Він двічі воював на фронті, отримав величезну кількість кульових та осколкових
поранень, але замість визнання та підтримки змушений оббивати пороги черствих
бюрократів, які цинічно не визнають його очевидної інвалідності…
Справжнього прізвища уродженця та жителя одного з
сіл Турійщини Андрія Михайловича, якого криві зигзаги долі зробили Героєм не
лише на фронті, але й героєм журналістського розслідування, вирішено не
називати. Використовуватимемо лише ім’я та по-батькові, бо повернувся з війни
солдат зраненим не лише фізично, але й морально…
А тепер про все по порядку.
30 річний Андрій Михайлович виріс у звичайній
багатодітній селянській родині, де народили та виростили 5 дітей, серед яких
він наймолодший. Уже давно відійшов у Вічність батько Михайло Сергійович, який
працював пожежником. Мама Валентина Василівна, дякувати Богові, жива-здорова,
тому саме на її плечі випав важкий тягар за зраненим сином…
До першої хвилі мобілізації Андрій Михайлович устиг
відслужити строкову службу в армії та попрацювати електриком на підприємстві.
Тому, коли треба було стати на захист України від російських окупантів, за
чужими спинами не ховався: отримав повістку і пішов на фронт ще весною 2014 р.
Воював у складі героїчної та скривавленій у нерівних боях тоді ще 51
Володимир-Волинській ОМБр. І в квітні 2015 р. благополучно повернувся додому.
Оскільки Андрій Михайлович має безкомпромісну вдачу,
то чи варто дивуватися, що разом із багатьма турійчанами під час Революції
Гідності на столичному Майдані в перших лавах барикад?
Активна громадянська позиція покликала його і на ще
одну акцію протесту. Пам’ятаєте, як ковельчани та мешканці навколишній районів
перекривали дорогу на Луцьк, вимагаючи закриття ветсанзаводу та блокування
безконтрольного вивезення на селянську землю відходів виробництва курятини від
бізнесу, яким контролюють та який захищають і колись, і зараз впливові
волинські олігархи? То чи варто подивуватися, що Андрій Михайлович був і там?..
Можливо, саме ця обставина, а, цілком вірогідно, що
і якісь інші, спонукали нашого героя продовжити службу в війську. Він підписав
повноцінний контракт із 1 листопада 2017 р. до 1 травня 2018 р. із 24 ОМБр (в/ч
А2923), штаб якої дислокується в м. Яворів Львівської обл. Зрозуміло, що
кулеметник 3 відділення 3 взводу 4 роти 2 механізованого батальйону в тилу не
відсиджувався, а воював із загарбниками на передовій лінії фронту – біля
Зайцевого на Луганщині. Воював хоробро, дисциплінарних стягнень не мав, серед
бійців користувався заслуженою повагою…
До звільнення зі служби залишалося кілька днів. І
тут сталося неймовірне – Андрія Михайловича знайшли всього скривавленого. Як
потім встановили військові медики, в його тілі були не лише кульові поранені
від стрілецької зброї різних калібрів, але навіть осколкові!
Що сталося того трагічного дня 25 квітня 2018 р. у
зоні проведення АТО/ООС із нашим земляком? Чи, бува, не став він свідком чого
такого, що й могло стати причиною кривавої розправи не лише його одного, але й
інших військовослужбовців?
На ці питання відповідей наразі немає, і їх
«Волинська газета» очікує отримати відповіді від нового Головного військового
прокурора України Віктора Чумака, відомого своїм принциповим ставленням до
виявлення всіх порушень та зловживань в українській армії.
Але доля кулеметника Андрія Михайловича показала
величезний пласт інших неузгодженостей та несправедливостей, які також повинні
об’єктивно дослідити в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі.
Отже, як свідчить довідка командира в/ч А0998,
підписана її командиром підполковником В. Ф. Гудзем 13 липня 2018 р., 25 квітня
2018 р. кулеметник Андрій Михайлович «отримав вогнепальне поранення голови в
ділянці нижньої та верхньої щелеп, лівого плеча з травматичним переломом та
живота». Хоча за деякими іншими даними, боєць зазнав поранень на день раніше,
тож невідомо, де він перебував фактично цілу добу.
Як свідчить вже згадувана довідка, важко поранений
солдат «під час виконання бойового завдання на взводному опорному пункті… був
виявлений у місці відпочинку, лежавши на дивані». Поруч знайшли штатний РПК,
«ремінь кулемета був намотаний на нозі», а також – 10 стріляних гільз із
магазину РПК-74 з патронами.
Військові дійшли висновку, що поранення було
отримано «внаслідок необережного поводження зі зброєю», а «інформація про
алкогольне чи наркотичне сп’яніння – відсутня».
Щоправда, в «Карті стаціонарного хворого №1867», яку
підписали 25 квітня 2018 р. завідувач хірургічним відділенням Ю. О. Шарахов і
лікар К. В. Кравченко, наводяться доволі специфічні обставини:
«Зі слів поліції, Андрій Михайлович отримав
поранення випадково, на місці події знайдено 7 гільз».
Як на передовий взводний опорний пункт могла
потрапити цивільна поліція, а не військові прокурори? Чи, можливо, стрілянина
відбувалася таки десь у тилу, а в бліндаж потім просто підкинули стріляні
гільзи, і не 10, а 7?
У вкрай важкому стані бійця доставили спочатку в
шпиталь м. Бахмут, потім – у м. Харків та м. Київ, далі – в лікувальну установу
м. Ірпінь… Щоб врятувати життя Андрієві Михайловичу, довелося провести 3
операції. Як він вижив, дивуються навіть досвідчені лікарі…
Отримавши 30-денну відпустку, солдат повернувся на
короткий час додому, а 27 вересня 2018 р. прибув у штаб «рідної» 24 ОМБр у м.
Яворів. Чому слово «рідної» в лапках? Бо виявилося, що він для бригади, в
складі якої багато місяців воював на фронті, вже чужий!
Дивина та й годі! Довідка, підписана все тим же ж
комбригом В. Ф. Гудзем 17 травня 2018 р. (коли Андрій Михайлович боровся за
життя в шпиталях) чорним по білому пише:
«Солдат… перебуває на військовій службі у в/ч А0998
із 1 листопада 2017 р. по теперішній час».
І це дійсно так, бо перебування бійця на лікуванні
внаслідок поранення не може слугувати підставою для припинення дії контракту,
укладеного, нагадаємо, 1 листопада 2017 р. терміном на 6 місяців (тобто, до 1
травня 2018 р. включно) між Андрієм Михайловичем і тодішнім комбригом-24
полковником А. М. Шевченком.
То на яких же ж підставах чинний комбриг 24 ОМБр
підполковник В. Ф. Гудзь 27 вересня 2018 р. підписав наказ №200, де зазначено:
«Звільнити солдата… Андрія Михайловича… як такого,
що вислужив строк військової служби за контрактом… та направити для зарахування
на військовий облік до Турійського РВК Волинської обл.»?
Йому підсунули підписати якийсь папірець, потім виплатили
щомісячну премію, надбавки за особливості проходження служби в зоні АТО/ООС та
за вислугу років, а також – допомогу на оздоровлення. І – все…
«Матеріальну допомогу на вирішення
соціально-побутових питань… не отримував, постійним або службовим житлом не
забезпечувався», – написав комбриг-24.
Словом, військові начальники вирішили «благополучно»
позбутися розстріляного на фронті бійця, який за станом здоров’я вже не може
служити в армії. Як кажуть геть із очей і з серця геть… Хоча мали всі підстави,
щоб відправити його на подальше лікування, а потім у статусі військовослужбовця
його б комісували, визначивши групу інвалідності у встановленому законом
порядку.
Але тут почалася ще одна заплутана історія в долі
солдата Андрія Михайловича! Незважаючи на те, що навіть усі виписані документи
та довідки свідчать, що він зазнав важких поранень під час проходження
військової служби на фронті російсько-української війни, його записують до…
цивільних. Наприклад, 21 серпня 2018 р. саме Військово-лікарська комісія в/ч
А2923 (голова – полковник В. В. Бесага,
секретар С. А. Латуша) чітко встановила:
«Травми Андрія Михайловича пов’язані з проходженням
військової служби».
Але чому тоді , інвалідність йому визнали не в
Військово-лікарській комісії, а в цивільній МСЕК у м. Луцьку? І лише 3,
загальної, групи захворювання, та на підставах, що не мають жодного стосунку до
реальних обставин поранення бійця в зоні проведення АТО/ООС? І чи йдеться,
враховуючі медичні показники Андрія Михайловича, саме про 3, а не про 2 групу
інвалідності, адже він скаржиться на погану пам’ять, втрату сну, постійну
тривогу, а скалічена рука та інші поранення не дозволяють йому працювати в
повну силу?
Всі ці рукотворні проблеми можна було б вирішити,
якби була адекватна поведінка командування 24 ОМБр, яке понад 4 місяці не
надсилало Андрієві Михайловичу необхідного пакету документів. Тому,
врешті-решт, щоб отримати мізерні кошти на прожиття екссолдата, йому довелося
вдовольнитися «цивільною» 3 групу за
«загальним захворюванням».
Тому крапку в цій заплутаній історії з багатьма
невідомими ставити рано. Будемо очікувати адекватної реакції від нових Міністра
оборони України Андрія Загороднюка та Головного військового прокурора Віктора
Чумака.
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото автора та з особистого архіву Андрія Михайловича: пагорб Слави в смт
Турійськ, звідки пішов на фронт Андрій Михайлович; боєць у шпиталі з важкими
пораненнями.