Гостини у родині переможців передплатної акції – Марії та Анатолія Ятчуків із с. Видричі Камінь-Каширського р-ну ми лишили на «десерт» відрядного дня, тож прибули до них аж увечері.
– Ви дуже вчасно, – повідомив нам господар привітного обійстя. – Ми якраз на річку зібралися: після нелегкого трудового дня хотіли покупатися. Тож через хвилин десять ви б нас удома вже не застали.
Сказати, що тут нас чекали, не сказати нічого. Господиня пригощала власноруч випеченим смачнючим тортом та варениками із чорницями.
– Ви знаєте, сьогодні у Марії було справжнє свято, – жартує Анатолій Васильович. – Ми всі працюємо, а вона прихорошилася, вбралася і чекає гостей із газети.
Посміхаємося і радіємо, що подарували жінці краплинку свята серед важких сільських буднів. Хоча… Зважаючи на те, що Марія Петрівна сьогодні готувала для нас такі страви, відпочинком тут і не пахло…
Але жінці не звикати. Вона – ще та трудівниця. Крім городів, господарства, трійки діточок, у неї ще робота в місцевому дитячому садочку.
При цьому їй іще вдається гарно виглядати. Тож, упевнені, подарований «Волинською газетою» фен для волосся Марії Петрівні ще й як знадобиться.
…У подвір’ї стоїть тракторець, кудкудачуть кури, котрі табунцем бігають під ногами, але то, запевняють господарі, буденне.
– У нашому ставку сьогодні біла лілія розцвіла, – розповідає Анатолій Васильович. – Кажуть, то дуже гарна прикмета.
– І де ви такі рідкісні квіти взяли? – не стримую здивування.
– Я спеціально пірнав на глибину, вирвав із корінням і посадив, – не без гордості відповідає чоловік.
І так тішить душу, коли люди живуть не хлібом єдиним…
У тих Видричах, очевидно, багато таких ентузіастів: коли їхали вулицями, милувалися будинками, коло яких пишно буяють літнім цвітом квіти.
– Колись тут жив пан, – розповідає напівправду Анатолій Васильович. – І було тут болото, де мешкало чимало видр. Ще кажуть, начебто мав він доньку, ім’я якої схоже за звучанням із теперішньою назвою села. І дуже та дівчина любила квіти.
Це дуже схоже на правду, бо назви сусідніх сіл, наприклад, Теклине, Адамівка, теж походять від людських імен.
Та хоч би там як, нам, журналістам, найприємніше знати, що місцевий люд любить погортати сторінки «Волинської газети».
– Ми давно її передплачуємо, – розповідає про знайомство із виданням Марія Петрівна. – А коли ви опублікували списки переможців, мені на роботі одразу сказали: мовляв, читали, що фена виграла. Я, чесно кажучи, тоді якісь клопоти мала, то й не встигла зазирнути на сторінки видання. І тоді почалося: мене щодня розпитували, чи не приїздили з редакції і коли вже будуть.
– А ви оце вперше щось виграєте чи, може, маєте щасливу вдачу і такі сюрпризи вам не новина? – запитую.
– Ага, було один раз, – відповідає із посмішкою Анатолій Васильович. – Не пам’ятаю як, але виграли ящик пива. То поки всім друзям виставляли могорич, ще ящик заборгували.
Світлана ДУМСЬКА.