В одному з перших повідомлень Управління КДБ по місту Києву та області, надісланих до КДБ СРСР 26 квітня зазначалося, що «з метою недопущення витоку інформації, розповсюдження неправдивих та панічних чуток організований контроль вихідної кореспонденції, обмежений вихід абонентів на міжнародні лінії зв’язку».
Незважаючи на те, що уже 27 квітня після обіду почалася евакуація людей з Прип’яті та найближчих сіл, радянський уряд, а відповідно й «найчесніші» у світі ЗМІ мовчали про те, що сталося.
28 квітня о 21:00 в телепрограмі «Врємя» ведуча сповістила, між іншим, про те, що на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, внаслідок якої один з реакторів пошкоджено, що постраждалим надається допомога і створена урядова комісія. Таке лаконічне повідомлення мало створити ілюзію незначної аварії та що ситуація контролюється, тож немає підстав для хвилювання.
29 квітня 1986 року вийшло розпорядження начальника УКДБ УРСР по Києву та області Леоніда Бихова «про посилення роботи міськрайорганів на підприємствах та установах для припинення розповсюдження провокаційних та панічних чуток, застосування відносно їхніх інспіраторів найбільш рішучих заходів». Райвідділи щоденно до 11 та 17 годин повинні доповідати черговому УКДБ про кількість виявлених «болтунов», кількість проведених попереджувальних бесід та окремих попереджень осіб.
30 квітня газета «Правда» порушила мовчанку і опублікувала коротку замітку, фактично повторивши озвучене в програмі «Врємя», додавши, що відбулася евакуація людей з Прип’яті, а рівень радіації ретельно контролюється.
Голова КДБ УРСР Степан Муха у доповідній записці першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому інформував про зусилля спецслужб напередодні Першого травня забезпечити належний контроль «за оперативною обстановкою у Київській, Чернігівській, Житомирській областях у зв’язку з надзвичайними подіями, що мали місце 26 квітня на Чорнобильській АЕС».
День солідарності трудящих був одним із найважливіших ідеологічних свят в Радянському Союзі, відтак влада не могла проігнорувати чи відмінити його відзначення. Попри те, що вітер гнав радіоактивну хмару на Київ, партійно-державні боси у Кремлі дали вказівку проводити велелюдний парад у місті.
8 травня до Києва, на запрошення радянської влади, приїхав генеральний директор МАГАТЕ Ханс Блінкс. Цей візит мав засвідчити з одного боку відкритість влади, з іншого, якщо все вдасться – продемонструвати, що не такі страшні масштаби аварії, як це подає західна преса. Довго вирішувалося питання яким чином доправити Блінкса до ЧАЕС. Автомобільними шляхами була небезпека потрапити в клуби радіоактивного пилу, який осів на землю. Дозиметри в таких місцях просто зашкалювали. З гелікоптера була видна секретна радіолокаційна станція «Дуга». Після довгих консультацій Горбачов дав дозвіл на використання гелікоптера.
Сергій Плохій пише, що невідомо чи помітив Блікс «Дугу», але він зафіксував у кабіні на висоті 400 метрів та на відстані 800 метрів від реактора випромінювання у 350 мілірентгенів за годину. За межами кабіни гелікоптера заміри не здійснювали та саму АЕС не відвідували. Бо приземлилися в Чорнобилі й звідти полетіли в Київ.
Не маючи вірогідної інформації, іноземні уряди відкликали своїх громадян, які перебували в Києві та Мінську. Переважно це були студенти. Представники «країн, які розвиваються», спостерігаючи як їхні одногрупники виїжджають і собі почали звертатися в посольства з проханням про евакуацію. Це були студенти з Єгипту, Нігерії, Індії, Іраку. КДБ звітував стосовно них, що «вони просто хотіли домогтися безплатних квитків додому та довших канікул…