Марс наближається до Землі. Кажуть – знамення великої
біди. А ще нас чекає затемнення Сонця й Місяця…
Цими тривожними днями пригадалася народна цілителька,
уродженка c. П’яннє Рівненської обл. Ганна Куманська (на жаль, нещодавно
відійшла у Вічність), її розповіді про різні видіння, які прості люди бачили
перед війною. Схожі розповіді чув у різних куточках Волині і Полісся. Так, у
Прибужжі напередодні Другої світової на телеграфному стовпі з’являлася дівчина,
що грала на гітарі. У с. Гать Луцького р-ну весільних музик перестрівав пан у
кареті, просив пограти йому за гроші, возив їх і ті грали, аж поки треті півні
не співали, тоді червінці перетворювалися на черепки, паперові гроші – на
листя, а самі музиканти опинялися у непрохідних болотах, звідки без сторонньої
допомоги годі було вибратися. Чи актуальні зараз ці спогади Ганни Улянівни?
«Перед війною були різні ознаки на небі. Наша бабуся жила
під лісом, якось забрала нас до себе, будить серед ночі і каже: «Гляньте, дітки,
на небо!». А там зірок повно насіяно… і стоїть людина з хрестом і мечем. А раз
бачили жінку із мітлою (є і в Тараса Шевченка «Он бачите, над Києвом мітла
простяглася, і над Дніпром і Тясмином земля затряслася», – С. Ц.). Дивне
видиво. На Місяці, нам бабця показувала, один чоловік колов вилами іншого… А
там хвіст у Великої Ведмедиці… Це все бачила я, тепер не бачу. Не раз зорі,
падаючи, писали золоту лінію і згасали при землі… Старші казали, що якась
людина іде на той світ… І так, мабуть, було… У мене дід дуже знаний: мав 25
гектарів поля за Польщі. Був приймаком, ніколи не пив. А раз ішов із церкви і зайшов
до корчми, дали горілки, а був у вишиванці, роздягся догола і так прийшов
додому, заснув… Жінка нічого не сказала.
Бабця розповідала: мій дід Михайль (у П’янні) був скрипалем.
Як повертався з весілля – карета стрілась. Возила-возила, а як треті півні заспівали,
у болоті опинився. Йшов зі скрипкою, упав, ніхто не підняв, умер. Тепер де на
небі грає… Там див багато. Не полінуйтеся, встаньте раненько на Купайла, на Пасху,
підведіть очі вгору, там сонце дуже грає. Придивіться, яке воно веселе…
Раніше і в природі було більше загадок. Якось о 12 годині
виїхали до лісу… На возі – хлопці, поряд
біг собака. І вийшов звір – ні коза, ні кінь – і як викрутнувся перед возом, аж
собака злякався і до нас ускочив. У той час були лосі, дикі кабани, олені,
зайці – не раз бачила їх у себе на городі. Лисиці під хату приходили. А такий звір
більше не траплявся.
Одного разу на Святий вечір виглядала я дочку. Бачу:
хтось їде. Це знайомий чоловік привіз Галю. Запросила до хати, пригостила, він
собі добре випив і поїхав. Галя – в хаті, а я вийшла за поріг – стоїть лось!
Викликала чоловіка: «Стьопа, виходь! Яке чудо – їсть сіно!..» Прийшов на Святий
вечір…
Питаєте, що незвичного було? Та хоч би природа. Вона була іншою. У маї щебечуть солов’ї,
кують зозулі, клекочуть-кигичуть-крячать бусли, журавлі, чайки, качки,
сови-пущики. У мене під порогом росли справжні правдиві гриби! Стьопа не
зачепить, щоби ми з дітьми знайшли. А вони під хлівом, на городі… І люди були
веселіші, здоровіші, сил більше мали. Моєму Володі не було року, а мені вже
назначили 70 сотих буряків… І справлялася. Діти – в колисці, а ми жито жнемо.
Дуже жати вже любила. Копу нажинала. Мов би вчора тільки було: деревце, серп за
плечима, босі ноги, а я йду росяниськом на обжинки»…
Записав Сергій ЦЮРИЦЬ.