Залізничники
відмовилися фінансувати свою лікарню у Ковелі, а рятували заклад і його
працівників мусить громада Волині.
Іще з радянської доби повелося, що
навіть не «козирні» міністерства і відомства воліли мати все своє:
адмінприміщення, санаторії, лікарні, житлові комплекси. В принципі, нормальна
практика. Втім часи минали, а бажання мати «все своє» лишалося незмінним. Так за
старою накатаною схемою жилося й «Вузловій лікарні станції «Ковель» ДТГО
«Львівська залізниця».
Із
самого початку метою її роботи було обслуговувати всіх працівників залізничної
сфери Волині і членів їхніх родин, пасажирів, яким стало зле на момент поїздки
залізничним транспортом, населення, яке прикріплене до цього закладу, а також
тих громадян, які звернулися за екстреною медичною допомогою.
До
останнього часу жилося вузловій лікарні стабільно спокійно. Судіть самі:
теоретично обслуговуючи пацієнтів із 16-ти районів і чотирьох міст області (і
на всю цю кількість, очевидно, отримуючи відповідне фінансування), в дійсності
медики приймали залізничників Ковеля та прилеглих до міста районів. А позаяк
останніх виявлялося не так уже й багато, то за послугами залізничної лікарні
зверталися й пацієнти, яких із поїздами та коліями хіба квиток поєднував.
Утримувати
медичний заклад обходилося в чималу копійку. Адже на балансі лікарні 17
об’єктів нерухомого майна, три з яких – у Ківерцях, а решта – в Ковелі. Серед
найбільших – терапевтичне відділення на 60 ліжок, хірургічне на 30 ліжок,
поліклінічне і денний стаціонар, розрахований на ще 10 ліжок.
Щоб
забезпечити роботу такої кількості відділень, у закладі трудилося майже 300
працівників! Щоправда, лікарів лише 44, молодшого медичного персоналу – 56,
середнього медичного персоналу – 135, спеціалістів – 16, плюс «інших» – 42.
Навіть
на заробітну плату трьом сотням людей потрібна була чималенька сума. А ще не
забуваймо про опалення будівель, котре (враховуючи використання газу) теж
тягнуло на мільйонні витрати. Тож у результаті Міністерству інфраструктури (йому
була підпорядкована вузлова лікарня) функціонування закладу обходилося у 12 млн
грн на рік!
Звісно,
вічно так тривати не могло. І війна на Сході просто пришвидшила процес. Як
наслідок – Міністерство інфраструктури відмовилося від фінансування в Ковелі
свого закладу й усі грошові клопоти переклало на місцеву владу. Переклало,
навіть не поцікавившись думкою самих волинян.
А думка
ця зовсім не оптимістична. Бо ні обласна, ні ковельські районна та міська влада
не вхопилися за лікарню. Навпаки, сказали: такого об’єкта взагалі не
потребують. Не тому, що його робота дорого вартує, а тому, що на Волині і тим
паче – в Ковелі ліжко-місць у рази більше від реальної потреби. А в умовах
жорсткої економії коштів витрачати 12 млн грн. просто так – недозволена розкіш.
«Що
ж нам робити?! – запитали працівники лікарні, котрі якраз і стали заручниками
ситуації. – У закладі трудяться цілі родини медиків. На що, скажіть,
розраховувати людям? Яка доля чекає на лікарню, котра проіснувала більш як
півстоліття?!»
Позаяк
лікувальний заклад жодним чином не пов’язаний із управлінням охорони здоров’я
облдержадміністрації, то єдина його прив’язка – географічна – стосувалася
Ковеля. Тому Ковельський міський голова Олег Кіндер, сам не маючи змоги утримувати
лікарню, звернувся до нардепів від Волині, аби ті апелювали до міністерства й
роз’яснили столичним чиновникам реальний стан справ у дотаційній Волині.
Та
з урядовців – як із гусака вода. «90% таких, як ковельська вузлова лікарня,
об’єктів передаються на місця», – ще раз сказали у профільному міністерстві і
поставили жирну крапку. От лишень, переклавши на плечі волинян утримання
медзакладу, передати майно залізничної лікарні у власність області (чи району,
чи міста) «забули».
Аби
знайти вихід із парадоксальної ситуації, тиждень тому до лікарні приїхали
депутати обласної ради й голова Валентин Вітер, керівники районних
держадміністрації Віктор Козак та ради Ігор Верчук, начальник управління
охорони здоров’я облдержадміністрації Ігор Ващенюк і Ковельський міський голова
Олег Кіндер. А на зустріч із посадовцями чекав увесь колектив на чолі з
головним лікарем Наталією Віслогузовою.
Щоби
оцінити реальний стан лікарні, чимала делегація обійшла всі корпуси медичного
закладу. І враження, відверто кажучи, не найкращі. Інтер’єр приміщення давно
вже не бачив ремонту. Стенди аж пожовкли від старості. Букви з вивісок
повідпадали. Меблі старі. Обладнання – аналогічно. Таке враження, що після
розпаду Союзу тут мало що й осучаснювали, а всі отримані гроші проїдали і
пускали на енергоносії. Тож коли Міністерство інфраструктури перекрило грошові
потоки, керівництво лікарні задля економії грошей на опаленні перебралося в
головний корпус, адміністративний лишивши без тепла.
– А
ви пробували якось економити, переходити на альтернативні види палива? –
слухаючи головного лікаря, поцікавився депутат облради Олександр Свирида.
– Так,
ми зверталися до нашого керівництва, просили фінансів для переоснащення
котельні, мали реалізувати цей задум іще минулого року. Втім замість отримати
нові котли – самі опинилися в невизначеному стані, – зізналася Наталія
Віслогузова.
Не
прозвучало оптимізму й у виступах інших працівників лікарні:
– Ми
апелюємо до керівників усіх рівнів уплинути на ситуацію. Хай нас захищають
п’ять нардепів. А то перед виборами обіцянок багато звучить, а як до діла
доходить – про нас забувають. Просимо від усього колективу: не допустіть, аби
люди опинилися на вулиці. Бо інакше ви спровокуєте медиків іти перекривати
залізничні шляхи!
Та
чи вирішити цим проблему? Звісно, ні. Тож утамувавши емоції залу, члени
делегації відразу зазначили: так, як раніше, вже не буде. Тобто закладу не
оминути реорганізації. Яким саме чином? Наразі є лише припущення.
Зокрема
місто Ковель і район планують забрати поліклінічне відділення, в якому згодом
розміститься центр медико-санітарної допомоги для обслуговування мешканців
мікрорайону Ковель-2 (таким чином матимуть роботу 80-100 із нинішніх 300 працівників).
Щоправда, в послугах «лікарнянської» котельні потреба відпаде. Бо, як зазначив
Олег Кіндер, місту вигідніше пустити
котельне обладнання на брухт, прокласти нову теплотрасу й гарячу воду постачати
із централізованої мережі.
– А
обласна держадміністрація, зокрема – управління охорони здоров’я, готове взяти
«під свою опіку» лікувальний корпус, облаштувавши в ньому хоспіс (закладів
такого типу на Волині катастрофічно бракує), – зазначив Ігор Ващенюк.
Натомість
в адміністративному корпусі цілком можна було б розмістити реабілітаційний
центр для учасників АТО, особливо коли врахувати, що у вузловій лікарні діє цех
із виготовлення протезів.
Доки
озвучені плани будуть обдумуватися й реалізовуватися, працівникам закладу й
надалі видаватиметься зарплата. 2 млн грн виділяють Ковельська
райдержадміністрація та міськрада. Хоча виділяють не просто так, а за
обслуговування жителів Ковеля й району. А ще 8 млн грн. необхідно буде
відкраяти від і так скудного пирога обласної казни.
Але
з якого дива забирати у волинян чималу суму й фінансувати те, що громаді краю
навіть не належить?
Із
цього приводу думки депутатів обласної ради розділилися. Валентин Вітер сказав:
– Ми
готові виділити вісім мільйонів. І робимо це не для якогось прибутку, а для
того, щоби працівники закладу мали зарплати до кінця року й таким чином
колектив лишився збереженим.
– От
лишень наскільки правомірно виділяти гроші обласного бюджету на об’єкт, який не
входить до обласної комунальної власності? Чи не стане це порушенням закону? І
чи не підуть ці мільйони на вітер? – запитав Олександр Слабенко.
– Тоді
давайте напишемо в Київ колективне звернення обласної ради із проханням
урегулювати ситуацію, – запропонувала Валентина Блінова.
– Бо
і колектив не можна кинути напризволяще, і майно потрібно зберегти, –
підтримала Людмила Кирда.
– І
ще одна обов’язкова вимога: адміністрація закладу повинна підготувати чіткий
кошторис витрат. Щоб не вийшло так: сьогодні ми даємо 8 мільйонів до кінця
року, а після подорожчання газу всі ті гроші спаляться, умовно кажучи, у
вересні і нас знову поставлять перед фактом: «Дайте ще, бо не вистачає на
зарплату», – відверто заявив Олександр Свирида.
Словом,
мінімальне завдання – дати людям надію – виконати вдалося. Однак перед тим, як
виділяти згадану суму, обранці громади запропонували спершу передати вузлову
лікарню у власність волинян, а вже потім реалізовувати все обіцяне. Бо керувати
тим, що тобі не належить, це марна трата часу, сил і восьми мільйонів.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.
