На
Волині вже є перша сільська громада, котра дала «добро» на пропозицію про об’єднання
з центром у місті обласного значення. Грядівська сільська рада Іваничівського
р-ну під час сесії вирішила відповісти згодою на ініціативу Нововолинська!
Про це повідомили в Офісі реформ у Волинській області.
Нагадаємо: у Перспективному плані,
котрий 25 червня схвалили під час сесії облради, не передбачено жодного
подібного об’єднання через цілковиту відсутність пропозицій. Це факт. Як і те,
що саме такі громади мали би найкращі умови для розвитку. І цьому є чимало
пояснень. Але, очевидно, боязнь втрати територій стала першою і головною
причиною такої кардинальної позиції сіл, котрі (що теж очевидний факт) розвинулися
завдяки сусідству із містом.
Рішення Грядівської сільської
ради надав Нововолинський міський голова Віктор Сапожніков під час зустрічі з
експертом Офісу реформ Петром Гоцалюком. Він і аргументував позицію та розповів
про ситуацію.
– Ми почали працювати одразу, як
був прийнятий Закон України «Про об’єднання територіальних громад». Звісно, не
може все піти одразу гладко. Так вийшло і у процесі реформи. Але переконливо
вважаю, що об’єднуватися громади повинні довкола таких центрів, де є відповідна
інфраструктура, необхідні адмінприміщення і кошти. Тому коли село, котре
виступає із пропозицією об’єднуватися навколо нього, окрім сякого-такого клубу,
нічого не має, то це неправильно. Бо тоді в інфраструктуру необхідно буде
вкласти всі кошти, які держава надасть на розвиток, – пояснює Віктор
Сапожніков.
Щодо селища Жовтневого, котре
перебуває у підпорядкуванні Нововолинської міської ради, то так склалося історично,
що місто роками допомагало будувати й утримувати ті заклади, які досі там збереглися.
Свого часу саме Нововолинськ допоміг відкрити фабрику гофротари у Жовтневому, з
котрої тепер ідуть податки до місцевого бюджету. Там побудований Будинок
культури такого рівня, що навіть не в кожному райцентрі побачиш, двоповерхова поліклініка
із 20-ма ліжками денного стаціонару, центральне водопостачання, 2,3-поверхові
будинки… Тому, каже Віктор Борисович, краще вже навколо цього села мали би
об’єднуватися інші. А то виходить, що слабше село прийде всім цим користуватися
і водночас пропонує зберігати свою назву.
– От село Будятичі, – наводить
іще один приклад Нововолинський міський голова. – Наше місто плавно переходить своєю
територією у їхню. У Будятичах – Нововолинське вище профтеучилище. Або
Низкиничі. Наш мікрорайон – і поряд уже починаються їхні будинки. Частина дітей
із села навчається у нашій школі. І навпаки: нововолинці купили там земельні
ділянки, побудувалися і живуть. При цьому ходять, наприклад, у нашу спортивну школу
чи школу мистецтв. Тож ми надіслали пропозиції всім сільським радам, де є наші об’єкти,
об’єднуватися. Направили таку ініціативу і в Литовеж. Там – більше 3000
земельних ділянок, якими користуються нововолинці. Там наш південний водозабір,
шахта №9 «Нововолинська». І виходить, що з проблемами шахтарі йдуть до міського
голови, а податки сплачують у Литовеж. Так само місто організовує безкоштовне
транспортне сполучення, котрим користуються селяни. Якби цього не було, то вони
навіть не змогли би доїхати на роботу у Нововолинськ. Шахта №10 платить податки
у Поромів. Шахта «Бужанська» – у Бужанківську сільську раду. Там – полігон
побутових відходів. Словом, чимало нововолинських об’єктів – за межами міста.
Чому так склалося, що люди боялися й
окремі досі остерігаються такого об’єднання? Причин переважно дві: економічна
та політична. Адже багато представників громади нерідко із певних особистих
мотивів розповідають неправдиві речі про те, що за умови об’єднання з містом у селі
позакривають усі школи, садочки, зникнуть медичні установи. Але такий міф легко
розвінчати: є закон, котрий передбачає, що тільки громада прийматиме відповідні
рішення. Крім того, можна буде укласти угоду про співробітництво і контролювати
її виконання.
Іще один міф реформи: на сільських
територіях розмістять екологічно небезпечний об’єкт, заберуть землю – єдине, що
у селян лишилося. Але таке теж неможливо! Адже переважно вся земля вже
розпайована! І ніхто без згоди господаря не може розмістити на його території
той чи інший об’єкт.
– От телефонує до мене один
чоловік із Бужанки й каже: «Вікторе Борисовичу, моя дитина ходить у вашу
музичну школу, то ви, будь ласка, організуйте транспорт, аби вона на ті години
доїжджала», – каже Нововолинський міський голова. – Я відповідаю: «Ви подякуйте,
що не забороняю вам цього робити. І зверніться до своєї сільської ради, аби
вона вирішила ці проблеми і погодилася об’єднатися, щоб у нас усе було спільним».
Ми ж разом маємо будувати єдину
соборну державу. Не можна зараз так робити. При цьому ніхто не виграє!
Я постійно розповідаю людям, що
ніхто, крім них, не може закрити школу чи садочок, так само не може вирішити, продавати
чи ні їхню землю. Ми готові допомагати
розвиватися селу, але вони повинні бути готові, як це роблять містяни, за все
платити. І тільки разом ми побудуємо багату Україну. Інакше не вийде.