігаючись того, що сил карателів буде надто мало для
проведення операції проти 10-30 повстанців на доволі великій території. Тому
акцію перенесли на 12 лютого і долучили до її проведення ще 40 бійців
Внутрішніх військ НКВД із 233 стрілецького батальйону 20 стрілецької бригади.
Саме ці 40 військовослужбовців отримали наказ взяти «Лису
гору» в очеплення. Дорогою вони помітили свіжі сліди і пішли ними. Згодом бійці
Внутрішніх військ виявили втоптану стежку. Пройшовши декілька десятків метрів
військові побачили ще тліюче вогнище, яке було замасковане кущами. Навколо
вогню лежала солома, що свідчило про те, що тут було місце постою групи людей.
За 18-20 метрів від вогнища починалася лісова
просіка вздовж якої тягнулася свіжа стежка слідів. Ступивши на цю стежину,
енкаведисти почули шелест снігу і тріск кущів. Молодший лейтенант держбезпеки Шатяєв
і начальник штабу 233 стрілецького батальйону ВВ НКВД старший лейтенант Хабібулін,
розділивши групу бійців, розійшлися в різні сторони. За хвилю група Хабібуліна
вступила в перестрілку.
Відстрілюючись, повстанці почали відступати. Двоє
прикривали відхід третього, який намагався відірватися від переслідування.
Після короткої сутички двоє повстанців були застрелені, третій намагався
відступити, але одразу ж загинув», – зазначає Іван Патриляк.
Його застрелив із гвинтівки сержант Внутрішніх військ
НКВД, росіянин Іван Баронов, який входив до складу групи татарина Флюра Хабібуліна.
Це, до речі, красномовний доказ того, що проти
українців в Україні на той час воював кремлівський окупаційний режим, силові
структури якого складалися, здебільшого, з неукраїнців.
Уже ввечері 12 лютого 1945 р. начальника Головного
управління по боротьбі з бандитизмом НКГБ СССР Леонтьєва, Наркома внутрішніх
справ УРСР Рясного і Першого секретаря ЦК КП(б) У Хрущова повідомили про ліквідацію
Дмитра Клячківського – Клима Савура.
Всього за вбивство Клима Савура радянські ордени та
медалі отримало 73 окупанти, в тому числі 14 співробітників УНКВД по Волинській
області.
Де закопали тіла Дмитра Клячківського і двох його
побратимів, невідомо.
Центр досліджень визвольного руху до кінця жовтня планує
розсекретити понад 3,5 тис. архівних документів із спецхранів колишніх
каральних органів часів існування СССР. І тоді стане ще більше правди про те,
як «другі совєти» як класичний окупаційний режим знищували українських
патріотів і хто безпосередньої це робив.
Роман УСТИМЧУК.
На фото з архіву: сержант Внутрішніх військ НКВД СССР
Іван Баранов, який убив Клима Савура.