Є у волинському Поліссі місцина, в котру як потрапиш – уже не виберешся. Тому, що сам не захочеш. Саме так твердять мешканці с. Череваха, що на Маневиччині, і називають свою малу батьківщину унікальною: коли з інших сіл масово тікає молодь, то у їхньому навпаки – осідає. Чому ж лісове поселення без благ цивілізації так вабить людей?
Інколи історії походження назв населених пунктів – просто приголомшливі: доволі цікаву версію почула й від тутешніх. Місцеві жителі – то вихідці із с. Городок, із яким Череваху розмежовує ліс. Кажуть, майже чотириста літ тому одна польська пані дивним чином вирішила боротися з покритками: відправляла їх на безлюдну лісову землю – нинішню черевахівську територію. Тож саме тут виріс спочатку хутір вагітних, а згодом – ціле село. Тож і назву населений пункт отримав від найпримітнішої частини тіла його мешканок – черева.
Правда, є й інша, менш цікава версія: ймення села аналогічне назві річки – правої притоки Стоходу, яка протікає Маневицьким й Камінь-Каширським районами.
Сьогодні в Черевасі проживає, згідно з переписом, 860 людей, але фактично, каже сільський голова Валентина Чернишена, майже тисяча. Причім велика частина населення – молодь:
– Будується новий житловий масив – 34 ділянки надали під забудову – вже всі місця зайняті.
Тому частий гість молодих сімей – лелека, відтак торік відкрили дитячий садок. Поки – на одну групу (20 дітей), але наступного року, мовить Валентина Іванівна, відкриють другу: потреба є, фінансування буде. До того ж, багато у Черевасі багатодітних сімей.
Село – живе, тож не дивно, що місцева влада працює над розбудовою інфраструктури: майже завершили ремонт у Будинку культури, адже там не було підлоги, в школі добудували спортзал.
Коли йдеш тихими сільськими вуличками й вдихаєш свіже лісове повітря, тебе овіває неймовірний спокій, якась таємничість. Здається, що перебуваєш немовби на краю світу, в єднанні з природою.
– З Черевахи ніхто не хоче вибиратися, – каже Валентина Чернишена, – а гості закохуються в неї. Якась особлива тут аура: місце вабить спокоєм.
Ще одним, може, найбільш вагомим аргументом, чому молоді люди залишаються тут на постійне проживання, а не тікають шукати щастя до міста, є близьке розташування села від районного центру (5 км). Адже обзавестися житлом тут значно дешевше, а працювати можна і в Маневичах.
Безперечним плюсом є й те, що місцевість оточена лісами: їхні щедрі дари – то чи не основний заробіток для багатьох тамтешніх мешканців. Потужно працюють лісництва – Черевахівське і Софіянівське – й значно допомагають громаді.
Нарікають місцеві хіба що на брак сільськогосподарських земель: правда, овочеву консервацію їм добре заміняє грибна. А ще – на відсутність покриття мобільної мережі, адже кудись звідси додзвонитися майже нереально. Зате доїхати легко, адже до траси – як рукою подати.
Ірина ВОРОБЕЙ.
Фото автора.