Цієї неділі з товаришем поїхали по березовий сік в
урочище Новини, що одразу за обласною школою міліції. Юрій
Чуріков – майор міліції у відставці – дорогою розповідав про пригоди
українського правоохоронця. Перед КПП міліцейської школи захвилювався:
– А як же ми проїдемо пост?
На що я, усміхнувшись, відповів: «За паролем». З 1951 р.,
відколи тут розмістили ракети середньої дальності, що грізно «дивились» у бік
Лондона і Брюселю, тільки так і можна було потрапити на територію цього
засекреченого лісу. Багатогектарну місцину обнесли колючим дротом, набудували
ангарів та казарм і на довгі роки закрили для в’їзду цивільного населення. Але
тепер, ранньою весною через КПП міліцейської школи можна проїхати за паролем,
який вже декілька років залишається без змін.
– По березовий сік! – кажу я черговому курсанту
«секретний пароль».
Надія Зайченко
Надія Зайченко і Юлія Поліщук
Він піднімає шлагбаум і колеса котяться по бетонних
плитах. Ліворуч залишаються корпуси міліцейської школи, зелений моріжок
стадіону та його бігові доріжки, а праворуч, по один і другий бік дороги, –
музейні експонати «надсекретних ракетних ангарів». Тепер, щоправда, декотрі
винаймають місцеві підприємці під склади або ж робочі приміщення. Втім,
більшість будівель – мов після військових дій: одні руїни нагадують про
оборонні споруди.
За колишнім ракетним містечком тепер господарюють
лісівники. Урочище «Новини» – це понад 8 гектарів березняку і сосни. Лісничий
Сокиричівського лісництва ДП «Ківерцівське ЛГ» Леонід Чубай не приховує, що
невдовзі значну частина мальовничого гаю доведеться зрізати, адже вік насаджень
– близько шестидесяти років. Для берези – це граничний вік, відтак тут з’являться
соснові насадження. Майстер лісу Микола Демчук, який опікується цими
деревостанами, проводить вибіркові рубки, на їх місці бачимо молодняк. А ще
приваблюють увагу пташині співи та лісові квітковиська – біла анемона, жовті
сонечка мати-мачухи, зеленявість рясту.
За черговим коліном дороги –
сокозбір. Тут господарює бригада Надії Зайченко.
– Збираємо сік вже кілька тижнів,
– розповідає Надія Євгенівна. – Щоправда, донедавна сокорух був сповільнений і
лиш цими днями спостерігаємо його пік: за добу з берези може набігти до десятка
літрів.
Збирачі цілющого напою Юля
Поліщук, Ігор Штим, Михайло Степчук, Тетяна Дейна і Сергій Буймук кажуть, що за
день «намотують» десятки кілометрів і надвечір ледь ноги сунуть, та й руки від
відер ниють. Їх азартна біготня поміж беріз нагадує про бджіл. Так само, як
божі комашки, снують поміж білокорих красунь, збираючи цілющий напій для інших.
Працюють від 6 ранку і до потемків. Підсочено більше тисячі беріз, зроблено
близько 1300 сокотоків, біля яких на збирачів чекає 500 по вінця наповнених
трилітрових банок та 800 двадцятилітрових целофанових мішків. Цієї весни вже
зібрали і відправили до переробного цеху ДП «Ківерцівського ЛГ» більше 25 тонн
соку, ще якусь дещицю продали сирцем із ділянки для лучан та жителів
довколишніх сіл, як ось нам.
Застали у цьому лісочку і
шестирічного Станіслава – хлопча завзято допомагало мамі Надії. Стомлене, але
веселе демонструвало, як потрібно збирати цілющий напій.
– Березовий сік – помічний від
багатьох хвороб, – каже на прощання Надія Зайченко. – Якщо його правильно
приготувати, стоятиме аж до косовиці і дасть силу здолати найважчу сільську
роботу.
Ми ж зауважуємо, що ця поїздка
познайомила нас із цікавими людьми, їх незвичним заняттям, дала можливість
послухати щебетання птахів, побачити весняний ліс та перші квіти.
Вертаючи поміж ракетних
«секреток», думалось, що й екскурсія на цей «стримуючий третю світову»
напівзруйнований «ракетодром» у ці дні актуальна. Хоча саме ця колишня
«секретня» могла накликати на Волинь знищенну превентивну чи відплатну акції. За
нашу «першоварту» маємо тепер «подячну» анексію Криму і війська «атомного
миротворця» під східними кордонами України. Все ж є і позитив – можемо вільно
їздити по сік та не боятися НАТО.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
Фото автора.