Майже
75 тис. переглядів зібрало на Ютубі відео, де відомий в Україні музикант, лучанин,
лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський намагається заспокоїти натовп на Банковій. Щиро, емоційно,
навіть відчайдушно. Це сталося 1 грудня. А нещодавно активіст був у Луцьку. Тут
він і погодився відповісти на кілька запитань ексклюзивно для читачів «Волинської
газети». Правда, довелося працювати у форматі «експромт на ходу» – він дуже
поспішав.
– Узагалі-то,
пообіцяв одній відомій журналістці, що до зустрічі з нею жодних інтерв’ю не
даватиму. Тож пробачте. Та й мушу їхати вже. Правда, обіцяю про зустріч
пізніше, – спочатку категорично заперечив музикант. А потім ми все ж
розмовляли. Звісно, не про музику.
–
Після того відео ви стали справжнім героєм для тисяч українців. Тоді говорили,
що Положинський опинився там випадково. Це правда?
– Я
завжди мав активну позицію. Брав участь у різних акціях – масових, менш людних,
індивідуальних. Зрозуміло, що не міг оминути увагою факт побиття людей на
майдані у ніч із 30 листопада на 1 грудня. Я й справді потрапив тоді на Банкову
випадково. Не планував. Пішов зустрітися зі своїм товаришем, котрий покликав
мене на допомогу, бо йому здалося, ніби там відбувається щось страшне. Він і
сказав мені про таке телефоном… Тож прийшов, оцінив ситуацію, спробував
запобігти зіткненням… Нічого не вдалося. На жаль. От і в телекамери потрапив…
Мене мало не силою виштовхнули, аби я виступив перед людьми. Враховуючи те, що
мене впізнавали, могли послухати, довелося звернутися до народу – потрібно було
щось робити, причому терміново. Знаєте, мені здається, якби було менше
провокаторів, то такого би не сталося…
Коли я
потрапив у прямий ефір, а все сталося якось миттєво, це побачили мої друзі,
знайомі. Одразу вислали на майдан своїх людей, самі йти туди, бо їм здалося, що
мене вже треба рятувати. Нас реально почали жорстоко бити. Причому це
відбувалося доволі підступно.
– У
пресі обговорювали ситуацію із побиттям Положинського…
– Мені
теж тоді перепало… Та я не найбільше постраждав, тож зараз не на цьому
акцентуватиму… Я ж кажу: все було досить підступно. Переважно били по нирках,
ногах, рідше діставалося по голові. Вдаряли ногами, якимись важкими предметами.
Але я однозначно стверджую: все сталося через провокаторів. Там були агресивні люди,
вони підбурювали інших, намагалися створити якомога гостріший конфлікт. Їх
реально ніхто не контролював!
– Дії
мітингувальників вважаєте правильними чи, на вашу думку, для розв’язання
конфлікту потрібен кардинально інший сценарій?
– Я з
тих людей, котрі вважають, що просто стояти на Майдані і нічого не робити – неправильно.
Не подумайте: не засуджую тих людей, які там постійно, навпаки – без них нічого
б не було, мене дивує їхня витримка і спокій. Але особисто я не такий – не вистачає
терпіння просто стояти!
Щодо
сценарію… Ніколи не був прихильником штурмів. Такий варіант підходить, коли
дії контрольовані, продумані. А коли ж ні… Це страшно…
Якщо наступ
правильно підготувати, то його можна провести практично без жертв. Бо ж і
працівники міліції, коли бачать, що люди організовані, дисципліновані, знають,
що роблять, і їх достатньо багато для того, аби перемогти, не підставлятимуться і не йтимуть у бій.
–
Коли відбулися криваві протистояння, у бік опозиції полетіло чимало критики. Мовляв,
саме опозиційні лідери не подбали про організованість. Ви теж вважаєте їх
першими винуватцями?
– Я
впевнений, що у випадку кривавих протистоянь винні переважно провокатори,
котрих, повірте, на Майдані було і залишається багато. Наша міліція і
спецслужби працюють так, аби серед народу постійно були люди, котрі можуть
підштовхнути до якихось дій.
Але
насправді хочу сказати, що відповідає за все чинна влада. У державі, де керівництво
свою провину перекладає на когось іншого, а чиновники не несуть
відповідальності за прийняті рішення, порядку не буде.
– Ви
неодноразово співали на Майдані. Це позиція громадянського активіста Сашка
Положинського чи виконання замовлення опозиційних сил гурту «Тартак»?
– Так,
до нас, музикантів, зверталися із проханнями виступити. Хоча назвати це
замовленням не можна… Чесно кажучи, насправді таких людей, як я, не дуже
хочуть пускати на сцену, бо багатьом не сподобалося би те, що можу сказати. Я
виступав разів 3 чи 4, намагався не провокувати, говорив про речі, які мені
здавалися найважливішими. Я – прихильник єднання, формування громадянського
суспільства. Вважаю, що вміння вести діалог – це нині найважливіше.
– Ви
вірите в перемогу Майдану?
– Все
залежить від того, що називати перемогою…
Ідеальні варіанти розвитку подій, що до березня, коли відбудеться саміт
Україна – ЄС, в Україні буде порядок, люди зможуть змінити владу, навряд
можливі. Я реаліст, тож далеко не впевнений, що ми так швидко позбудемося усіх цих
проблем, нажитих роками…
– А
рідний вам Луцьк приємно вражає? Маю на увазі настрої людей.
–
Знаєте, якби в Луцьку була своя міцна громада, коли би десятки тисяч стали разом
як одна велика сила, тоді би нам не була страшна ні місцева, ні центральна
влада. Але ми добре знаємо, що відбувається у нашому рідному місті. Лучани поки
не надто активні, порівняно із тими ж львів’янами, хоча я їх теж не ідеалізую…
Тож закликаю
всіх не бути байдужими до проблем у місті та країні, брати участь в усіх
змінах, що відбуваються. А ще завжди треба пам’ятати: ми самі маємо братися за
вирішення проблем, не чекати, що прийде хтось і раптом зробить нас щасливими..
Розмовляла
Світлана ДУМСЬКА.